УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

За чисельністю жінок у лавах збройних сил Україна є унікальною у світі, – Ірене Феллін

11 хвилин
5,6 т.
За чисельністю жінок у лавах збройних сил Україна є унікальною у світі, – Ірене Феллін

Спеціальна представниця Генерального секретаря НАТО у справах жінок миру і безпеки Ірене Феллін багато років займається питанням залучення жінок до лідерства, а також у сферу оборони, безпеки та розбудови миру. Адже переконана – дотримання гендерного співвідношення у цих сферах відіграє ключову роль.

Днями пані Феллін відвідала Україну та поспілкувалася з українцями, які постраждали від воєнних злочинів російських окупаційних військ аби знайти нові шляхи підтримки України з боку НАТО. А також про залучення активних українських жінок до роботи на керівних посадах, їхню вражаючу стійкість та роль у наближенні перемоги України над російським агресором та повоєнному відновленні – читайте у ексклюзивному інтерв’ю.

За чисельністю жінок у лавах збройних сил Україна є унікальною у світі, – Ірене Феллін

– Пані Ірен, дякуємо, що приїхали і підтримали українців. Розкажіть, які головні плани та цілі Ви ставите перед собою під час цієї поїздки?

– Перш за все, для мене дуже важливо бути тут у такий складний для України час у якості представниці НАТО, представниці Генерального секретаря з питань жінок, миру і безпеки. Ви знаєте, що відносини між НАТО і Україною ще ніколи не були такими близькими як зараз. І в рамках цієї співпраці і підтримки, яку НАТО надає Україні, надзвичайно важливо не лише для мене особисто, але і для всього Альянсу, щоб Порядок денний щодо жінок, миру і безпеки був частиною розмови, яку ми ведемо цими днями. А також частиною довгострокових зобов'язань, які ми маємо з вашою країною. Наразі я тут, щоб вислухати не лише українських жінок, а й чоловіків, зрозуміти їхні потреби. Також я відвідала конференцію з питань сексуального насильства, пов'язаного з агресією рф, зустрілася з тими, хто пережив цей жах. Наразі ми маємо подумати, яку підтримку ми можемо надати цим людям.

– Ви уже бували в Україні рік тому. Які ваші загальні враження і емоції під час цих візитів, адже у нас триває війна?

– Все правильно. Вперше я побувала в Україні в моїй нинішній якості в травні минулого року. Відвідала конференцію "Український жіночий конгрес". Це також була моя перша поїздка після широкомасштабного вторгнення росіян. І я була вражена, як минулого року, так само і зараз, стійкістю українського населення. І коли мова йде про жінок, я знову ще більше вражена силою і мужністю саме жінок, та загалом всього цивільного населення, яке вирішило приєднатися до Збройних сил і зробити свій внесок у боротьбу за перемогу в цій війні.

Я думаю, що найбільше вражає стійкість, а також здатність українців на різних рівнях – від уряду до громадянського суспільства, звичайного цивільного населення – реагувати і вирішувати проблеми, поки триває війна. Частина розмов, які я веду цими днями, стосується саме цього.

Якщо ми порівняємо з досвідом інших війн і конфліктів у світі, наприклад, на Балканах, ми побачимо, що з такими воєнними злочинами, які пов'язані з сексуальним насильством в умовах конфлікту, починали боротися тільки після закінчення війни. В Україні ми спостерігаємо зовсім іншу ситуацію. Ми бачимо, як жертви вже зараз голосно заявляють про себе і допомагають уряду створити механізм підзвітності і відповідно, підґрунтя для покарання злочинців. І це неймовірний урок для всього світу.

За чисельністю жінок у лавах збройних сил Україна є унікальною у світі, – Ірене Феллін

– Майже 23 роки тому Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію, яка заклала основу для того, що ми знаємо як Порядок денний з питань жінок, миру та безпеки. Як український досвід впливає на поглиблення та розширення цієї резолюції?

– Це дуже цікаве питання, оскільки я взяла на себе цю відповідальність два роки тому і розпочала свій мандат лише за чотири тижні до повномасштабного вторгнення рф в Україну. Я думаю, що завдяки українському досвіду почалося дуже глибоке осмислення характеру Порядку денного на глобальному рівні. Резолюція 1325 була прийнята в 2000 році в результаті руху з найнижчих щаблів громадянського суспільства. Основна мета полягала у визнанні ролі жінок, особливо жінок-миротворців у запобіганні та врегулюванні конфліктів. Ідея полягала в тому, щоб створити, визнати трансформаційну роль, яку відіграють жінки, щоб зробити світ більш мирним або використовувати "мирну мову", "мову ненасильства". Це йшло від громадянського суспільства, ось звідки це походить. Тоді у феміністичному, більш традиційному підході, не було місця для сектору безпеки і оборони, щоб обговорювати цей Порядок денний. Тому, коли мені потрібно було прийняти рішення про включення питань жінок, миру і безпеки до Порядку денного, я не отримала підтримки від світу ООН. Я маю на увазі феміністичний світ, який працював над цим Порядком денним, тому що не було жодних асоціацій щодо ролі жінок у Збройних силах.

Я переконана, що саме український досвід є рухом до змін у сприйнятті цього Порядку денного. Адже коли ми говоримо про мир, безпеку і оборону, звичайно, хочемо розглядати це як частину мирного врегулювання конфлікту. Але наразі триває перевірка реальності, як це працює, якщо ми перебуваємо у стані війни, а ви саме тут. І ми бачимо, що внесок жінок є ключовим, (я не кажу про бойові дії), але ключовим у плануванні, аналізі. Також він є ключовим у підготовці до реконструкції та відновленні країни. Тому для мене це великий урок, і не лише для мене особисто, для НАТО і для всієї світової спільноти. Тож, коли ми думаємо про оборону нашої країни і хочемо побудувати мир, безпеку і панування справедливості, жінки мають відігравати ключову роль у цьому процесі.

За чисельністю жінок у лавах збройних сил Україна є унікальною у світі, – Ірене Феллін

– Як, на вашу думку, війна вплинула на жінок в Україні? Які уроки ми можемо винести з нинішнього конфлікту?

– Я б сказала, що, можливо про те, як війна вплинула на жінок в Україні мали би говорити самі жінки. Однак, якщо подивитися на цю ситуацію збоку, я думаю, що ви показуєте приклад того, як варто справлятися з викликами, які постають під час війни.

Як я вже згадувала, бажання такої значної кількості жінок добровільно доєднатися до Збройних сил – вражає… Це нелегка зміна в житті цивільної людини – це факт, особливо, якщо ви заздалегідь не готувалися до неї. Не варто забувати про те, що під час війни на жінку можуть покладатися обов’язки виконання різних ролей, скажімо головного годувальника в сім'ї… Маємо не забувати, про вплив війни на чоловіків (довгострокові наслідки на психоемоційний стан, інвалідизація, тощо). Це впливатиме на всі сім'ї – на тих, хто доглядає за ветеранами. А отже, це матиме вплив на все суспільство. Тому, дуже важливо бачити різні рівні.

У політиці мене особливо вражає кількість жінок на високих посадах в українському уряді, в парламенті. Протягом останніх двох років я спілкувався з різними жінками, починаючи з віцепрем'єр-міністра Ольги Стефанішиної, а також з багатьма іншими жінками на міністерських посадах, в оборонному секторі, в соціальних питаннях, а також у парламенті.

Тому я думаю, що ви дійсно показуєте своїм прикладом як це має працювати на практиці. Це урок для нас усіх.

– Наразі на різних рівнях часто звучать меседжі, що хоча триває війна уже зараз варто думати про відновлення і відбудову України. Якою, знову ж таки, Ви бачите роль жінок у цьому процесі?

– Питання повоєнної відбудови досить складно відбувається, якщо певні процеси не були розглянуті належним чином у мирний час. Про це зазначено у резолюції Ради Безпеки ООН 1013. Як я вже згадувала, в Україні вражає той факт, що ви вирішуєте багато питань уже зараз, поки триває війна. На мою думку, саме тому у вас є унікальна можливість вирішити недоліки соціальної інфраструктури та добробуту, і, звичайно, багато чого адаптувати для ветеранів, які повернуться після демобілізації. Для цього важливо, щоб жінки були залучені у цей процес так само, як чоловіки. Адже має бути розуміння того, що різні користувачі мають різні потреби.

– Як Ви уже сказали в Україні досить велика кількість жінок долучилися до Збройних сил, це відбувалося також і до широкомасштабного вторгнення рф. Чи зустрічали Ви в інших країнах таку активність жінок щодо вступу до армії як в Україні?

– Ні, я думаю, що Україна зараз є унікальним випадком, і це буде дуже важливим уроком не лише для нас, але й для партнерів по всьому світу. Тому я думаю, що ми досягли моменту, коли союзники по НАТО і Україна будуть взаємно вчитися один в одного. Я думаю, що це відбувається через усвідомлення громадянами відповідальності та обов'язків. І для мене дуже важливо це показувати. Ми завжди говоримо, що історично склалося так, що чоловіки повинні були воювати, йти в бій. А жінки залишалися, щоб піклуватися про суспільство. Тут ми бачимо, як змінилася гендерна динаміка в суспільстві в 21 столітті. І це правильний шлях, коли за потреби ми можемо обмінятися нашими ролями. Суспільство повинно бути здатним пристосовуватися до різних потреб. Ваш приклад вражає. Це демонстрація того, що не існує гендерних відмінностей, коли ви та ваша країна знаходиться у стані війни, і коли є потреба громадян захищати і обороняти свою країну.

– Наскільки охоче жінки, якщо ми можемо порівняти мирні країни світу та країни у війні, долучаються до участі в організаціях, пов'язаних з обороною, безпекою та розбудовою миру?

– Це цікаво. Звичайно, є дві різні сфери, які, на мою думку, ближчі до оборони і безпеки та підтримання миру, розбудови миру. Я бачу, що жінки все ще менше зацікавлені або, можливо, менше знають про перспективи бути близькими до сектору безпеки та оборони. Ми розглядаємо це, коли говоримо про бар'єри.

Чому у нас служить менше жінок? Я кажу про кількісне співвідношення жінок і чоловіків у країнах-союзниках. Одним з елементів, який виникає, є брак знань і усвідомлення того, що це можливо. Звичайно, дивитися на Україну збоку і самому бути на війні – це різні речі. Тому що війна впливає на твоє життя як громадянина. Як ми вже говорили раніше, це впливає на чоловіків і жінок однаково, і тому ви самі вирішуєте, як розподіляти різні ролі та обов'язки. Але коли ви перебуваєте у війську в мирний час, все по-іншому. Для мене цікаво також зрозуміти, чи менший інтерес жінок долучитися до армії пов'язаний з біологічною складовою, чи це більше пов'язано з малою обізнаністю. Я досліджую це питання, оскільки я раніше працювала з жінками на рівні громад як миротворець. І саме тут жінки відіграють велику роль. І я бачу, виходячи з мого досвіду, що саме тут вони є дійсно активними у створенні мереж і мостів між різними частинами суспільства.

За чисельністю жінок у лавах збройних сил Україна є унікальною у світі, – Ірене Феллін

– Розкажіть детальніше про проєкт, над яким Ви працювали, щодо роботи з жінками-медіаторами, жінками миротворцями?

Існують різні реалії та проекти, над якими я працювала до того, як стати спеціальним представником, і що було найцікавішим у цих проектах, так це те, що вони є напівурядовими ініціативами. Тож я була представницею громадянського суспільства як виконавчого партнера, дуже тісно співпрацюючи з Міністерством закордонних справ, у даному випадку в Італії. Але наш підхід з акцентом на жінок у медіації та миротворчості в Середземномор'ї був частиною ширшої ініціативи мереж жінок-медіаторів і миротворців. Я б сказала, що перевага таких ініціатив полягає в тому, що вони не є ізольованими, а дійсно сприяють підвищенню уваги до жінок, які працюють у сфері медіації, переговорів і розбудови миру. Що було більш успішним, на мою думку, так це засвоєння уроків про те, що нам не потрібно виправляти жінок, нам потрібно виправляти систему. Тому багато енергії та коштів було вкладено в навчання та розвиток навичок і потенціалу жінок. Іноді це необхідно. Медіація - це професія. Це не тому, що нам подобається або ми думаємо, що ми гарні і вміємо спілкуватися з іншими, що ми можемо бути медіаторами природно. Існують навички, і це компетенція, яку потрібно розвивати. Але коли мова йде про медіацію на високому рівні, ми розуміємо, що якщо ми не створимо можливостей для жінок, для їхнього посередництва, то усі ті інвестиції, які ми будемо в них вкладати, будуть втрачені. Адже ми матимемо дуже компетентних жінок, але не матимемо можливості для них реалізувати свою компетентність. Отже, що було успішним, так це розуміння того, що, можливо, і сьогодні, коли ми розробляємо наш проект з підтримки жінок в рамках порядку денного "Жінки, мир, безпека", ми намагаємося адаптувати жінок до патріархальної системи. Вся справа в культурі та менталітеті. Ми ніколи не досягнемо сталого результату у Порядку денному щодо жінок, миру і безпеки, якщо не усунути першопричини гендерної нерівності і патріархальної нерівності як частини нашого суспільства. Ми можемо продовжувати розробляти заходи, які створюють систему, протоколи і політику. Але якщо ми не усунемо першопричини гендерної нерівності, всі ці протоколи будуть побудовані на хибних припущеннях. Тому сьогодні мій меседж полягає в тому, що коли ми щось робимо, давайте робити це правильно і дивитися в глибину нерівності, яка характеризує наші суспільства. Зараз у нас є унікальна можливість робити все правильно.

У 2016 році Ви заснували італійське відділення організації "Жінки в міжнародній безпеці". З якими труднощами ви зіштовхнулися під час заснування цієї ініціативи і які виклики є зараз?

– Це дуже особисте питання. Це було моїм власним викликом. Я повернулася до Італії після 10 років перебування за кордоном, де я працювала над питаннями жінок, миру і безпеки. Тож, у своїй країні я хотіла продовжувати працювати в цій сфері, але не знайшла для цього відповідного середовища. Тобто, не змогла знайти молодих жінок, таких як я на той час, зацікавлених в обороні й безпеці та інших аспектах Порядку денного. Тому я вирішила створити це середовище. Я вирішила створити цю платформу. Чому "Жінки в міжнародній безпеці"? Це добре відома мережа по всьому світу - була заснована у 1987 році в США, задовго до прийняття резолюції 1325. Але група жінок, які працюють у сфері оборони, безпеки та дипломатії, відчули, що існує потреба у підтримці. І це також відчувала і я. Мені потрібно було створити простір, я залучила інших жінок, створивши безпечний простір, який привернув інтерес на найвищому політичному рівні, а потім і на рівні громадянського суспільства. З одного боку я взаємодіяла з установами, міністерствами, парламентарями та урядом. А з іншого боку проводилася більш неформальна робота на волонтерських засадах з молодими жінками і намагання створити міст між успішними жінками, які вже відбулися, і новим поколінням.

Я думаю, що в житті настає момент, коли потрібно зупинитися і віддати те, що ти отримуєш від життя або від інших успішних жінок. Це був момент, коли я вирішила зупинитися і зробити це, щоб налагодити зв'язок між поколіннями, стати наставницею і допомагати створювати такі можливості. Зараз у мене менше часу на це. Але я намагаюся бути скрізь, де моя присутність необхідна. Звісно, багато уваги приділяю східній частині НАТО, а також Україні. Я залишаюсь дуже пов'язаною з Італією, моєю рідною країною. Але запити надходять звідусіль щодо різних питань, тож я намагаюся бути присутньою якомога більше там, де потрібна.

За чисельністю жінок у лавах збройних сил Україна є унікальною у світі, – Ірене Феллін

Досьє

Пані Ірене Феллін – Спеціальна представниця Генерального секретаря НАТО у справах жінок, миру і безпеки (призначена у листопаді 2021 року).

Пані Феллін – експертка з питань жінок, миру і безпеки, яка понад 15 років працювала старшою радницею з гендерних питань в організації "Жінки в міжнародній безпеці" (WIIS), Інституті міжнародних відносин (IAI) в Римі, штаб-квартирі НАТО в Брюсселі, а також міжнародною консультанткою в установах ООН та інших національних інституціях. Вона відіграла важливу роль у створенні та координації Середземноморської мережі жінок-медіаторів (MWMN) - проекту Міністерства закордонних справ та міжнародного співробітництва Італії, спрямованого на задоволення потреби у збільшенні кількості жінок, залучених до миротворчих зусиль, а також на сприяння призначенню жінок-медіаторів високого рівня на місцевому та міжнародному рівнях.

З 2017 року вона працює з жінками-медіаторами і миротворцями по всьому світу, підтримуючи проекти, спрямовані на сприяння ініціативам з розбудови миру і посередництва на національному і міжнародному рівнях.