Як Петру І за хабар "зберегли обличчя" і як це змінило хід історії
23 липня 1711 року був підписаний так званий Прутський мир – мирна угода між Московським царством та коаліцією держав та територій, до складу якої входили Османська імперія, Швеція та Кримське ханство. Входили до неї і українські загони, які очолювали гетьман Пилип Орлик та кошовий Кость Гордієнко.
Цей мирний договір став результатом безславного Прутського походу московського царя Петра І, що розпочався навесні того ж року. Але повернемося на рік раніше. Отже, у 1710 році гетьман Правобережної України Пилип Орлик, король Швеції Карл XII та кримський хан Девлет II Ґерай зустрілися в Бендерах та домовилися вдарити по Московському царству, щоб запобігти подальшій експансії московитів на південь та схід. Дізнавшись про це, Петро І вирішив діяти на випередження та розпочав похід через Правобережну Україну до Молдови, дорогою силою заганяючи українців на лівобережні території. Маючи 46 тисяч війська та 120 гармат, до яких приєдналося п’ятитисячне військо молдавського господаря Дмитра Кантемира, Петро І рушив правим берегом річки Прут в напрямку Ясс (Румунія). Назустріч йому вийшла армія османів чисельністю понад 120 тисяч вояків, до якої приєдналися кримська кіннота (до 70 тисяч вершників), українське військо під керівництвом Пилипа Орлика (до 4 тисяч вояків) та загони шведів (до 2 тисяч). Артилерія союзників налічувала до 440 гармат.
18 липня 1711 року біля невеличкого села Станілешти, що знаходиться на кордоні між Румунією та Молдовою, і відбулася вирішальна битва, під час якої армія московитів втратила до 5 тисяч вбитими, а наступного дня близько 37 тисяч московських вояків потрапили в оточення та капітулювали.
Аби не потрапити в полон і не зганьбитися остаточно, Петро І через своїх дипломатів Петра Шафірова та Бориса Шереметєва пообіцяв османському візиру Балтаджі Мехмеду-паші хабар в розмірі 150 тисяч рублів. В результаті, попри заперечення союзників – шведського короля Карла XII, Пилипа Орлика та кримського хана Девлет-Герая – візир погодився на мирні переговори, які і завершилися підписанням відповідної угоди.
Вона передбачала, що Московська держава повертає Туреччині фортецю Азов, руйнує свої фортеці Таганрог, Кам’яний Затон та Новобогородицьку. Крім цього, московити повинні були припинити втручання в справи Речі Посполитої і покинути землі, пов’язані з Польщею, козаками та запорожцями. Королю Карлу XII було дозволено повернутися в Швецію через території, що відносилися до Московської держави. Армії московитів дозволили вийти з оточення разом з обозом та гарматами, а на зворотному шляху задля безпеки їх супроводжувала кримська кіннота.
Канцлер Отто фон Бісмарк казав, що "угоди з росіянами не вартують паперу, на якому вони підписані". Так було і з Прутським миром. Московити не виконали його умови в частині, що стосується українських земель, і продовжили втручатися у справи козаків та запорожців.
Цікаво, що османський візир так і не наважився отримати хабар, хоча гроші в його ставку привозили двічі. Перший раз через те, що побоювався свого союзника Девлет II Герая, а вдруге – через підозри, що виникли у Карла XII. За рік Балтаджі Мехмед-пашу відправили у відставку через мир на таких умовах, а згодом його засудили до смертної кари. Але вирок не був виконаний і ексвізиря відправили у заслання, де він був задушений за наказом султана.
Відомо, що історія не знає умовного способу, але, якщо б не той хабар, хто знає, чи існувала би сьогоднішня Росія і в яких межах. Адже вже за 10 років після Прутського походу, в листопаді 1721 року, Петро І оголосив себе імператором, московські землі – Російською імперією, а московитів – росіянами. Відтоді московити змушені писати свою історію, намагаючись в будь-який спосіб довести своє виключне право на спадкоємність назви "Росія" від "Русі". Особливо активно це відбувалося за часів Катерини ІІ, яка навіть створила для цього "Комиссию для составления записок о древней истории, преимущественно российской".
Як зазначив академік НАН України Григорій Півторак, "Катерина ІІ намагалася пізнати історію своєї держави на основі наданих їй писемних джерел – літописів та інших документів московської старовини. Правдива історія Московії її шокувала, бо була куцою і дуже бідною. Особливо царицю вразило те, що могутня держава Русь, слава якої протягом трьох століть гриміла на весь світ і з князями якої вважали за честь породичатися королі Франції, Угорщини та Швеції, як з’ясувалося, до Московії не мала жодного стосунку".
Петру І ціною хабара "зберегли обличчя", зробивши фатальну помилку. Тому, коли зараз говорять про те, що шанс "зберегти обличчя" треба дати і Путіну, просто маємо пам’ятати про те, що подібне вже було і катастрофічні наслідки цього в тому числі ми відчуваємо і сьогодні. Адже Петро І для Путіна – зразок державного мужа. Недарма він відкрито себе з ним порівнював, коли казав, що той "повертав Росії території та зміцнював її". Так само він зараз робить і з Україною, мовляв, це історичні землі Росії. Сподіваюсь, що цей історичний урок ми та весь цивілізований світ успішно засвоїли і подібних помилок більше не припустимося. "Збережемо обличчя" Путіну – подаруємо йому перемогу та розв’яжемо руки на другу, ще більшу війну.