Як насправді жили в СРСР: "дисидент" поділився реалістичними фото

У мережі опублікували фото справжнього життя звичайних людей у Радянському Союзі, яке зміг зловити в об’єктив камери "дисидент" Валерій Решетняк.

Чоловік офіційно працював інженером у Києві, а у вільний час фотографував, знаючи, що такі знімки ніхто не опублікує. Про це повідомляє "Радіо Свобода" (щоб подивитися фото й історії, які ховаються за кожним із них, доскрольте сторінку до кінця).

"Ніхто з моїх колег по роботі не знав, чим я займаюся. Це була своєрідна форма дисидентства. Я наївно думав, що колись завдяки моїм фотографіям люди аналізуватимуть своє життя. Помилявся", – зізнається Решетняк.

Вперше його світлини опублікували аж наприкінці 80-х років під час Перебудови. Тоді ж він разом із іншими фотографами-документалістами заснував об'єднання "Погляд". Його фото виставлялися у Києві, Москві, Данії та США. Після розпаду Союзу Решетняк перейшов у комерційну зйомку, викладав фотографію.

"Цією дорогою ходив до школи і я. Освітлення не було. Щоб не залишити кирзових чоботів у цій багнюці, ми світили ліхтариком. Але не завжди були батарейки. Тоді ми підпалювали сірника і ховали його до рукава, щоб вітер не задув – так підсвічували. Ця дорога не змінилася досі. Робити її ні для кого – в селі залишилося дуже мало людей", – розповідає автор знімка.

За словами Решетняка, саме в таких санях у СРСР міг їздити голова колгоспу або місцеві "князі" з КПРС. А ось селянину їх давали тільки у найкритичніший момент. Як відомо, взимку іншого транспорту, крім саней, не було, адже більшість доріг не чистили. Праворуч на фото, згадує його автор, стоїть жінка з каністрами на старих санках: вона "приїхала" до магазину за керосином для гасової лампи.

"Коли ми зайшли до цього величезного заводу, я побачив лише сіру землю, купу арматури та безкінечні труби. І раптом звідкись виринула постать: у сірому ватнику та кирзових чоботях. Одразу подумав, що там працюють раби", – зізнається Решетняк.

За словами фотографа, у СРСР до війни готували змалку, мовляв, це була основа радянського ідеологічного виховання. Так, звичайної літератури було дуже мало, а ось на військову тематику ‒ скільки завгодно. Придивившись, на фото ліворуч можна побачити ще й іграшковий БТР.

У Радянському Союзі говорили, що "хліб – усьому голова". А всі люди на фото, ймовірно, пережили голод 1932-33 років. Про це, зазначає Решетняк, тоді говорили лише в тісному колі.

"Це звичайний віз, на якому возили Бог знає що: на нього кинули брезент і звалили хліб. Щоправда, тоді ніхто з цього трагедії не робив", – коментує фотограф.

У середині 60-х селяни майже перестали пекти хліб. А у цьому селі ліквідували ще й місцеву пекарню. Тож вантажівка привозила його у магазин, до якого була дорога із твердим покриттям. Потім хліб перевантажували на віз із кіньми або зимою на сані, аби розвезти в інші магазини, розкидані по селу.

Цим знімком Решетняк хотів показати, що за СРСР у жінок в селі доля була тяжчою, ніж у чоловіків: все господарство та побут – на їхніх плечах.

Як пояснює фотограф, не бажаючи підтримувати інфраструктуру для маленьких сіл, радянська влада переселяла їхніх мешканців. Однак сім'я, що на знімку, не захотіла покидати "неперспективне" село. Люди на фото, підкреслює Решетняк, хотіли померти там, де народилися.

"Глава сім'ї – без правої ноги. У нього не було протезу – шкутильгав на милицях. Зрідка до нього приїжджали гості. Наприклад, друг дитинства, який давно жив в іншому селі. Він привіз портвейн – дешевий радянський шмурдяк, який дуже добре давав в голову", – пригадує він.

У СРСР діти не тільки бачили подовбані руки батьків і матерів, а й самі вже знали, що таке тяжка праця. Однак до 1974 року покинути село було майже неможливо.

"Селянам не давали паспортів – це було офіційне рабство. Навіть щоб поїхати у місто у справах, потрібно було взяти довідку. Тож треба було мати великий блат, щоб діти отримали паспорт. Всім, кому вдавалося вирватися із села, переважно потрапляли в гуртожитки", – констатує фотограф.

Він додав, що більшість у Союзі були вихідцями із сіл і не мали свого помешкання. Тому радянські організації будували для них дешеве житло: це довгий коридор, кімнати по 4-6 ліжок, на поверх одна загальна кухня і туалет, одна душова на поверх. І хоча це житло було тимчасове, більшість людей під час Перебудови так і не встигла отримати державні квартири, і змушена була жити в гуртожитках все життя.

"Цей хлопчик досі живе в цій гуртожитській кімнаті уже зі своїм сином та дружиною. Його мама з сестрою – в сусідній. Дбайливий тато давно пішов до іншої жінки", – не дає фотограф розгулятися уяві глядача його знімка.

За словами Решетняка, того дня люди прийшли до приймальні задовго до відкриття й, певно, це було не вперше. Хоча часто в таких закладах можна було дуже довго чекати чиновника і піти, спіймавши облизня.

Не секрет, що в СРСР більшість товарів для звичайних громадян були дефіцитними. А щоб "здобути" дефіцит, треба було знати "потрібних" людей.

"Найчастіше перед державними святами траплялися чудеса – дефіцит "викидали". Часто продавали із чорного входу магазину. Але "сарафанне радіо" діяло. У довжелезних чергах часто траплялися конфлікти, коли якийсь розумник хотів пролізти поперед всіх", – ділиться спогадами фотограф.

Знімок демонструє, як у київському будинку моди влаштували показ лише для одного американського бізнесмена (це чоловік без волосся в центрі). У СРСР перед іноземцями, каже Решетняк, плазували і відкривали всі двері. Пізніше ж з’ясувалося, що цей американець "філософ" та колишній хіпі. А до Америки він повіз радянські ватні тілогрійки, авоськи та шапки-вушанки.

Як повідомляв OBOZREVATEL, у мережі з'явилися унікальні фото життя глибинки СРСР, які спростовують безліч міфів про забезпеченість і безтурботність його громадян.