Блог | Як на Донбасі сміття стало візитівкою "русского мира"

В тимчасово окупованому Довжанську, який місцеві колоборанти все ще вперто називають "Свердловск" – свято. Тому без прелюдій почну саме з цієї новини, бо ж кортить поділитися з читачами.

Відео дня

Вперше за 9 років "освобождения от укро-хунты", вперше за 9 років правління колаборантів, вперше за 9 років повного злиття з руським миром з величезної купи сміття, що знаходиться на кварталі 50-років Жовтня – це район дитячої лікарні та автостанції, вивезли 1 сміттєвоз!

Я тричі перечитала новину, щоб зрозуміти, чи осягнути увесь жах життя ОРДЛО. Перший раз за 9 років з купи сміття посеред міста вивезли 1 машину!

Так і проситься питання до мешканців ОРДЛО: а ви саме за це ото в 2014-му виходили з плакатами "Донбас-росія", кидалися під танки ЗСУ, які йшли захищати кордон, бігали голосувати на "референдум"?

Тобто ви фанатично боролися й гинули саме за те, щоб у вашому місті була 9-річна купа сміття?

Але мешканці ОРДЛО навряд чи мене прочитають, бо ж я для них – "фошизд-пропагандист хунти".

Бо ж клята українська хунта заставляли бідних донбасян прибирати оте сміття, навіть створила для цього комунальні служби. А ось руський мир, він інший: кидай сміття де хочеш, справляй свої потреби сусіду під двері, їж там де срав й сери там де їв!

9 років люди просто скидали сміття у купу й не вимагали, щоб його прибрали, бо їх все влаштовувало.

Бо ж були щасливі від того, що росія дала їм таку важливу свободу, срати й гидити де хочеш.

Ця війна реально показує, що ми різні світи, що носії радянського менталітету, як й росіяни, це люди, які можуть запроста жити серед помиїв, їсти ці помиї й вважати це нормою життя.

Дуже здивована, що це свято, цей великий день з життя шахтарського міста, пройшло дуже тихо. Так й хочеться спитати у місцевих жителів: а де червона стрічка, де фанфари, пісні про велику росію, де поп з кадилом, щоб освятив сміттєвоз, де місцеві піонери-кадети, що читають пафосні вірші про щасливе дитинство з росією у серці?

Якось буденно усе, хоча новини у місцевій пресі пішли з яскравими заголовками "Наконец-то власть услышала людей", "Вывезена первая машина мусора-дальше больше!", "Квартал 50-лет Октября обрел надежду"…

Зараз у більшої половини читачів волосся дибки, бо ж мають гарну уяву та критичне мислення.

А уява малює, по собі знаю. Тому ще трошки додам фарб: квартал з п’ятиповерхівок, який називається 50-років Жовтня (у місті усі квартали мають радянські назви- Пролетаріату Донбасу, 60-років срср) побудовано у радянські часи, знаходиться біля міського ринку, у центрі його автовокзал, на кварталі є школа та декілька дитсадків, дитяча лікарня й давно не працююча котельна. Уявили!

Ну, доволі просто усе, сірі п’ятиповерхівки, трошки зелені, на першому поверсі деяких будинків – магазини чи салони краси. Дитячі майданчики теж радянських часів, як й школа й лікарня. Ось школи та лікарню, правда, прямо перед самою війною було відремонтовано та осучаснено по програмі ТАСИС. То вони мають (чи мали, бо ж 9 років пройшло) нові вікна, двері, там були встановлені комп’ютери, кондиціонери, сучасне яскраве фарбування, як зараз, не знаю.

По майже по центру цього самого кварталу, серед цих самих п’ятиповерхівок у 2014-му році, коли місцеві жителі згуртовано раділи руському миру та скандували на мітингах "Донбас-росія", почали висипати сміття.

Ні, спочатку його звично висипали у сміттєві баки, які тут були й постійно вивозилося сміття. Були навіть ноу-хау, "пірамідки" для пластикової тари, які розставляв за свій кошт місцевий житель, який займався переробкою пластику й мріяв про прибутковий екологічний бізнес й роздільне сортування сміття, було й таке. Довжанськ хоча й шахтарське місто на самому сході України, але доволі було розвинене й багате, як що оцінювати місто по наповненню бюджету та середньому прибутку громадян.

Коли це місто було "оккупировано Украиной", тут працювали комунальні служби. Працівникам комунальних служб платили зарплатню – оце хунта давала жару – купляли різні речи для прибирання вулиць, сміттєвози імпортні. Були графіки вивозу сміття. У більшості будинків було утворено ОСББ, тому тут було охайно, прибрано, біля будинків були паркувальні зони й квітники.

Мешканці будинків за часи "оккупации Донбасса Украиной" забули про тарганів, клопів та засіяні під,їзди, бо усюди були встановлені кодовані двері, а під,їзди прибирали. ОСББ укладало договір з місцевою СЕС й підвали будинків регулярно санували, тобто обробляли від живності.

Почали тут десь з 2010-го по 2013-й рік встановлювати й сучасні дитячі майданчики. От як би не злощасна назва та оця сірість одно типових будинків, яка просто давила на психіку, то було б доволі непогано.

З приходом руського миру, все змінилося. Й міста, й люди. Якось швидко все змінилося. Вже на 2015-й рік тут щасливо почували себе щурі, таргани, воші, клопи, які почали розповсюджуватися зі шаленою швидкістю.

Інколи складалося враження, що у людях нажали якусь кнопку, яка заблокувала усі цивілізаційні набуття й люди повернулися до печерних часів, тому сміття навколо, це просто норма випорожнення й показ їх життєдіяльності.

Міста ОРДЛО настільки швидко перетворилися на сміттєзвалища, що я просто не розуміла, як це, що це, чому люди, які ще вчора виконували норми доброчесності й проживання, сьогодні просто плюють на землю, кидають сміття з балкону, справляють потреби у кущі посеред міста й почувають при цьому себе нормальними.

Й це не тільки стосується сміття в центрі міста чи кидання пакетів зі сміттям з балкону. Усе, куди дотягся руський мир, стало катастрофою для живого.

Спочатку в комунальні служби не хотіли йти працювати через низьку зарплату. Люди просто розраховувалися та виїжджали на заробітки, хто в мирні міста України, хто на росію, а хто й у Європу, бо ж це в ОРДЛО на публіку можна розповідати про "загниваючий захід", тихо тримаючи у кишені український закордонний паспорт.

Потім мобілізація вичистила з міст усіх, хто міг працювати.

Але, мобілізація почалась у 2022 році, а купи сміття на вулицях ОРДЛО лежать з 2014-го. Інколи мені здавалося, що руський мир, як ота пліснява, чи хвороба, яка повзе по землі й знищує усе.

Я пам’ятаю, як мріяли мешканці ОРДЛО, гукаючи до себе руський мир- "поживем побагатому, как в россии", "вот путин вложит в Донбасс миллиарды и сделает из нас угольную швейцарию".

За 9 років окупації росія звичайно витрачає кошти на утримання ОРДЛО, але це, як би мовити, на підтримку штанів. Щоб хоч щось працювало та люди почувалися задоволені. То платили зарплату, пенсії, соціальні виплати, давали гуманітарні продукти. Але щоб вкладати у інфраструктуру, то ні.

Тому за 9 років тут все згнило, розвалилося, та ледь працює, бо щоб воно працювало, щось вже не працююче розбирають на запчастини.

Ніхто не займається екологією, я ще дивуюсь, як не повкривалися метанові шахти, рятує лише те, що вони вже майже усі затоплені.

Сміттям ремонтують дороги. Згарищами та уламками колишніх будинків, заливають фундаменти та дороги.

Цей жахливий занепад він в ОРДЛО усюди, від людей до вулиць. Оцей сморід від сміття та від людей, він теж усюди. На вулицях ніхто не посміхається, усі хамовиті, злі, аж трусить від ненависті. Але ніхто не вимагає від нової влади ні чистоти, ні зарплатні. Просто прокидаються, йдуть у двір й кидають сміття.

Коли немає води у місті, а це майже завжди, до таких сміттєвих куп несуть ще й туалетні пакети чи відра. Це ноу-хау, яке прийшло в ОРДЛО разом з руськими, кажуть з Якутії. Там немає каналізації та мінус 50 заважає посидіти на дірці вуличного туалету, то люди ставляють собі туалетні відра, надягають, хто має розум чи гроші, на них пакети, випорожнюються туди, а потім ці відра або виливають на вулиці, або ці пакети несуть до сміттєбаків чи куп сміття.

Оце тепер практикують в ОРДЛО, то розумієте яке там амбре за 9 років.

Коли питаєш, як ото там жити, люди сердяться й починається – "мы всегда так жили, и деды наши жили, ты смотри какая чистюля, да мы всю жизнь 1 раз по суботам в тазике мылись, и ничего, выросли".

В ОРДЛО постійно у навчальних закладах у дітей знаходять "зоопарк" у голові. До цього звикли, це вже не є предметом насмішок над дитиною. До речі, от згадую такі перевірки під час уроку у радянські часи, теж знаходили у дітей вошей, то це теж було норма й ніхто не сміявся.

Але, от сказати, що на Донбасі завжди була ідеальна чистота, не скажу, бо не було там такого. То каналізація по вулицях текла, то сміттєзвалище горіло, то терикони викидали таблицю Менделеєва у повітря, отруюючи все навкруги.

Знаєте, як усе життя місцеві жителі Свердловська- а перейменували місто нещодавно- називали своє місто? Смерділовка! Й досі так кажуть. Свердловка, це ще по-божому, а так – більше Смерділовка.

Для мене ось маркер радянської-руської людини, це ненависть й неповага до свого міста, землі, країни. Можливо вони дійсно заслужили таке життя, й таке свято Одного вивезеного сміттєвоза?

Як так? Чому це все відбувається? Я б зрозуміла тих, хто реально завжди так жив та не бачив нормального життя розвинутої цивілізації та суспільства, а тут же люди жили. З ванними, з душами, з джакузі, з ОСББ, з квітами біля під,їзду, з графіком вивозу сміття, а потім прийшов руський мир, й тепер ось, свято Одного вивезеного сміттєвоза з Купи Сміття, якій 9 років!…

От шкода таки, що не було концерту, піонерів та попа з кадилом.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...