Блог | "Відправте цього негідника в армію", або Про службу як покарання

Ґвалтівник? В армію. Крадій? В армію! Цю маячню повторюють люди в усіх регіонах

Відео дня

Коли ви намагаєтесь когось відправити в армію "як покарання" – ви відтворюєте найбільш огидні хтонічні практики Російської імперії.

Ґвалтівник? В армію. Крадій? В армію! Цю маячню повторюють люди в усіх регіонах. Майже будь-якого віку. Майже кожен день коли читають чи дивляться інформацію про вигаданих чи реальних порушників закону чи "суспільної моралі". Звідки береться цей мотлох в головах українців? Бо іншим словом це явище я назвати не можу – це знецінює добровольців і мобілізованих, які чесно воюють, бо вважають це своїм покликанням, обов'язком, справою совісті.

Звідки це береться у головах киян, дніпрян, львів'ян чи тернополян? Відповідь дуже проста та очевидна. З Росії. Ні, не з практики ПВК "Вагнер". І навіть не з "штрафбатів" часів Другої світової. Воно старіше та більш глибоко вкорінене. Воно з того, що дуже багато людей що сприймають армію як щось імперсько – колоніальне, як армію "рекрутованих рабів".

Що собою являла армія російської імперії з часів Петра Першого і аж до військової реформи Дмитра Мілютіна (кінець 19 століття)? Рекрутську історію. Куди людину посилали вмирати спочатку на 20 років, потім на 25, потім трохи скоротили. Посилали вмирати – це буквально. При середній тривалості життя в 35-40 років і середньому віці потрапляння в армію в 18-20, ти в більшості випадків саме в армії і помирав. Бо служба того часу була трохи специфічна і завершитися могла достроково і без всякої війни.

В залежності від регіону, до армії потрапляв кожен 20-50 юнак. В Російській імперії і Україні як її частині 90+% населення було селянським, а втратити юнака в селі і віддати його державі ніхто не поспішав. Бо це – рушійна сила аграрної економіки. Ніхто толкового сина до армії не віддасть. Тому історично намагалися усім селом (не важливо де воно, на Уралі чи під Полтавою) відправити найбільш некорисного (чи відверто шкідливого) серед тих, кого могли забрати. Ну, хто за станом здоров'я проходив. Тому дуже часто армію на побутовому рівні сприймали як покарання, як пожиттєву каторгу з неочевидними шансами вижити, майже без шансу мати родину та дожити нормально. Бо чомусь раптово ті, хто пішов в армію 15 років тому до рідного села не поверталися.

Була ще одна практика. Звісно, як і зараз – як і зараз – у кожної адміністративної одиниці був свій "план" по рекрутуванню. І щоб не дратувати селян в солдати збирали усякий соціальний непотріб. Тоді ще не існувало пенітенціарної системи у нашому розумінні цього слова, норми по каторгам, тортурам і стратам і так виконувалися, чому б для виконання плану не забрати в солдати "смутьяна"?

Враховуючи, що служба в армії в імперії це ще й "охорона рубежів" десь у Середній Азії, на Кавказі чи у Сибіру постало ще і питання "А чому б і не суміщати "корисне" з "приємним"?" І в принципі не карати "політичних" багаторічною службою? Зовсім "кончених" або не шляхетних – як Шевченка – солдатом у Середній Азії. Тих хто елітарніше – офіцером на Кавказі. Як Лермонтова.

Ось так воно і формувалося. "Забривати в солдати" ставало поганою історичною пам'яттю. А радянська епоха ситуацію ще додатково погіршила. І як українці дуже часто після здобуття незалежності продовжували сприймати державу як ворога, так і з армією досі живуть усі ці імперські травми. Які ведуть до абсолютно кончених формул про "відправте гвалтівника служити поруч з героями.

І так. Коли ви пишите "Кращі гинуть, давайте кинемо туди мотлох" – ви цим ображаєте дуже велику кількість військових. Бо є такая штука – честь. А ще банальна гігієна. Бо для людей – для нормальних – важливо хто працює, а тим більше воює поруч з ними. Вам дуже приємно було б працювати, коли біля вас працює гвалтівник? І ви знаєте хто він. Ні? А чому?

Тому, наприклад, будь-якого нормального військового аватари дратують. Не тільки через те, що вони тупо небезпечені. А й тому, що системний алкоголізм це вже дещо вирок. А ви – про часто реальних покидьків і злочинців.

Не робіть так.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...