Не опускати руки і не відводити очей: уроки пандемії

Не опускати руки і не відводити очей: уроки пандемії

Крихкість, неймовірна вразливість буття – це, мабуть, найголовніші наші відчуття у році, який минув під знаком вірусу й епідемії та війни.

Коли спостерігаєш, як людство починає обома ногами тиснути на гальма, намагаючись уповільнити швидкість власного руху, раптово згадуєш, що стрілка спідометру давно знаходиться в червоній зоні, – пише секретар Ради національної безпеки та оборони України Олексій Данілов у своєму блозі на "Українській правді".

І ніби за помахом чарівної палички відбулося те, що, здавалося, непідвладне нікому – світ зупинився. Відбулося дещо неймовірне і неможливе, чого ніхто не зміг передбачити.

Коли кораблі не вийшли з портів, літаки не злетіли, а уряди почали розпаковувати запаси військового медичного стратегічного резерву.

Коли держави, які давно забули значення слова "кордон", миттєво наїжачилися блокпостами, а мільярди людей опинилися в режимі вимушеної ізоляції і позбулись звичного режиму вільного пересування світом.

Все, що не могли перебачити провідні світові аналітичні організації, прийшло до нас ніби зі сторінок фантастичних романів і голлівудських блокбастерів.

Машина для здійснення бажань навпаки, яка почала створювати найгірше: те, що здавалося незмінним, – стало непевним, те, що мало бути назавжди, – зникло, наче і не існувало ніколи.

Небезпеки, які, як ми вважали, людство подолало раз і назавжди, повернулися начебто в моторошній машині часу в період масових епідемій і смертей.

І це, на мій погляд, перший з-поміж численних уроків, які нам потрібно засвоїти, проаналізувавши цей непростий рік.

Глобальний урок відповідальності за свою діяльність і бездіяльність. Людство, яке взяло на себе функцію перетворення природного світу, забуло, що за все потрібно платити, і якщо зволікати, "кредитори" самі нагадають про себе.

Нам всім потрібно згадати, що не можна нескінченно і безкарно брати у природи. Вирубати ліси, засмічувати океани, виснажувати надра.

Наш кредит повністю вичерпаний, і ми маємо сформувати колективну відповідь людства на запитання, що ми пропонуємо замість безглуздої філософії споживання, яким чином компенсувати шкоду, яку ми завдали нашій Землі.

А для цього кожен має почати з себе, своєї оселі, громади, країни.

А нам є де наводити лад – знищені вікові ліси, хижацький підхід до надрокористування, найгірші в Європі показники чистоти повітря. Питання якості і кількості води, яке вкрай гостро постане вже перед нашим поколінням. Ці та багато інших проблем потребують зважених державних, і, найголовніше, невідкладних рішень.

Наступна сфера, яка набула принципово нового звучання в світлі ковідних випробувань – сфера державних і міждержавних відносин.

Здається, що прогнози щодо "смерті" національних держав виявилися надто перебільшеними.

Після того, як світ "зачинився", насамперед від держав, а не від глобальних транснаціональних корпорацій чи міжнародних структур, громадяни очікували на допомогу. Саме держави першими взяли на себе навантаження, пов’язане з організацією протидії пандемії, забезпечення ліками, функціонуванням лікарень, соціального захисту, вибудовували нову систему логістики.

Коли весь світ і його інституції перебували в шоці і розгубленості, держави діяли знаходячись в ситуації високої ступені невизначеності і зашкальних ризиків.

Постшоковий досвід, пов’язаний з руйнацією сталих глобальних торгівельних, економічних, фінансових зв’язків, дав гарний матеріал для корекції державної стратегії розвитку. Добре, коли двері відчинені для гостей зі всього світу, але за необхідності вони все ж таки мають бути зачиненими і мати надійні замки.

Криза продемонструвала необхідність побудови економіки здорової самодостатності, економіки зосередженості.

Неприпустимим був такий стан справ, коли ми мали місяцями "стояти в чергах", очікуючи поставок захисних масок, які для нас вироблять у Китаї, і дезінфекторів з Індії. (Добре, що український бізнес швидко відреагував на потреби часу).

Особливо враховуючи той факт, що Україна має необхідний науковий потенціал для розробки власної вакцини від COVID-19, і три групи вітчизняних вчених вже розробили прототипи вакцин. Для завершення доклінічних випробувань необхідна лабораторія відповідного класу захисту BSL-3.

Має бути досягнута автономізація виробництва всередині країни, коли держава здатна самостійно забезпечити безумовний базовий безпековий набір громадянина (харчування, лікування, технології і правопорядок) в умовах кризи на кшталт тієї, яку маємо сьогодні, і наступних криз, які, на жаль, будуть виникати і надалі.

Тоді ми зможемо створити механізм нової якості соціальної довіри між громадянином і державою, що дозволить максимізувати зусилля у подоланні будь-яких національних викликів.

Але, з іншого боку, держави виграли час, щоб дати можливість ВООЗ, ООН, Всесвітньому банку та багатьом іншим організаціям і структурам консолідувати міжнародні активи, акумулювати ресурси, відновити зв’язки і почати наступ.

Результатом об’єднаних зусиль людства стали проривні наукові результати, зокрема, не тільки у подоланні епідемії та розробці вакцин, але і у багатьох інших супутніх областях. Наприклад, був зроблений важливий крок на шляху боротьби з онкологічними захворюваннями.

Таким чином, важливість розвитку і збереження національних держав при одночасному поглибленні транснаціональних міжнародних зв’язків – ще один урок пандемії.

І останнє. Найголовніший урок, який ми маємо винести зі всієї пандемійної історії, – це урок людяності, яка починається з відповідальності.

Захисна маска, соціальна дистанція, своєчасне тестування – територія нашої персональної відповідальності.

Дзвінок підтримки батькам, нагадування рідним та коханим про ваші почуття – це теж потужна "вакцина-добра", як найкращі ліки.

Як ніколи гостро усвідомлюється наша взаємопов’язаність і взаємозалежність, важливість соціальних зв’язків, які нас поєднують, – те, що робить нас людьми і громадянами.

Світ нагадав нам, який він крихкий, і як легко руйнується те, з чого складається наш особистий світ щастя. Нагадав про цінність життя, почуттів, відносин, і, сподіваюся, зробить нас дорослішими у ставленні до власного життя і відповідальнішими за життя нашої України.

Книга-передбачення Діна Кунца, в якій йшла мова про появу в Китаї смертельного вірусу "Ухань–400", побачила світ рівно 40 років тому. Вона називалась "Очі темряви". Можна сказати, що в ці очі ми зазирнули … і не відвели погляду. Це вселяє надію.

P.S. 25 грудня 2019 року в мене на столі лежали два документи. У першому йшлося про появу в Китаї небезпечного невідомого вірусу, а в другому – про намагання через підставні фірми закупити і вивезти з території України максимально можливу кількість засобів захисту – масок, рукавичок, протиепідемічних комплектів тощо.

Вже тоді стало зрозуміло, що попереду буде бій, він буде важким, подекуди без правил. Ми його прийняли, і ми його не програли. Головне – ніколи не опускати руки і не відводити очей. І це черговий важливий урок!

P.P.S. За даними різних соціологічних досліджень від 45 до 55% українців не планують проходити вакцинування. Маємо ситуацію, коли одна частина суспільства свідомо готова піддати ризику зараженню іншу частину і ця проблема також має стати предметом широкого обговорення.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Коронавірус