Українці - акваріумні рибки? Відомі люди висловилися про "тупу" націю

Один з українських політичних аналітиків порівняв українців ... з акваріумними рибками. У статті для видання "Фокус" Мілан Лелич заявив про те, що український народ - аж ніяк не мудрий народ.

На думку Лелича, перш за все, у українських виборців занадто коротка пам'ять, і саме тому напередодні виборів всі кому не лінь можуть "впарювати" українцям свою "кристально чисту біографію" і не турбуватися про те, що їх аж ніяк не кришталевий бекграунд хтось згадає.

Автор статті також звернув увагу на жахливу, на його думку, безграмотність частини виборців, які не розуміють, що рядовий депутат не може підписати указ про триразове підвищення пенсії, а американці не призначають президента України.

Лелич називає і причину цього феномену: "важка спадщина радянського режиму, помножена на вроджені лінощі розуму".

Цю статтю підхопили і почали розкручувати російські пропагандистські ЗМІ, видаючи заголовки на зразок цього:

Чи є підстави для таких оцінок? Чи справді український виборець такий неосвічений і забудькуватий? Якщо так, в чому причина проблеми і як її вирішити?

На ці питання "Обозревателя" відповів заступник голови Центральної виборчої комісії України Андрій Магера, письменник Дмитро Капранов та перший Посол України в Російській Федерації Володимир Крижанівський.

Андрій Магера: Не плутайте вміння прощати із забудькуватістю

"Я б, скоріше, говорив про українців як про націю, що схильна прощати. Можливо, навіть більше, ніж інші народи Європи.

Це проявляється у багатьох аспектах. Наприклад, нещодавно проводили соціологічне опитування, і 40% опитаних сказали, що вони не бачать нічого поганого в тому, що людина може поїхати на заробітки в Росію. Це при тому, що у нас досі триває військовий конфлікт з Російською Федерацією.

Те ж саме можна говорити і про ставлення до політиків. У своїй політичній кар'єрі вони зробили щось неправильне, вони не при владі, але українці схильні прощати і давати другий, третій і, можливо, десятий шанс.

Читайте: "Це менталітет": бабуся обурила мережу своїм вчинком в Києві

Але мені здається, що українські виборці все одно дорослішають. На жаль, це відбувається не так швидко, як нам би хотілося, але це відбувається. Все одно певний еволюційний процес у свідомості виборців відбувається.

У глобальному плані я б дивився на це питання стримано-оптимістично".

Дмитро Капранов: Більшість може бути зараженою інформаційними вірусами

"Судячи з усього, автор не визначився з тим, що таке народ України. Він оцінює народ за якістю еліт, народоводителів, чи за якістю виборців?

Справа в тому, що демократія подарувала нам унікальну річ під назвою "один голос - одна людина". Тобто і бомж, і академік мають по одному голосу. Академіків завжди менше - так само, як акторів, аналітиків, журналістів, істориків та інших людей з гарною пам'яттю.

Останні вибори в Чехії підтвердили, що, всупереч недавнім скандальним подіям, можна бути обраним тією самою більшістю, яка дійсно має коротку пам'ять і може бути просто підживленою, поддресированою і - головне - може бути зараженою інформаційними вірусами, тобто примітивними інформаційними конструкціями.

Кожен народ має частину, що заражена інформаційними вірусами, і вибори завжди є стимулятором саме цієї частини суспільства.

Читайте: Суспільство готове: розставлені крапки над "і" щодо розриву відносин з Росією

Але коли ми говоримо про події 2013-2014 років, то там революцію створили справжні народні еліти. Безумовно, це була меншість - більшість сиділа по домах. Але ця еліта вела країну уперед. Це не вибори, це інший процес.

В української еліти є одна дуже небезпечна риса - недооцінка і нерозуміння якостей українського народу як соціального і соціально-політичного явища. Але свого часу Гійом де Боплан, який подорожував Україною в XVII столітті, написав таку фразу: "козаки бунтують кожні 7 років".

Потім, в 1990 роки і в період між майданами наші історики та журналісти говорили: "Українці терплячі". Але якщо згадати дисидентську активність в Радянському Союзі, то, перш за все, її проявляли саме українці.

Читайте: Страшна хвороба нашого суспільства: немає грошей - пішов геть

І зараз ми знову чуємо про те, що українці терплячі. Так у кого коротка пам'ять: у народу або у тих, хто про це пише?

- Якщо долю виборів визначає більшість, яка має коротку пам'ять, а зміни можливі тільки під час революцій, виходить замкнуте коло?

- Нами керує не представницька влада, а виконавча. Ми не вибираємо прем'єр-міністра, склад уряду, глав облдержадміністрацій тощо. На ці посади призначають. І наші українські еліти повинні бути задіяні якщо не в призначенні, то в звітності. Вся виконавча влада повинна так чи інакше звітувати перед елітами, тобто перед фахівцями.

Наприклад, щороку кошовий - "прем'єр-міністр" Запорізької Січі - звітував перед козацькою радою. Якщо він їх не влаштовував, вони обирали іншого. До речі, Сагайдачного двічі усували від влади - йому оголошували "імпічмент".

Читайте: Донбас ніколи не був російськомовним: історик відповів Кремлю

Лідери громадської думки і фахівці є всюди, їх треба просто навчити об'єднуватися, тиснути на виконавчу владу, і закріпити механізм висловлення їй недовіри. Але для цього якість цього середнього виборця треба все-таки трохи підвищити.

Володимир Крижанівський: Еліту України знищено, але у нації є перспектива

"Ви пам'ятаєте, як великий німецький народ - народ, який дав світові Гете, Лейбніца, Кеплера та інших геніїв - в 1933 році повівся на примітивну нацистську пропаганду.

У нашого народу практично нульовий досвід державності. Геноцид знищив українську еліту в 1930-х роках. Надзвичайно цікаво про це сказав пан Пасхавер. Він вважає, що Голодомор мав страшніші наслідки, ніж Голокост, бо в результаті Голокосту не була знищена еліта нації, а в Україні, в першу чергу, була знищена саме національна еліта. Наприклад, було знищено 600 делегатів Першого з'їзду письменників Радянського Союзу, з них 300 - українських письменників. Це при тому, що українці становили п'яту частину населення Союзу.

Але український народ заслуговує на повагу хоча б тому, що має неймовірну здатність до відродження. Що б з ним не робили, як би не винищували, він відроджується і пробивається - як дерево крізь асфальт. І він бачить перспективу.

Власне, це питання ставлення. Хтось бачить калюжу і сміття, що плаває в ній, а хтось бачить калюжу і сонце, що відбивається у воді.