Блог | Українська земля горить під ногами окупантів

У місті де я жила до війни – Довжанськ, Луганської області – обговорюють новину:  у місті пролунав вибух.

Для міста це така собі новина, бо вибухи тут лунають, як й постріли, часто. Місто тилове, в окупації давно, тому тут дуже багато військових, як місцевих колаборантів, так й російських, які тут вільно пересуваються, базуються, лікуються. 

Якщо ми кажемо "російських", то це вже дуже великий список, бо ж росія багатонаціональна країна, то "руський", це може бути й кадировець, й москвич, й бурят, й кореєць.

Росіян в ОРДЛО вже дуже багато, більше, ніж місцевих мешканців.

Що цікаво, місцевих це не лякає, хоча усі розуміють, що ОРДЛО вимирає та втрачає корінних мешканців, а на їх місце заселяються окупанти.

Змінився й склад місцевих, я маю на увазі те, що зараз ОРДЛО це неповнолітні, пенсіонери та жінки. Чоловіків тут майже немає, ну, якщо це не пенсіонер чи неповнолітній. 

Місцеві мешканці користуються навалою окупантів, та вже мають вигоду від війни та окупації. Багато дітей, хлопців, дівчат, жінок, чоловіків працюють у сфері надання сексуальних послуг. Ця сфера виникла не одразу з моменту окупації, а після знищення окупантами шахт, як основних місць працевлаштування.

Найпопулярніший вид діяльності в ОРДЛО, що приносить прибуток місцевим, це надання квартир на годинку чи на тривалий термін.

З одного боку ОРДЛО спустошене, бо ж більшість місцевих мешканців або виїхали, або померли, або вбиті, або загинули на війні. Смерть в ОРДЛО має багато облич.

З іншого, ОРДЛО жваво живе буденним життям, а ціни на оренду квартир  тут вище ніж у москві, працює багато ресторанів, суші-барів, ювелірні крамниці, дискотеки. 

Приїжджі, їх тут називають "командировочные", це не тільки військові.  Це й їх родини, діти, матері, дружини, а ще це цивільні з росії, які працюють в ОРДЛО: лікарі, вчителі, чиновники й навіть комунальники. 

Заміщення корінного населення на російське, це стала практика росіян. У 1920-х роках, після  Голодомору  та після Другої Світової, в Україну з росії завозили тисячі росіян, яких розселяли в пустуючи українські хати.

Теж саме відбувається й на окупованих територіях Луганської та Донецької областей. 

Якщо дійде до звільнення, то десь 80% з  тих, хто буде мешкати  там, це будуть росіяни, китайці, корейці, кадирівці, буряти. Ось такі реалії.

Ну, а тепер до самої новини, яка є достатньо яскравою соціальною історією, яка підтверджує кожне з мого слова. 

У Довжанську, Луганської області (ОРЛО)  загинув 13-річний хлопчик, який – увага –  із Ставрополя російської федерації приїхав на Луганщину з матір’ю та батьком, знову – увага – який проходить службу в лавах російської армії на території окупованої росією частини Луганщини. 

Ось це кожен другий з "командировочных" які орендують квартири в ОРДЛО або купують їх. 

Якщо  з початку окупації- а це 2014 рік- військові жили виключно у частинах й ніколи не привозили в ОРДЛО родини, то зараз усе змінилося. Зараз, це з 2022 року. 

Росіяни почувають в ОРДЛО себе впевнено й без остраху купують тут нерухомість. Наприклад, у Довжанську, як тільки виставили рекламу житлового комплексу, якій тільки почали будувати (вирили фундамент) усі квартири в ньому було розкуплено росіянами. 

Але, повернемося до наших "героїв".

Трагедія сталася під час святкування родиною входин, на які вони запросили командира. 

Думаю, що командир й допоміг родині отримати "пустующее бесхозное жилье". Тобто вкрадене в українців. Зараз в ОРДЛО "влада" колаборантів, підлесливо надає окупантам безкоштовне житло з тої нерухомості, яку визнали "бесхозною". 

Десь там й наша хата "бесхозная", як й тисячі хат переселенців. Болюча тема. Дуже. Важко писати про це, оминаю, як можу, але ж…

Командир, перебуваючи у стані алкогольного сп’яніння, запропонував підлітку  навчитися вбивати "хохлов". Й взявся  показати, як стріляє гранатомет. Стріляли, не у будинку, що дивно для росіян. А пішли "на природу", тобто просто вийшли у двір житлового будинку. 

У момент пострілу граната  розірвалася  всередині ствола, що є дуже частою "поломкою" гранатометів, яка  вже давненько й  тихенько нищить росіян.  

Командир-росіянин  загинув на місці.  Хлопчик дістав важкі травми, але помер у "швидкій". Військовий, батько хлопчика, дістав уламкові поранення, може теж померти, а може стане інвалідом,  а мати, на жаль, не постраждала.

Оце  так окупанти відмітили "входини". В кожній би хаті так. От, хоч вірте, хоч ні, але знаю багато переселенців, які кидали свої домівки й намовляли на них "добре" слово, щоб рідний поріг став смертним для ворога. Луганська земля, як може, так й вбиває окупантів.

Цю новину можна внести  до глави якоїсь української книги-хоррору "смерть все одно знайде вас усіх", настільки вона художньо викристалізувана. Хоча в ній стільки сюру, що, як би це розповіли людині, яка не бачила війни, вона б сказала- "такого не буває" або "нарочно не придумаешь".

Буває. Й вигадувати тут немає чого. Бо такі випадки, як описані у  цій новини, в ОРДЛО стабільно відбуваються з 2014-го року. То міна зірветься, то граната. А ще ось такі "гості" часто закінчують посиденьки перестрілкою чи йдуть вбивати сусідів-"хохлів". 

ОРДЛО стало територією,  де смерть гострить свої коси, коли їй стає сумно на фронті, що ще раз доводить, що українська земля буде горіти й горить під ногами окупантів.