Блог | Українська армія: між радянським минулим і невизначеним майбутнім

За три десятиріччя незалежності українська "політична еліта" навчилася віртуозно маніпулювати словами, за якими з року на рік ставало все менше сенсу і все більше відвертої брехні. В результаті країна продовжує стрімко деградувати, слово "реформи" перетворилося на лайливе, а політичні новобранці твердо засвоїли, що успішний політик – той, хто вміє брехати краще за інших.

Відео дня

При цьому військова верхівка від цивільної відрізняється лише більш обмеженим лексиконом і традиційним консерватизмом. А в іншому все так само – відсутність стратегії, людей, здатних її сформулювати і реалізувати, та нескінченна брехня про успіхи у реформуванні збройних сил.

У цих, як і в багатьох інших питаннях країна застрягла між радянським минулим і невизначеним майбутнім. Миттєва політична кон'юнктура, помножена на дрібношкурні інтереси військової і політичної "еліти", лише підсилює ступінь цієї невизначеності.

Увага суспільства останнім часом прикута до чергових скандалів з військовими закупівлями і зриву виконання державного оборонного замовлення.

Але армія – це, в першу чергу, люди!

Підсумки минулого року наочно демонструють, що в надрах військового відомства завдання, які наближають країну до створення професійної армії, так і не стали пріоритетними. Отже, і надалі зі збройних сил будуть йти кращі, ті, хто має бойовий досвід і здатен ефективно захищати країну та готувати наступну генерацію професіоналів. Армія поступово перетворюється на філію служби зайнятості з тимчасового працевлаштування тих, хто у зв'язку з пандемією не зміг виїхати за кордон на заробітки або втратив місце на у цивільному секторі.

Справа в тому, що за роки війни принцип комплектування українського війська змінився практично повністю. Уже немає армії, що складається з солдатів-призовників, які виконують загальний військовий обов'язок, і кадрових офіцерів, зобов'язаних прослужити 20 – 25 календарних років для того, щоб отримати "військову пенсію" і теоретичне право на власну квартиру.

Сьогодні 90% військовослужбовців – від солдата до генерала – контрактники. А ефективну систему мотивації для кожної категорії держава так і не створила.

Реальний стан справ ілюструє ситуація з трьома важливими компонентами такої системи.

Перша – оплата ратної праці.

Необхідним елементом системи мотивації військовослужбовців є рівень і система оплати праці.

Сьогодні навіть на термінологічному рівні "грошове утримання" звучить не дуже стимулююче.

Вся система оплати ратної праці повинна адекватно співвідноситися з рівнем кваліфікації та відповідальності військовослужбовця, а також ступенем ризику. Вона повинна відповідати ситуації на ринку праці, а також стимулювати до професійного зростання і продовження служби в армії.

На жаль, далі невиразних анонсів якоїсь нової системи оплати справа не пішла. А це означає, що вся енергія вищих чинів військового відомства пішла аж ніяк не на реформування армії та підвищення її здатності захищати нашу країну.

Друга компонента – "військові пенсії".

Наприкінці минулого року розгорілася палка дискусія навколо законопроекту №2141 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Ініціаторами приведення системи пенсійного забезпечення військовослужбовців до елементарного здорового глузду виступали депутати-автори, а непримиренними критиками – Мінфін і Мінсоцполітики.

У цій суперечці показово все. І позиція депутатів, які справедливо відстоюють інтереси ошуканих військових пенсіонерів, але при цьому не усвідомлюють, що діюча пенсійна система до сучасної армії не має жодного відношення. І позиція чиновників Мінфіну і Мінсоцполітики, які намагаються відстояти право держави маніпулювати своїми зобов'язаннями і не розуміють, що такими діями вони руйнують армію і підривають обороноздатність країни. Але найбільш показове – повна відсутність позиції Міноборони. Мабуть, дембелів минулих років, що засіли в керівництві військового відомства, цікавить лише рівень власного матеріального достатку.

Все це рельєфно демонструє не лише відсутність виразної концепції реформування системи пенсійного забезпечення захисників країни, а і розуміння шляхів розбудови професійної армії.

Гідна пенсія захисникам Батьківщини – необхідна умова підвищення привабливості та престижу військової служби. У більшості країн, що мають сильну армію, спеціальна система пенсійного забезпечення військовослужбовців є невід'ємною частиною системи мотивації. Необхідність такої системи зумовлена специфікою військової служби, пов'язаної з постійними обмеженнями, а також підвищеними фізичними та психологічними навантаженнями і ризиками.

Радянська система пільгового виходу на "військову пенсію" по досягненню 25 або 20 років вислуги в умовах контрактної армії суттєво обмежує мотивуючу дію на більшість категорій військовослужбовців. У контрактній армії військова служба громадянина може мати перерви і не обов'язково тривати 20 або 25 років. Але в чинній системі військовослужбовець, який прослужив в тилу 20 років, має право на військову пенсію, а той, хто сім років провоював, а потім повернувся до цивільного життя – ні.

Тому необхідно запровадити спеціальну систему пенсійного забезпечення військовослужбовців, як доповнення до загальної системи пенсійного забезпечення громадян. Основні принципи такої системи повинні бути адаптовані як до існуючої в країні солідарної системи пенсійного страхування, так і до майбутньої – змішаної.

У діючій солідарній системі пенсійного забезпечення необхідно запровадити розрахункові коефіцієнти, що визначають, на скільки раніше встановленого пенсійного віку колишній або діючий військовослужбовець зможе вийти на пенсію. Зазначені коефіцієнти повинні враховувати загальний термін військової служби, а також тривалість участі в бойових діях.

Умовно, прослуживши 20 календарних років, кожен з яких зараховується з коефіцієнтом 1,5, військовослужбовець отримує 10 бонусних років і, відповідно, може піти на пенсію на 10 років раніше цивільної особи. При цьому кожен день участі в бойових діях "важить" як два дні військової служби в тилу або три дні роботи у цивільному секторі та, відповідно, додає бонусні роки вислуги і наближає дату настання права на отримання пенсії.

Третя компонента системи мотивації – можливість отримання власного житла.

Існуюча система забезпечення військовослужбовців житлом, по суті, є радянською, доповненою переважно порожніми деклараціями на тему службово-посадового житла.

Сьогодні 90% військовослужбовців мають однаковий статус – вони контрактники. А Міністерство оборони за традицією розповідає лише про чисельність безквартирних офіцерів.

Діюча практика "розслужеблювання" службового житла і придбання квартир для черговиків не просто несе корупційні ризики. Вона і є механізмом корупції. Лише повна заборона такого "розслужеблювання" дозволить забезпечити поступове накопичення службового жилого фонду. А в перехідний період, поки його недостатньо, виконання зобов'язань держави має здійснюватися в формі виплати компенсації витрат на винайм житла з урахуванням ринкової ситуації.

Необхідно розділити питання забезпечення військовослужбовців житлом на період служби (зобов'язання держави) і питання можливості придбання власного житла (елемент мотивації).

Ще два роки тому команда Воєнного кабінету руху "Сила права" запропонувала спеціальну накопичувальну програму, що дозволяє придбати власне житло на пільгових умовах на будь-якому етапі служби. Ця система здатна стати потужним стимулом до укладення контракту на службу в армії і продовження служби після його завершення, а також стимулом до підвищення народжуваності. Зазначена програма готова до практичного впровадження, але зовсім не цікава керівництву військового відомства. Власна ж в них існує лише на рівні гасел.

Крім перерахованих питань, найважливішу роль в розбудові армії відіграє кадрова політика. Сьогодні її головним принципом залишається "я – начальник, ти – дурень". Це піднімає по кар'єрних сходах лише тих, хто готовий демонструвати особисту відданість керівництву.

Допоки кожен воїн-контрактник не розумітиме, яким чином необхідно служити, щоб зробити кар'єру в армії, ніякого професійного війська в країні не з'явиться.

Різниця між українською контрактною армією зразка початка 2021 року і по-справжньому професійною контрактною армією величезна. Всі сім років війни вона вимірюється людськими життями і безглуздими матеріальними витратами. Ця різниця девальвує зусилля країни на дипломатичному фронті, де не тільки наші вороги, а й наші друзі рахуються лише з сильними.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...