"Сидів у клітці, спав на підлозі": як Україна врятувала від Росії блогера-критика Путіна. Ексклюзивне інтерв'ю

  • Михайло Орєшніков відкрито виступав проти агресії РФ в Україні

  • Раніше він отримав українське громадянство, а спочатку навіть просив політичний притулок

  • Росіяни спіймали блогера за допомогою Інтерполу, але дипломатам вдалося захистити його

МЗС України врятувало блогера Михайла Орєшнікова від Росії й витягнуло з в'язниці

Днями українські дипломати витягли з рук Росії Михайла Орєшнікова – громадського діяча й критика президента РФ Володимира Путіна, блогера і музиканта. Його затримали після прильоту в Індонезію і через Інтерпол хотіли екстрадувати до РФ. Водночас чоловік має українське громадянство.

Подробицями цієї дипломатичної спецоперації Михайло поділився в інтерв'ю OBOZREVATEL.

Росіяни ганяються за Михайлом Орєшніковим із 2019 року. Хто ж він?
  • Колишній громадянин Російської Федерації й одночасно активний діяч антипутінського руху опору. Відкрито виступав проти окупації Криму й інформував про злочини "зелених чоловічків" в Україні

  • Був членом націоналістичної організації "Реструкта", яка постійно проводила антипутінські акції

  • У липні 2014 року активіст попросив політичного притулку в Україні, а через два роки отримав українське громадянство

  • У Росії проти Орєшнікова порушено кримінальну справу нібито за обвинуваченням у завданні тілесних ушкоджень поліцейському. Блогер стверджує, що справа фейкова, насильство в поліцейській дільниці насправді застосовували до нього

Михайло Орєшніков.

– Як ви опинилися на Балі в розпал світового карантину?

– Увесь минулий рік я прожив в Азії, а коли почався карантин, повернувся в Україну. На зиму вирішив полетіти на Балі, зробив бізнес-візу. Хотів у теплі краї, а полетів у теплу в'язницю: у 2019 році Росія про всяк випадок надіслала в Індонезію запит на видачу в разі, якщо я там з'явлюся.

– Вас заарештували відразу після прильоту чи ви ще встигли пожити там?

– Я прилетів в аеропорт Джакарти (столиця Індонезії. – Ред.), потрібно було пересісти на місцеві авіалінії. На паспортному контролі в прикордонників на екрані з'явилося червоне повідомлення від Інтерполу. Мене попросили пройти в кабінет до міграційників і показали напис на моніторі "Interpol Russia request", серпень 2019 року. Я відразу зрозумів, що це, і встиг повідомити друзям в Україні.

Адже там якась процедура? Спочатку вони пишуть звернення в Інтерпол і чекають або якесь підтвердження, або їх приїзд. А мене на цей час відправили в спеціальну кімнату, ніби очікуючи чогось. Пробув там годин сім. Попросив хлопців дати мені інтернет і так зв'язався з усіма своїми.

Коли за мною вже приїхав Інтерпол, у мене забрали всі пристрої й відмовили у дзвінку українському консулу. За всіма документами оформили як росіянина, хоча в мене із собою був український паспорт і взагалі в мене громадянство України ще з 2016 року.

Українське МЗС змогло звільнити блогера Михайла Орєшнікова з індонезійської в'язниці

– Ваші друзі повідомили українському консулу чи ви самі встигли?

– Я особисто повідомив йому про свою ситуацію, він мені пояснив подальшу процедуру. Мовляв, протягом 24 годин Інтерпол повинен буде підтвердити, що я їм потрібен. Якщо не підтвердить, мене депортують. Якщо підтвердять – мене заарештують, після чого Інтерпол надішле йому info letter про мій арешт як громадянина України. Але оскільки мене стали оформляти як громадянина Росії, його ніхто не поінформував.

Уже через тиждень, перебуваючи у в'язниці, за допомогою заарештованих я зміг нелегально отримати доступ до телефону, зателефонувати подрузі, щоб вона зв'язалася з нашим консулом.

– Виходить, що після приїзду Інтерполу вас відразу запроторили в індонезійську в'язницю?

– Спочатку мене привезли у відділок поліції, забрали всі речі, написали пакет документів, сказали: "Підписуй!" Я відмовився що-небудь робити без консула або перекладача. Насправді індонезійську мову я не розумію. Тоді вони посадили мене в клітку три на три метри, де вже було з десять індонезійців. Усі втиснуті, спали тупо на підлозі один на одному. Оскільки перед тим я не спав дві доби, то просто вирубався. Потім мене перевели до в'язниці центрального поліцейського відділку Джакарти.

Там мені знову запропонували підписати документи, а я знову просив зв'язатися з консулом. Вони зняли на відео, що я відмовляюся підписувати, тому що нічого не розумію й мої права порушують, і перевели до в'язниці.

– Читала, що в одиночну камеру?

– Спочатку так, але двері були ґратчасті, тож я все бачив. Я був у найдорожчому блоці Індонезії, де сиділи всякі мільйонери, корупціонери та інші, хто скоїв великі фінансові злочини. Вони всі там зі мною спілкувалися, ділилися їжею, але телефон для зв'язку не давали. Мовляв, ні, ви special Interpol attention goverment. Думаю, вони там просто залякані цією структурою.

– Як же вам вдалося отримати доступ до зв'язку?

– Відіграла роль людяність. Мені вдалося встановити емоційний контакт із навколишніми людьми, щоб хтось з ув'язнених усе ж таки усвідомив, що мені дуже потрібна допомога.

– Страшно було?

– Звичайно, я ж знаю, що таке Росія. Я там жив і знаю, як там вчиняють з опозиціонерами. Тим більше, що два-три місяці тому в тюрмі вбили одного мого колишнього товариша. До того ж убили й написали, що це він сам себе вбив, розрізавши собі горло, вени й повісившись одночасно. Це було в Челябінську. І найцікавіше: він зробив це за шість місяців до звільнення, відсидівши десять років у в'язниці. Тобто 10 років відсидів, залишалося шість місяців до звільнення і він раптом вирішив покінчити життя самогубством.

Українське МЗС змогло звільнити блогера Михайла Орєшнікова з індонезійської в'язниці

Крім того, що вбили, відмовлялися ще видавати тіло батькам. Коли все ж таки видали й батьки намагалися зробити незалежну експертизу, ФСБшники приїжджали в усі морги й забороняли це робити. Тому так, звичайно, вбили.

Я знав, що там із ним приблизно відбувалося до цього. Його возили по колоніях для катувань, робили ін'єкцію з паралічем, яка підсилює больові відчуття, а в цей час видерли нігті з пальців ніг.

Тож я добре розумів, що в Росії нічого хорошого на мене не чекає, особливо з урахуванням нинішньої тенденції. То Максима вбили, то Навального намагалися вбити, то ще одного товариша знайшли повішеним у лісі. Там якась хвиля дуже нездорова пішла з різного роду опозиціонерами.

– Як же вам вдалося зв'язатися з українським консулом?

– Можливо, він теж намагався мене знайти, але в підсумку з ним зв'язалася моя подруга, якій я зателефонував із в'язниці. Він прийшов до мене через кілька днів, але його не пустили. Згідно із законом Індонезії він повинен прийти з тими, хто мене заарештував, тобто з Інтерполом. Тож зустрілися ми ще через кілька днів.

Наше МЗС почало тиснути на Інтерпол. Там уже розуміли, що справа для них дуже не сприятлива, і поміняли тактику. Випустили з одиночки й натякнули, що буде юридична можливість звільнити мене 26 листопада. Росіянам вони вже не хотіли нагадувати про якісь додаткові документи щодо мене.

– Виходить, що наші дипломати дуже постаралися?

– Після того як моя історія набула розголосу в ЗМІ, українське МЗС дуже жорстко наїхало на всіх, на кого тільки можна було наїхати, щоб мене звільнити. Й Інтерпол уже молився, щоб я швидше звідти полетів. Вони просто всіх зусиль доклали для моєї депортації. Поїхали зі мною до міграційки, вмовляли начальство трішки змінити правила в моєму випадку. Згідно із законом мене мають депортувати через ту країну, через яку я прилетів.

Я літав через пересадку в Амстердамі, але найближчий рейс туди був через кілька днів. Вони вмовили міграційку депортувати мене через Туреччину. Туди рейс був буквально через десять годин після мого звільнення. Наш консул супроводжував мене до літака, а в Туреччині мене зустрів інший наш консул і провів на пересадку до Києва. Так я повернувся в Україну.

А чого Інтерпол пішов на поступки українським дипломатам? Через розголос у ЗМІ?

– Не зовсім. Індонезійському бюро Інтерполу все одно на засоби масової інформації, тим більше українські. Сама по собі Індонезія – країна, досить схожа на Росію 90-х: там убивають опозиціонерів, немає вільної преси. Тому їм на ЗМІ нібито плювати. Вони більше злякалися проблем зовнішньополітичного характеру, які для них створював мій арешт.

Михайло Орєшніков.

– Проблем із Заходом або з Україною?

– Україна була дуже зацікавлена в моєму звільненні. Коли дуже хочеться – можеться насправді. Просто чиновники часто ледачі, але коли на них тиснуть журналісти, вони стають дуже мотивованими.

– Тепер усе позаду, ви в Україні, як влаштувалися?

– В аеропорту мене зустріли друзі, нині поки в одного живу, розв'язую фінансове питання. Багато грошей пішло на всі ці переміщення, квитки – близько тисячі доларів. Потрібно знайти квартиру й далі займатимуся тим, що мене надихає, – музикою.

Загалом Михайло провів у в'язниці Індонезії три тижні. "Дипломатична спецоперація" з боку українського МЗС щодо його звільнення тривала близько двох тижнів. В Україну блогер повернувся 28 листопада. В'їзд до Індонезії тепер йому заборонено.

УкраїнаРосійсько-український конфліктНовини Росії