Сучасна казка у серці Карпат: проєкт Mandra Morion став сенсацією в українському туризмі та інвестуванні
Котеджне містечко розташоване на висоті 900 м у мальовничому Микуличині
У Святогірську Донецької області під час наступу російських військ загинула директорка Святогірського історико-архітектурного заповідника Світлана Шарабан та її сестра Олена. Чоловік сестри був тяжко поранений. Пізніше його знайшли у лікарні в окупованому Донецьку.
Докладніше про цю трагедію читайте в матеріалі OBOZREVATEL.
Світлана жила своєю роботою
Світлана Шарабан до останнього не покидала Святогірськ та рідний музей. Тут вона пропрацювала близько тридцяти років, починала з молодшого наукового співробітника, потім управляла фондами, а потім стала директором заповідника.
"Ми працювали зі Світланою дуже давно ще в Харківському історичному музеї, сиділи в одній кімнаті. З того часу потоваришували. Світлана потім звільнилася і поїхала до Святогірська до своїх батьків. Але зв'язок ми не втрачали, зідзвонювалися, якось із колишніми співробітницями приїжджали до неї в гості. Вона показувала нам Святогірськ, будинок Засядька, чиїм ім'ям названо одну з шахт. Вона жила з батьками, це були дуже милі люди. Коли мами й тата не стало, Світлана жила сама, але поруч мешкала її сестра з чоловіком і дітьми. Вона була буквально другою мамою для своїх племінників", – згадує про неї її давня приятелька Валентина Осиковська.
Щоразу, коли Світлана Шарабан приїжджала до Харкова та привозила на реставрацію експонати, вона обов'язково заходила до Харківського історичного музею, зустрічалася з Валентиною Осиковською, з іншими колишніми колегами.
"Вона жила своєю роботою. Дуже часто привозила до нас на реставрацію живопис, музейні меблі, наш співробітник їздив до них і реставрував макет Святогірської лаври. Вона була дуже педантичною, принциповою до себе, близьких, і на роботі теж. Недарма її неодноразово обирали директором заповідника", – згадує про неї хранителька фондів Харківської філії національного науково-дослідного реставраційного центру Тамара Зибіна.
Ще Світлана була рукодільницею. Закінчила курси крою та шиття. "Вона пошила сестрі чудову сукню. І дуже добре в'язала. Якось зв'язала собі розкішний білий костюм, чим спонукала наших колег теж вчитися в'язати", – каже Осиковська.
Також вона згадує, що у шкільні роки Світлану називали "Кітті" іменем героїні фільму "Анна Кареніна", яку тоді зіграла дочка Вертинського. Дуже вже вона була схожа на цю актрису.
"Сподіваємося залишитися живими"
Під час війни життя у Святогірську було важким і небезпечним. Місто часто обстрілювали загарбники. Тоді постраждала Святогірська лавра, загинули ченці. Постраждав і музей, було розбито деякі поверхи будівлі.
Світлана Шарабан із сестрою Оленою та її чоловіком постійно ховалися в підвалі будинку.
"Одне слово – страшно! Розбита лавра. Постраждав і наш музей, вибито вікна, двері. Розбито наші гарні вітражі на історичну тематику. Робили протягом п'яти років, по одному залу. А тут одна секунда і все. Лавра в такому ж стані, відновлювати доведеться кілька років. Там вибито тисячі вікон і дверей. Знищено наш міст, ми відрізані. Продуктів немає, ліків теж", – описувала ситуацію Світлана своїй знайомій, з якою теж працювала у Харківському музеї, Вікторії Філоненко.
Вікторія каже, що Світлана буквально по крихтах, по копієчці збирала свій музей, з року в рік. А тепер усе це зруйновано.
Вона сподівалася на краще, писала, що на весну купила собі сукню і дуже сподівається в ній приїхати до Харкова до племінника Андрія, у його нову квартиру, подивитися його ремонт.
"Вдома, страшно, працюю дистанційно з усіма співробітниками, наскільки це можливо. Чекаємо битву, може не бути зв'язку і світла. Сподіваємося залишитися живими з Божою допомогою", – написала вона 12 квітня.
А Валентині Осиковській востаннє вона написала 10 квітня. Просила молитися за захисників "Азовсталі". "Моліться, рідні, штурм "Азовсталі" розпочався! Хлопці просять молитви". І надіслала багато текстів молитов. Я й досі читаю їх", – плаче її колишній колега.
Потім зв'язок із нею зник.
Не доїхали до церкви
Бої у Святогірську ставали дедалі жорстокішими, російська артилерія завдавала ударів. Зрештою директорка заповідника і її сестра з чоловіком вирішили переїхати в район під назвою "Сахалін". Там була церква, вони збиралися там сховатися.
Їхали вони 5 червня автомобілем з причепом. Тоді росіяни захоплювали місто. Один із снарядів розірвався поряд з машиною. Світлана та сестра Олена загинули на місці, В'ячеслава викинуло вибуховою хвилею, він залишився живим. Машина повністю згоріла.
"Уже з травня мої повідомлення Світлані були непрочитані, я відчувала щось погане. Мені написала наша спільна знайома Людмила Красильникова: "Віко, війна нас наздогнала, загинула Світлана". Так я дізналася про те, що її не стало", – згадує Вікторія Філоненко.
Згодом В'ячеслав знайшовся в лікарні в окупованому Донецьку. А тіла Світлани та Олени, мабуть, були десь у морзі. Поховали їх лише 7 жовтня, після того як ЗСУ звільнили місто від загарбників 12 вересня. Багато знайомих ще сподівалися на диво, що Світлана знайдеться, хоч і поранена, але жива. На жаль, дива так і не сталося.
Ти ще не читаєш наш Telegram? А даремно! Підписуйся
Котеджне містечко розташоване на висоті 900 м у мальовничому Микуличині
Головний європейський союзник України може обмежити свою допомогу
Із запущених росіянами майже 80 дронів 30 були локаційно втрачені
Всесвіт відкриє їм потужний фінансовий потік, але розпорядитись ним потрібно буде мудро
Ці 8 кроків допоможуть швидко навести лад в оселі і не вибитись із сил