У мережі згадали про найпопулярніші фейки та "страшилки" СРСР

У тоталітарному суспільстві СРСР були надто поширеними різноманітні фейки та чутки. Показово, що практично всі вони спускалися людям згори, від влади.

Мета таких дій була простою – залякати населення і змусити його жити за правилами комуністичного режиму. Про найбільш розповсюджені "страшилки" нагадав Укрінформ.

Поділ на своїх та чужих

Штучний поділ на "своїх" і "чужих" є дуже зручним для будь-якої авторитарної чи тоталітарної влади. Громадянам постійно навіюється, що навколо суцільні вороги. Відтак суспільство майже постійно живе в стані підвищеної мобілізації.

Тому за сталінських часів ворог був усюди. Він був "зовнішнім" і перебував переважно за кордоном, і був "внутрішнім", усередині країни, який нібито маскувався під "свого". Якщо із зовнішнім ворогом боролися "мужні радянські прикордонники", то всередині країни пильним мусив бути кожен радянський громадянин – на виробництві, на вулиці, в магазині, в школі, у родині.

Образ ворога консолідував суспільство, а також виправдовував зовнішню і внутрішню політику держави – зокрема, всі безперестанні труднощі, з якими стикалося населення протягом 20-40-х років.

Тому численні "викриття" контрреволюціонерів, шпигунів, диверсантів, які мали намір повалити радянський лад, убити керманичів СРСР тощо, породжували масову істерію. Люди шукали ворога всюди і знаходили.

"Знайди гада"

У 1935 році московська ґудзикова фабрика налагодила виробництво ґудзиків у вигляді футбольного м’яча. Подібний дизайн був надзвичайно популярним тоді в Європі. Але вище керівництво країни побачило у них аналогію з нацистською свастикою.

Так, 15 березня 1935 року заступник наркома (заступник міністра) внутрішніх справ СРСР Георгій Прокоф’єв надіслав диктатору Йосипу Сталіну доповідну записку про те, що на фабриці виготовляються ґудзики "із зображенням нацистської свастики". На доносі Сталін власноруч написав: "Ну и нечисть. И. Ст.". Керівництво фабрики арештували й засудили.

Аналогічний випадок повторився 15 грудня 1937 року на одному із заводів, які виготовляли маслоробки. Там відбулося екстрене засідання Комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б), оскільки її керманичам здалося, що лопаті, які розташовувалися всередині конструкції, також схожі на "свастику".

Зрештою маслоробки було знято з виробництва, вилучені з продажу, а фахівців, які їх розробляли і виготовляли, – заарештували.

А в липні 1938 року на нараді ЦК ВКП(б) працівники бавовняної промисловості скаржилися, що змушені знімати з виробництва тканину, яку роками до того виготовляли і яка мала чималий попит. Її забракували з ідеологічних причин. Перестрахувальники через лупу вгледіли в ній і приховану свастику, і навіть портрет царя Миколи І.

Пошуки борідки Троцького

Ленінградська сірникова фабрика впродовж багатьох років виготовляла сірники. Але в 1937 році на етикетці упаковки побачили вже не свастику, а профіль одного з головних ідеологів радянської держави Льва Троцького з борідкою – на той час головного ворога Сталіна, а отже й усього радянського народу.

Директора фабрики арештували як троцькіста й диверсанта. А весь СРСР пильно вдивлявся в різноманітні повсякденні речі, намагаючись розпізнати, де в них криється небезпека. Це називалося "шукати борідку Троцького".

Профіль Троцького шукали також і в знаменитій скульптурній композиції "Робітник і колгоспниця" скульпторки Віри Мухіної перед тим, як відправити її на міжнародну виставку в Парижі 1937 року.

Через це скульптуру не тільки "приймала" урядова комісія, до складу якої входили партійні високопосадовці, а й особисто, перед відправленням у Париж, інспектував Сталін: після опівночі він приїхав на завод і впродовж 20 хвилин уважно оглядав "Робітника і колгоспницю" під потужними прожекторами.

Ще один курйоз пов'язаний із піонерською краваткою, від якої навіть масово відмовлялися школярі у 30-х роках. Вся справа у тому, що в ті часи цей радянський символ утримували на шиї спеціальним металевим затискачем, на якому було зображене полум’я.

Але в листопаді 1937 року, на хвилі масової істерії боротьби з троцькістами і ворогами народу, в язиках того полум’я школярі і дорослі побачили всюдисущу "борідку Троцького", а також його профіль.

А декому взагалі здалося, що на піонерських краватках виткана невидима свастика. Особливого розмаху "антикраваткова епідемія" набула в Криму – в таборі "Артеку" і навіть у найвіддаленіших селах. Невдовзі було знайдено і "першоджерело" цього фейку. Ним виявився звичайний школяр, учень 5 класу однієї з московських шкіл. Зрештою піонерські краватки залишили, а от від затискачів відмовилися – перейшли на вузол.

Епопея через Віщого Олега та Пушкіна

Дуже промовистою була історія, яка трапилася у 1937 році в розпал Великого терору. Того року з розмахом відзначали століття загибелі Пушкіна. До "дуельної" дати було виготовлено 200-мільйонний наклад спеціальних "пушкінських" зошитів – із портретами поета та ілюстраціями до його творів на палітурках.

Вони надійшли в продаж, багато хто з школярів встиг їх придбати, але раптом, уже наприкінці року, з’явився наказ негайно "вилучити зошити, які мають на палітурці такі зображення: "1. Песнь о Вещем Олеге, 2. У Лукоморья дуб зеленый, 3. Портрет Пушкина, 4. "У моря" с картин Айвазовского и Репина".

В ілюстраціях побачили "таємні знаки", залишені ворогами народу. Повсюдно проходили шкільні збори, на яких викривали підступність ворога і наказували знищити палітурку. Досить швидко паніка перекинулася й на інші зошити.

Ініціатором цієї історії був Павло Постишев – один із головних виконавців людожерської політики в Україні, зокрема Голодомору і розгрому українського національного відродження. На ту пору він фактично уже потрапив в опалу – його понизили до посади першого секретаря Куйбишевського обкому ВКП(б), тому він шукав будь-які зачіпки, щоб нагадати про себе, засвідчивши відданість Сталіну.

Так, Постишев написав спецповідомлення Сталіну і Єжову, у якому наголосив, що на репродукції картини Васнецова він нібито побачив на шаблі Олега напис "Долой ВКП", а на репродукції картини Крамського – трупи в шоломах червоноармійців, а також факсиміле Каменєва, який теж був серед "ворогів народу".

Впродовж двадцяти років "пушкінські" зошити були заборонені. Якщо їх раптом знаходили під час арешту і обшуку, це могло призвести до найтяжчих наслідків. А зошити школярі загортали в газети.

"Холерні" дублянки і "сифілітичні" джинси

За Микити Хрущова та Леоніда Брежнєва КДБ так само поширював фейки про все – навіть про їжу та речі. Зокрема, відомо, що радянські військові в Афганістані масово скуповували дублянки переважно для нелегального перепродажу в СРСР.

Валерій Аблазов, військовий радник в Афганістані, у своєму щоденнику згадував, як у 1981 році в Кабулі навмисне поширювали чутки про "заражені" чумою та холерою дублянки – для того, щоб хоч якось зупинити підприємницький запал співвітчизників.

Однак таким чуткам, на відміну від 30-х років, уже ніхто не вірив. Попри це, їх продовжували поширювати далі. Наприклад, у маси запускали вигадку про "заражені сифілісом" американські джинси і жуйки "з потовченим склом". Такі нісенітниці радянським школярам розповідали в 70-80-х роках лектори товариства "Знання".

Серед найбільш поширених легенд про джинси були такі: начебто вони викликають безпліддя, а також хвороби шкіри – так званий "джинсовий дерматит". Також існувала версія про те, що буцімто в них зашита мікроголка зі смертельною отрутою. Показово, що подібні "жахачки" циркулювали у тих прошарках радянського суспільства, котрим ці речі не були доступні.

Килими-привиди

Однією з поширених легенд у СРСР наприкінці 70-х років була оповідка про китайські килими, які вночі світяться. Начебто на них спеціальними "фосфорними нитками" був вишитий Мао Цзедун у домовині. Варто було радянському громадянинові вимкнути світло і лягти спати біля такого килима, а в СРСР був звичай вішати килими на стіну, як Мао починав світитися, оживав, і людина миттєво гинула від страху.

Моторошна легенда виникла внаслідок ескалації радянсько-китайської ворожнечі в другій половині 60-х років. Збройний конфлікт 1969 року на острові Даманському посилив страхи радянських людей.

Лікарі, які "винні в усьому"

На початку 50-х років у СРСР було розгорнуто потужну антисемітську кампанію. 13 січня 1953 року у пропагандистській "Правді" вийшла стаття "Подлые шпионы и убийцы под маской профессоров-врачей". У ній групу кремлівських лікарів, переважно єврейської національності, було звинувачено в співпраці з американською розвідкою. Таким способом радянська партійна еліта "схвалювала" низову ненависть.

Подекуди істерія вражала: траплялося, що на комунальних кухнях міцно прив’язували кришки своїх каструль до ручок, щоб сусіди євреї "не підсипали отрути". На додачу в суспільстві циркулювали чутки про те, що "лікарі-вбивці" щотижня "отруюють щонайменше по 500 людей". Через це дехто категорично відмовлявся відвідувати лікарні й аптеки.

Адже скрізь масово ширились чутки про "стрептоцид, заражений бацилами Коха", "небезпечний пеніцилін", про те, що в поліклініці, під виглядом щеплень, єврейські лікарі "заражають раком і туберкульозом". Подекуди пацієнти в очі називали лікарів-євреїв "убивцями" та закликали до розправи над ними.

Як повідомляв OBOZREVATEL, раніше історики Українського інституту національної пам'яті розповіли про історію походження радянського фейку про те, що українців нібито вигадав Австрійський генштаб. Це інформаційне вкидання Москва здійснила ще у 1914 році, однак послуговується ним і досі.