Криголам "Ноосфера" в Антарктиді потіснив росіян: Євген Дикий розповів про здобутки українських дослідників, фінансування і ворожі фейки

У 2021 році Україна зробила великий крок вперед у дослідженнях Антарктиди та Світового океану. Наш унікальний криголам "Ноосфера" успішно долає великі відстані, суворі погодні умови й навіть потіснив у наукових досягненнях росіян.

Директор Національного антарктичного наукового центру України Євген Дикий в інтерв’ю OBOZ.TALK розповів про здобутки українських вчених, тісну співпрацю із західними союзниками, про фейки, які розганяє ворог, а також про плани дослідників на майбутнє.

– Пане Євгене, слава Україні, слава Антарктиді. Зазвичай з вами говорять про війну. Я дуже радий, що вперше за три роки можу поспілкуватися безпосередньо про вашу професію.

– Не уявляєте, наскільки я цьому радий і наскільки я мрію дожити до часів, коли зі мною знову говоритимуть тільки про науку, Антарктиду, моря, наукові судна, пінгвінів. Інколи так хочеться поговорити про цікавих тваринок, а замість цього доводиться розповідати про тварюк. Дай Боже, тварюки колись закінчаться і будемо знову займатися кожен своєю справою.

– Дай Боже, дійсно. Як бачите, навіть тут трохи без тварюк не обійшлося. Я про росіян. Розкажіть, наскільки сильно Україна змогла посунути росіян на цьому "ринку", в Антарктиді?

– Я б тут усе ж таки не перебільшував наші досягнення. Це не про посунення з ринку. Це питання про те, що Антарктида – це далеко не лише про науку. Антарктида – дуже цікавий регіон. Нагадаю деякі базові речі, адже зрозуміло, що ми всі їх увесь час у голові не тримаємо.

Антарктида – це не просто "біла пляма" на картах і глобусах, біла тому, що покрита кригою, а не тому, що зовсім не вивчена. Хоча частково й тому. Але Антарктида – це 10% площі планети, які не належать наразі жодній країні світу.

Це 10% площі планети, які перебувають під міжнародним контролем. Тому багато хто розглядає Антарктиду як певний майданчик, де відпрацьовується, як взаємодіють між собою різні країни, різні приватні компанії, організації, при освоєнні в подальшому космосу. Коли умовний Ілон висадиться на Марсі, то постане питання – який правовий режим регулювання?

Так от, поки що "лабораторією", де відпрацьовується подібний режим, виступає Антарктида як єдиний континент, який під міжнародним управлінням належить ніби всьому людству та водночас ніби й нікому, але при тому багато країн мають там свої інтереси. Я можу навести крайню точку зору, що, як належить крайнощам, – "за поребриком". Коли я тільки став антарктичним директором, один із багатолітніх керівників російської антарктичної експедиції вирішив поділитися своїм досвідом.

І він каже: "Молодий чоловіче, а ви взагалі хто, ви вчений?" Я кажу: так, я морський біолог за фахом. "Я теж колись прийшов із науки, я був геофізиком", а це було на полях щорічного зібрання країн договору про Антарктиду. Він обвів рукою зібрання країн договору про Антарктиду й каже: "Ну вот здесь науки нет. Здесь большая геополитика, а наука – это маленький цветной зонтик".

Ну це насправді орківське формулювання. Наші західні колеги вважають абсолютно інакше. Але навіть у найбільш розвинених західних демократій ставлення до Антарктиди рівно 50 на 50.

50 відсотків – це світова лабораторія, передовий полігон для наукових досліджень, для вивчення планетарних процесів. А 50 відсотків – це дійсно велика геополітика, інтереси країн, георесурси Антарктиди, які відповідно становлять 10 відсотків площі планети, на яких ніхто нічого ще не видобуває.

На всіх зібраннях країн договору про Антарктиду це дуже відчувається. Коли з одного боку частково говорять про наукові дослідження країн, але чомусь делегації майже завжди очолюють саме топдипломати й представники міжнародних відомств, а не люди, які відповідають за науку.

На цій маленькій ділянці великого дипломатичного фронту нам доводиться постійно "рубатись" із Росією та Китаєм, блокувати їхні ініціативи, які йдуть всупереч нашим інтересам.

Наприклад, ми вже третій рік поспіль не допускаємо, щоб Білорусь отримала право голосу в договорі про Антарктику. І при тому ми добилися того, що їм не просто не дали це право голосу, а що в офіційних рішеннях було записано, що "це виключно через їхню співучасть в агресії проти одної з країн договору, тобто проти України". Ну ніби дрібничка, але насправді з таких дрібничок складається вся зовнішня політика країни. Також звернемося конкретно до нашого криголама, до співпраці з польською антарктичною експедицією.

Річ у тім, що росіяни в Антарктиді демпінгують, і тому для відносно небагатих країн дійсно було вигідно з ними співпрацювати. Те саме до 2013 року робила й Україна, а польська експедиція – до 2022 року.

Я пам'ятаю кінець лютого 2022 року, коли мені зателефонував один із керівників польської антарктичної експедиції. Він ще з того польського покоління, яке в школі змушували вчити російську. Тому він пояснював, що у зв'язку з вторгненням москалів в Україну Польща розірвала з ними співробітництво, тож жодного злотого вони тепер не отримають. І, власне, далі формулює запитання: "Поскольку русский корабль тепер ходит только нах*й", то постає питання, чи погодимося ми допомогти польській антарктичній експедиції доправити їх на їхню станцію Арцтовський? Ну зрозуміло, що з таким формулюванням ми просто не могли не допомогти.

Поляки розірвали вигідний для них фрахт із росіянами на знак солідарності з нами, щоб їхні гроші не йшли в країну агресора. Далі ми їм підставили плече, допомогли не зірвати експедицію, бо наприкінці лютого вже не знайдеш в Антарктиді вільне судно. Там є певний ринок перевезень, але це дуже специфічний ринок, на якому попит перевищує пропозицію.

Антарктичних станцій дещо більше, аніж суден. І тому ті країни, які не мають власного судна, фрахтують іноземне, зазвичай, хоча б за рік. Тому наприкінці лютого знайти там судно – це вже абсолютно нереально, тому ми поляків виручили.

Але далі, навпаки, вони врятували нас. Тому що, як і всі наукові установи, ми у 2022 році потрапили під секвестр державного бюджету, в нас не вистачало грошей на утримання судна до кінця 2022 року. І тут нам поляки запропонували – ви нам допомогли повесні, а давайте тепер на наступний рік, чи може навіть на наступні кілька років, укладемо постійну угоду за гроші. Будете обслуговувати не лише українську експедицію, а одночасно дві – українську й польську. І саме цей польський контракт у 2022 році нас урятував. Нам не довелося просити у держави резервні кошти, і судно спокійно вийшло у свій другий сезон.

Далі це переросло в постійну дружбу та взаємовигідну співпрацю. Ми уклали рамкову угоду, поки що на 4 роки, але однозначно плануємо її продовжувати. Наш криголам наразі працює і на українську, і на польську експедицію.

На поляках наша міжнародна співпраця не обмежилась. Поляки були першими, але Антарктида – це маленький, вузенький світ. Це "елітний клуб", де всього 29 країн мають право голосу в Антарктичному договорі. Приблизно стільки ж країн мають свої антарктичні дослідні станції. Ну, кількість країн, які проводять експедиції, дещо більша. Бо є ще ж країни-кандидати, які хочуть отримати право голосу в Антарктичному договорі.

Тут репутація формується роками. І от наша репутація наразі вже почала працювати на нас. Україна забезпечує дуже високу якість роботи на судні, і перевезення, і морські дослідницькі роботи з борта судна, бо наш криголам – це ж не просто баржа для перевезення вантажів та людей. Це цілий "плавучий інститут", який може брати на борт до 46 науковців, має кілька лабораторій, прилади для відбору проб із глибини до 7 кілометрів тощо.

Таких суден у світі дуже небагато. Український екіпаж – це професіонали. Тому зараз робота на судні нічим не гірша, ніж раніше, коли судно належало Великій Британії. Ми навіть ще дещо вклали своє, дещо покращили.

Уже починає вишиковуватись черга з охочих на нашому судні робити антарктичні експедиції. У цьому сезоні, крім польської та української експедицій, "Ноосфера" працюватиме в інтересах іспанської антарктичної експедиції. Але найцікавіший, найновіший для нас виклик – ми будемо цього року працювати також в інтересах Національного наукового фонду США, в інтересах американської антарктичної експедиції.

Це прорив, тому що в американців надзвичайно високі стандарти. У результаті ми маємо цей контракт, ми виграли тендер на обслуговування американської антарктичної експедиції. Таке, звичайно, вперше в історії. Це дуже серйозний виклик.

А от ще одній антарктичній експедиції нам навіть поки довелося на цей рік відмовити. Це австралійцям, тому що інший абсолютно сектор Антарктики, ми просто не встигали піти ще й туди, тому що в нас експедиція українська, експедиція польська, іспанська й американська. От "вліпити" ще й п'яту, австралійську, географічно дуже віддалену, на цей рік ми не змогли. Але надалі ми вестимемо перемовини з австралійцями, можливо, вдасться зробити інший графік...

Тобто "Ноосфера" стає хабом, куди тягнуться антарктичні експедиції. Працювати на Національний науковий фонд США – це приблизно те саме, якщо український товар виходить на американський ринок. Такі події трапляються далеко на щодня.

– В Антарктиді є лише 30 країн, у яких є власні станції. Я думаю, лише одиниці країн мають там свої судна.

– Звичайно, одиниці. Десяти точно немає, це я можу точно сказати. Десь зо п'ять приблизно, плюс-мінус.

– В Антарктиді зосереджено понад 20 тисяч родовищ із покладами 117 видів корисних копалин. До 2041-го накладено мораторій на їхній видобуток, але пізніше очікується, що буде велика бійка за ці ресурси. Тим не менше, багато людей, коли чують, що український бюджет виділяє гроші на українську станцію "Академік Вернадський", або на підтримку криголама "Ноосфера", чомусь лютують. Кажуть – як же можна виділяти гроші антарктологам, та вони там шоколад їдять, а у нас війна в країні, це не на часі. Можете цим людям пояснити, чому вони, м'яко кажучи, не мають рації?

– Звісно, можу. Почнемо з того, чому саме у 2024-му з'явилася велика кількість українців, яких обурює, що країна витрачає гроші (як це, на жаль, навіть частина наших медіа поширила) "на пінгвінів". Чомусь ні у 22-му, ні у 23-му це нікого не обурювало. А тому, що у 2024 році ми, українська антарктична програма, стали "мішенню" російської дезінформаційної кампанії, яку запустила дуже відома, одіозна особистість Анатолій Шарій. Я думаю, ні для кого не секрет, що він штатний платний працівник російських інформвійськ.

У мене, до речі, до нього жодних претензій немає. Він працює на Росію. І він якісно зробив свою роботу.

У мене претензії до тих українців, які абсолютно некритично поставилися до джерела інформації. Саме з подачі Анатолія Шарія, тобто з подачі російських спецслужб, було запущено кампанію на тему, що "під час війни гроші йдуть на пінгвінів, там полярники "жирують", а тим часом ці гроші на дрони б..."

До речі, а чому тих українців, хто це розганяв, абсолютно не зацікавило, чому раптом російський агент Анатолій Шарій вболіває за наші дрони?

Почнемо з дронів. Річ у тім, що не всі наші громадяни цікавляться, як формується бюджет країни. Коли ми говоримо про загальнонаціональний бюджет, який розподіляють Верховна Рада і уряд країни, то у ньому всі наші податки, все, що ми з вами платимо у загальнонаціональний бюджет, воно все до останньої копійки йде на війну.

А вся гуманітарна сфера, тобто і наука, і освіта, і медицина – це все повністю фінансується коштами не наших платників податків. Це фінансується коштами допомоги наших західних союзників. Тобто це європейські платники податків. Оці західні кошти категорично заборонено використовувати на війну.

Нам це може не подобатись, але це умова, за якої ці гроші надаються. Адже кошти, які йдуть на гуманітарну сферу держбюджету, надаються не тільки країнами, які є нашими союзниками. А там є багато нейтральних країн – Швейцарія, Австрія, Японія, Південна Корея. Це ті країни, які категорично не надають нам військової допомоги. А от на гуманітарний фонд вони скидаються. І тому ті гроші, які йдуть саме із Заходу до держбюджету України на гуманітарку, їх категорично заборонено використовувати для військових потреб. Тому жодна ця копійка не могла б бути витрачена не те, що на дрони, а навіть на консерви для бійців. Навіть це вже вважається "військовою потребою".

Тож ці гроші можна було б замість Антарктиди витратити, наприклад, на зйомку серіалів Міністерством культури. Оце без проблем. А от якщо на війну, ну це ніяк. Тепер поясню, чому, на мою думку, краще вкладати ці гроші в Антарктиду, а не в серіали.

Антарктична інфраструктура потребує постійного обслуговування й роботи. Україна дістала свою станцію у 1996 році від Великої Британії. Станція не новенька, побудована британцями ще в 70-х роках. У нас вона чудово працює. Перед війною ми провели її модернізацію. Але, якщо хоча б на одну зиму залишити станцію без людей, усе – далі вона стане промерзлим мотлохом, який треба утилізувати. А замість цього з нуля треба буде будувати нову станцію.

Наприклад, нещодавно Бразилія відкривала свою нову станцію за приблизно 150 млн доларів. Ми отримали наш криголам у 2021 році, це був проривний рік. Адже до цього Україну на 20 років було викинуто з досліджень Світового океану. Свого часу нам дісталось понад 30 науково-дослідних суден від Радянського союзу, але станом на початок 2000-х років вони всі або пішли на метал, або були розпродані за борги. Це сумна та жахлива історія. Останній рейс українського судна у відкритому океані й Антарктиді був у 2001 році.

І тільки у 2021 році відбувся прорив – вдалося зацікавити уряд, й особисто президент зайнявся цим питанням. Тоді вийшов указ президента України про відновлення морських наукових досліджень і наукового флоту. У тому самому році ми набули два судна – одне невелике, але дуже зручне судно "Бельгіка" для досліджень у Чорному морі, його подарував нам уряд Бельгії. І від уряду Великої Британії, з величезною знижкою, як для країни-союзниці, ми отримали криголам "Джеймс Кларк Росс". Пізніше "Джеймс Кларк Росс" став "Ноосферою", а "Бельгіка" – "Борисом Олександровим". Зараз це судно, на жаль, пошкоджене росіянами. Розглядаються варіанти, як його відремонтувати...

У серпні 2021 році ми придбали "Ноосферу" і за п’ять місяців встигли перегнати судно з Данії в Україну, переоформити всі документи, сформувати команду, провести підготовку до рейсу. І 28 січня 2022 року наше судно вийшло у свій перший рейс і перший сезон. У світі вважається неможливим те, що ми встигли швидко зробити перед початком великої війни.

Тому ми маємо розуміти, що трохи більше ніж 10 млн доларів щороку з коштів західних платників податків – це інвестиція у нашу науку під час війни, в те, щоб не переривались унікальні дослідження, у внесок нашої країни у світову науку.

– Отже, робота наших полярників, нашої антарктичної станції та криголама – це не просто питання престижу для України, це питання входження в елітний клуб.

– Якщо ви дозволите, я абсолютно з вами погоджусь. Насправді є такі три маркери країн першого світу, які відрізняються від країн третього світу. Це – полярні дослідження, дослідження у відкритому океані та космічні дослідження.

З космосу ми, на жаль, через власну недбалість "випали", хоча в 90-х, на початку 2000-х ми були взагалі у топ-3 за космічними запусками. Нас насправді з космосу старанно випихали сусіди з-за "поребрика". Але й ми самі, на жаль, це проґавили.

З океану ми теж випадали на 20 років. І лише у 2021-му президент схвалив рішення, що нам пора в океан повертатися. Тепер ми працюємо у двох сферах: океан і полярні дослідження.

Залишився третій маркер – повернення в космос. Я думаю, що повернемося ми в космос після війни. І, до речі, підозрюю: те, що зараз робиться з нашою військовою ракетною програмою, нам потім дуже допоможе в космосі.