Відео дня
Блог | "Це почалося не з тебе": як успадковані родинні травми впливають на наші життя?
Спадок у вигляді родинної травми – цілком реальне явище. Згідно з емпіричними спостереженнями Марка Волінна, дослідника успадкованої сімейної травми із 20-річним стажем, ми носимо в собі фрагменти життєвого досвіду, спогадів, переконань, страхів людей із нашого родинного дерева. Ці фрагменти ми переймаємо несвідомо, бо родинна травма – "це наша історія". Як і чому це відбувається, автор детально розповідає у книжці "Це почалося не з тебе. Як успадкована родинна травма формує нас і як розірвати це коло".
Формування родинної травми
Нас формує не лише генетична програма, а й думки, емоції та почуття батьків. Оскільки 98% нашої ДНК складає некодуюча ДНК (нкДНК), відповідальна за емоційні, поведінкові та особисті риси, які ми успадковуємо.
"Сигнали з навколишнього середовища можуть проходити крізь клітинну мембрану, контролюючи поведінку та фізіологію клітини, що своєю чергою може активувати чи заглушити той чи інший ген". Тобто негативні емоції вагітної жінки здатні біохіомічно змінювати експресію генів її потомства. Відтак наша клітинна пам’ять формується ще до нашого народження, коли ми перебуваємо в утробі матері.
Наприклад, якщо на початку повномасштабного вторгнення росії в Україну жінка переживала хронічний стрес, хронічний стрес в утробі весь цей час переживала і її дитина. Бо гормони стресу крізь кровотік проникають до утроби. Уражена некодуюча ДНК обробляє отриману "стресову" інформацію, і готує дитину до життя поза утробою. З одного боку, вона вчить її швидко адаптуватися до стресових ситуацій. З іншого боку, навіть за відсутності небезпеки тримає її у високореактивному стані, який виснажує.
"Немовлята, на яких підвищений кортизол [гормон стресу] в утробі матері впливав уже через сімнадцять тижнів після зачаття, демонстрували погіршення когнітивного розвитку, коли їх оцінювали у віці сімнадцяти місяців".
Історія України – це суміш революцій, повстань і воєн. А оскільки три покоління мають спільне біологічне середовище утроби, сучасне покоління може носити в собі негативні поведінкові та емоційні сценарії і матері, і бабусі. Тобто мати клітинну пам’ять не лише про сучасну російсько-українську війну, а й про виправно-трудові табори СРСР (ГУЛАГ), роботу радянських органів держбезпеки (КГБ), наслідки розпаду СРСР тощо.
"У вашій найбільшій ранній біологічній формі незаплідненої яйцеклітини ви вже мали спільне клітинне середовище з мамою та бабусею. Коли бабуся була лише на п’ятому місяці вагітності вашою мамою, попередник яйцеклітини, з якої ви виникли, вже був присутній у маминих яєчниках […]. Попередники клітин сперми, з яких ви виникли, були присутні в батьку, ще коли він був плодом в утробі його матері".
Вплив родинно травми на формування людини
Розглянемо ситуацію: жінка повернулася із ГУЛАГу, і згодом завагітніла. Але через отриманий травматичний досвід, втрату чоловіка, безгрошів’я, відсутність підтримки з боку родичів вона ставилася до новонародженої дівчинки надміру суворо та відсторонено. Міцний емоційний зв’язок, який мав би сформуватися між матір’ю та дитиною впродовж дев’яти місяців поза утробою, не сформувався. Запах мами, її обійми, звук голосу – все від чого, залежить дитина в перші місяці життя – було втрачено. З точки зору немовляти, така ситуація виглядає як "загроза для життя". Деякий час воно намагається встановити зв’язок через плач й істерики, але згодом здається. Відтак є висока вірогідність того, що ця дівчинка, яка зростала без любові й уваги, не зможе сформувати міцний материнський зв’язок зі своєю дитиною. Так передається родинна травма, яка впливає на формування наступних поколінь. Яким чином?
Відстороненість і байдужість матері призводить до ігнорування вже дорослою людиною своїх почуттів, емоцій, потреб. В майбутньому така дитина не вмітиме відстоювати свою позицію, ризикувати, виходити із зони комфорту, будувати здорові стосунки з партнером та друзями. А відтак матиме низький рівень емоційного інтелекту і труднощі з самореалізацією.
На думку Марка Волінна, в дорослому віці родинна травма проявляється у вигляді симптомів депресії, посттравматичного стресового розладу (ПТСР), підвищеної тривожності, апатії, нав’язливих думок, фобій. Усі ці стани можуть виникати й не на фоні родинної травми. Але якщо терапія й медикаментозне лікування не допомагають впродовж року або більше, є сенс дослідити свій родовід.
Подолання родинної травми
Подолання родинної травми передбачає спілкування з батьками, із якими у вас можуть бути напружені або відносно стерпні стосунки. Та якщо ви хочете подолати родинну травму, яка заважає вам жити, спробуйте відкинути образи, зневагу, біль, і знайти відповіді на чотири запитання:
1. Чи злилися ви з почуттями, поведінкою чи переживаннями батьків?
Злиття відбувається, коли ми підсвідомо беремо біль батька або матері на себе, намагаючись послабити їхнє нещастя. "У намаганні розділити чи взяти на себе тягар наших батьків, ми продовжуємо родинні страждання і блокуємо потік життєвої сили, доступний нам та наступним поколінням".
2. Чи засуджували ви, звинувачували, відкидали чи викреслювали когось з батьків?
Погані стосунки з батьками часто формуються на фоні болісних подій у родинній історії. Спробуйте не звинувачувати матір у надмірній відстороненості, а дізнатися, яким було її життя. "Яка подія могла перервати потік любові у ваших стосунках? Що з нею сталося?".
Засудження, звинувачення, відкидання не послаблюють ваші руйнівні почуття, не зцілюють рани. Можливо, ваша мама не давала вам тієї любові, якої ви прагнули, бо вона була для неї просто недоступна?
3. Чи переживали ви розрив раннього зв’язку з матір’ю?
Тимчасовий розрив раннього зв’язку не обов’язково передбачає відкидання матері. Інколи розрив проявляється, наприклад, у вигляді тривожності, яка переростає у небажання мати дітей. "На поверхні ви можете скаржитися, що виховання дитини потребує надто багато часу та енергії. Але на глибшому рівні ви можете почуватися неготовими забезпечити дитину те, чого не отримали самі".
4. Чи ідентифікуєте ви себе підсвідомо з іншими членами вашої родинної системи, а не батьками?
Інколи трагічна історія із життя бабусі чи дідуся так нас зачіпає, що ми несвідомо починаємо заново її переживати. Вона стає частиною нас. "Поки ми не виявимо фактичну пускову подію у нашій родинній історії, ми можемо знову і знову переживати страхи та почуття, що нам не належать (підсвідомі фрагменти травми), і вважати їх своїми".
Родинна травма – це важлива частина родинної історії, яка, однак, заважає нам створювати нову історію. Зараз ми живемо в умовах війни, яка може стати і, думаю, в багатьох сім’ях стане родинною травмою, що передаватиметься у спадок від матері до дитини. Наше з вами завдання – перервати ланцюг страждань, озброївшись знаннями, і не дозволити травмі зруйнувати наше майбутнє.
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...