Блог | Травма буде глибшою, ніж після Другої світової війни для України
Ми ніколи не будемо тими, що були. Україна ніколи не буде тією ж. Ми ніколи не повернемося в ту Україну, якою вона була до 24-го лютого.
Велика кількість людей звичайних професій проходять війну зі зброєю в руках. Айтішніки, режисери, фермери, діджеї, ресторатори, юристи, вчителі, професори тощо просто зараз воюють, сидять під обстрілами, нищать окупантів. Вони повернуться в мирне життя після перемоги або комісування, але ніколи "не повернуться" з війни, навіть після реабілітації. Бо війна – той досвід, який перевищує все, що ти відчував до цього. Це інша реальність, інші психічні закони.
Десятки тисяч родин втратили своїх близьких, або їх близькі отримали поранення. Мільйони втратили домівку. Мільйони пережили обстріли.
Через сучасні методи зв'язку та соцмережі ми це відчуваємо психологічно тяжче навіть ніж у другу світову. Бо мешканець Харкова співчуває мешканцю Миколаєва, бо знає про його втрату онлайн, тут і зараз.
Тисячі наших громадян пережили насильство, знущання фільтраційні концтабори 21століття.
І все це українці та світ переживають онлайн.
Тому травма буде набагато глибша, ніж після 2 світової для України та більш глибокою, ніж після Афганістану, Чечні та Грузії тощо для світу.
Мільйони людей, навіть попри досвід обстрілів, намагаються жити старим життям. Я розумію цей міханізм самозахисту. Він нормальний. Навіть під час другої світової працювали театри, кафе та ресторани.
Але травма нікуди не дівається, вона підсвідома.
Ми зіштовхнемося з набагато більшими проблемами в реабілітації військових та цивільних, ніж США після В'єтнаму, а РСРСР після Афгністану. І про це потрібно думати вже зараз. Наша війна глобальніша ніж війна в Боснії, Ічкерії, Грузії.
Це травма затяжна.
І завдяки сучасним медіа, вона глобальна, як ніколи.
Це, з одного боку, те з чим світ вже зіштовхувався, як то смерті, руйнування, насильство, та одночасно щось нове, як то транслювання цього в прямому ефірі онлайн на весь світ.
І можна ходити в ресторани та закривати очі, але підсвідомо воно впливає на тебе. Про таке навіть гадки не мав і дідусь Юнг.
Я мав необрежність в молодості перечитати Фрейда, Юнга та Адлера, майже повністю, окрім, можливо, якихось статей.
Юнг вразив мене найбільше.
Тому завершую цей опус витримкою з його інтерв'ю для Бібісі в 1955 році.
Юнг: Я далеко не впевнений, що ми рухаємося до Третьої світової війни. Так, вона може статися, але, можливо, її вдасться запобігти. З іншого боку, проблеми, які розкололи світ, є цілком реальними. І все те, що призвело до цього розколу, може призвести нас і до війни. Навіть якщо війни не буде, розкол залишається.
Бі-бі-сі: Що ви називаєте розколом? Внутрішній розкол у людях?
Юнг: Розкол між Сходом і Заходом. І це означає розкол у кожному з нас, бо всі ми – люди. Є певна надія, що люди усвідомлюють цей розкол усередині себе, і зрозуміють, що немає потреби відтворювати його в політиці. Але це означає повну зміну наших духовних та внутрішніх уявлень.
Бі-бі-сі: Можливо, вона вже почалася?
Юнг: Важко сказати, почалася вона, чи ні. Я принаймні роблю все, що в моїх силах, щоб вона сталася. (сміється).
Добре, що ми на стороні Заходу.
