УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС

Блог | Тернистий шлях до помісної церкви: не варто дивитись через рожеві окуляри

Тернистий шлях до помісної церкви: не варто дивитись через рожеві окуляри

Питання створення незалежної української помісної церкви не є чимось новим. Воно ще порушувалося на зорі Незалежності України. Тодішній Київський митрополит Філарет і більшість єпископів Української православної церкви (УПЦ) звернулися до Московського патріарха з проханням надати автокефалію. Що з того вийшло – відомо. Керівництво Російської православної церкви (РПЦ) позбавило сану Філарета (причому зробило це в сумнівний спосіб) й уміло попрацювало з українськими ієрархами, більшість з яких відмовилася від ідеї автокефалії. Уже тоді стало зрозуміло, що Москва не погодиться на створення незалежної української православної церкви, пише Петро Кралюк для Радіо Свобода. Для реалізації цієї ідеї треба було шукати інших шляхів…

Відео дня

А такі були. І, напевно, треба ними було йти з самого початку. Однак цьому заважала "зачарованість Москвою" як тодішньої української влади, так і церковних ієрархів. Адже в 1686 році Московський патріархат незаконно підпорядкував собі Київську митрополію, яка була частиною Константинопольської церкви. Константинопольський патріархат неодноразово давав зрозуміти, що визнає українські землі своєю канонічною територією. Так було на початку 20-х років ХХ століття, коли Константинополь надав автокефалію православній церкві в Польщі (тоді до складу цієї держави входили західноукраїнські й західнобілоруські землі, що колись були частиною Київської митрополії). Так було і в 2008 році. Тоді Константинопольський патріарх Варфоломій приїхав до Києва. Він дав зрозуміти, що прибув на свою канонічну територію.

Вселенський патріарх Варфоломій I і президент України Віктор Ющенко (праворуч) під час урочистостей з нагоди 1020-річчя Хрещення України-Руси, 25 липня 2008 року

Вселенський патріарх Варфоломій I і президент України Віктор Ющенко (праворуч) під час урочистостей з нагоди 1020-річчя Хрещення України-Руси, 25 липня 2008 року

У той час українська влада на чолі з президентом Віктором Ющенком сподівалася, що патріарх дасть відповідний документ (томос) на створення української помісної православної церкви. Певні домовленості були. Але українську владу обіграла російська дипломатія.

Читайте: Поместная Церковь - это молоток, которым заколотят "русский мир"

Настав час для автокефалії?

З того часу українці в справі створення української помісної православної церкви покладаються на Константинопольський патріархат. Зрозуміло, у період правління проросійського президента Віктора Януковича це питання не порушувалося. Зате воно стало актуальним після того, як Росія окупувала Крим і розв’язала війну на Донбасі. Хоча, на жаль, чинна українська влада не завжди виявляла тут активність і послідовність, часто продовжуючи надавати преференції для УПЦ (Московського патріархату).

Але, щоб ми не говорили, робота в плані здобуття автокефалії для православної церкви України велася. Були відповідні переговори і з Константинопольським патріархом Варфоломієм, і не тільки…

Все-таки варто мати на увазі, що здобуття автокефалії для православних церков – справа не стільки церковна, скільки політична. І в цьому питанні багато що залежить від державної влади. Потрібна її активна підтримка. Так принаймні свідчить історія. Практично всі автокефалії православних церков у останні століття здобувалися при допомозі державної влади. Чи не найкращий приклад у цьому плані – створення автокефальної православної церкви в Московії, а потім – Московського патріархату.

Схоже, на сьогоднішній день Константинопольський патріарх схильний надати автокефалію православній церкві України. По-перше, геополітична ситуація складається так, що Росія через свої воєнні дії в Україні та Сирії стала країною-ізгоєм, вплив якої помітно зменшився. Принаймні на неї Варфоломій може не дуже зважати. По-друге, стосунки Московського й Константинопольського патріархатів виглядають не найкращим чином. У сучасному православ’ї фактично намітився розкол на дві частини – церкви, які підтримують Константинопольський патріархат, і ті, які йдуть за Московським патріархом. Створення української помісної православної церкви, яка стала б однією з найбільших серед православних церков і, зрозуміло, підтримувала Константинопольський патріархат, значно би посилило останній.

Президент України Петро Порошенко і вселенський патріарх Варфоломій І під час зустрічі в Константинополі/Стамбулі (Туреччина), 9 квітня 2018 року

Президент України Петро Порошенко і вселенський патріарх Варфоломій І під час зустрічі в Константинополі/Стамбулі (Туреччина), 9 квітня 2018 року

Президент Петро Порошенко дає зрозуміти, що справа зі створенням української помісної православної церкви практично вирішена. Очевидно, підстави в нього для таких тверджень є. Вказують на це також дії й заяви окремих державних і церковних очільників, а також демонстративне невдоволення кліриків Російської православної церкви.

Здійснені потрібні процедури – ухвалена постанова Верховною Радою щодо звернення президента до Константинопольського патріарха Варфоломія про надання томосу на автокефалію православної церкви в Україні, направлені також звернення з цього питання ієрархів Української православної церкви Київського патріархату й Української автокефальної православної церкви.

Читайте: Истерика в российском телевизоре: Украина на правильном пути

І все ж не варто на цю ситуацію дивитися крізь рожеві окуляри. Російська влада, а також Московський патріархат прикладуть чимало зусиль, щоб Варфоломій не надав томос. Чи спрацюють ці зусилля, чи вдасться українській владі й відповідним церковним колам переграти росіян – побачимо. Чекати лишилось недовго. У кінці травня, в червні цього року відбуватиметься синод Константинопольської церкви, де, ймовірно, розглядатиметься це питання.

Непроста дорога до помісної церкви

Однак, якщо й з’явиться томос Варфоломія про автокефалію для православної церкви в Україні, це не значить, що питання буде автоматично вирішене.

Чи погодяться до цієї церкви приєднатися ієрархи УПЦ (Московського патріархату) зі своєю паствою? А якщо погодяться – чи всі? І чи зробить це нинішній митрополит київський Онуфрій? Тут, радше, напрошується, відповідь негативна, аніж позитивна. Принаймні на день сьогоднішній складається враження, що на таке підуть лише окремі єпископи.

Деякі експерти заявляють, що велика кількість парафій Московського патріархату в Україні (від однієї третини до двох третин) перейдуть до помісної церкви. Теоретично це можливо, але при умові, якщо будуть ухвалені відповідні законодавчі акти про механізм переходу парафій з однієї конфесії в іншу. Сьогодні це зробити непросто. До того ж клірики Московського патріархату встигли "прикормити" й "оцерковнити" багатьох працівників судів, правоохоронних та інших державних органів. До речі, відповідні документи щодо зміни конфесійної приналежності парафій готові й чекають ухвалення у Верховній Раді. Але законодавці з цим не поспішають…

Не завадило б і пригадати, що центр УПЦ (Московського патріархату) перебуває в країні, яка здійснює агресію проти Української держави. І вже хоча б із міркувань національної безпеки потрібно обмежити діяльність цієї церковної структури.

Безперечно, виникнуть проблеми також із розбудовою української помісної церкви. Наприклад, постане питання її предстоятеля – і тут може бути зламано чимало списів.

Не менш важливим стане й питання церковної структуризації, адже помісна церква творитиметься на основі двох нині діючих в Україні православних церков із можливим залученням окремих парафій УПЦ (Московського патріархату). Та все ж є надія, що ці труднощі росту будуть подолані. Принаймні православні ієрархи України мають чималий досвід церковної дипломатії й пошуку компромісів.

Але як би не розвивалися подальші події, зараз зроблений важливий крок на шляху створення української незалежної православної церкви. Рано чи пізно Україна здолає цей непростий, але необхідний шлях.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...