Блог | Підсрачник чи дуля з маком для ''какаразніца''

МІСЦЕ ДІЇ: УКРАЇНА. Київ

- В Україні ти говориш російською. І це означає, що ти пропагуєш державну мову сусідньої країни. Питання: чому в країні твого проживання ти пропагуєш державну мову чужої країни, яка вбиває українців уже п‘ятий рік? Чому ти її тут популяризуєш, зміцнюєш її позиції? То якої країни ти громадянин?

- Ну, ето ти преувелічіваєшь, я же за Украіну... і нічего я нє прапагандірую... І ваабщє... Да ну тебя... Блін, я об етом нє думал, я так прівик... Мнє так удобно...ну ти мєня расстроіла.. Я же нікакой ні палітік... Я же прастой чєлавєк...Ти мєня азадачіла, настраєніє іспортіла...

Читайте: Не знаєш мови – сиди вдома!

Ось така розмова відбулась у себе у мене зі знайомим. Насправді, вона могла б на тому й завершитись. Сергій мені не сват і не брат, просто знайомий, з яким давно не бачились. І в житті моєму ніякої ролі не відіграє. Можна було б і не говорити про це, а, мило пощебетавши, розбігтись. Так ні, падлюка, зіпсувала людині настрій, лізеш зі своєю мовою скрізь, пхаєш свого носа, куди не треба. Так, принаймі, частенько думають, напевне, російськомовні про мене.

А ДЗУСЬКИ!

Читайте: ''Не нравится русский язык? Чемодан, вокзал, Львов''

Я В УКРАЇНІ І ЧОМУ Я МУШУ ПЕРЕХОДИТИ на державну мову сусідньої країни чи слухати її на догоду комусь? Тільки тому, щоб показати свої знання з іноземної мови?

А те, що переді мною той, хто пропагує чужинську мову, якою щодня катують і вбивають українців, а свою мову топче і зневажає її, нічого? А я мушу потурати йому? Або продовжувати слухати його штокання і какання?

ДУЛЮ З МАКОМ! А не потурання невігласам!

Коли б я не знала, що Сергій і справді настільки забіганий і забитий роботою, проблемами родини і йому просто ніколи думати про щось більше, я б на тому й попрощалась. Але ми продовжили розмову. Якось він розповідав мені про свого діда, який так співав українські пісні, що дівчата за ним бігали, як зачаровані. Зрозуміла, що коріння у нього українське. Нагадала про діда, замислився, поринув у спогади. І про бабусю, про батьків. Завершили розмову на позитиві. І мені не було шкода тієї години мого часу, бо я побачила, що людина замислилась.

Читайте: Поважайте мову, ви в Україні, а не в Тамбові

Не бачились три місяці. Та вчора зателефонував і...о диво!...запитав мене українською: "Маєш хоча б трішечки часу для мене?"

- Маю, - відповіла.

- Був у батьків, розповів про нашу розмову. Заділа ти мене тоді... Як їх прорвало...Ну, корочє, сказали все, що про мене думали. Як поїхав із села, так і іншим став... Не переказуватиму всього, корочє, дякую! Дала ти мені підсрачника, як каже батько...

- Будь ласка, я за тебе радію!

Ще один українець згадав про своє коріння...

Тож, НЕ БІЙТЕСЬ ДАТИ ПІДСРАЧНИКА АБО ПОКАЗАТИ ДУЛЮ З МАКОМ... Бо це можна зробити і словами...