"Спалахнула ясним вогнем і лягла в землю попелом": що відомо про загиблу в Ірпені військову Ірину Цвілу

14 жовтня під Києвом попрощалися з 52-річною Іриною Цвілою, бійчинею батальйону "Січ" та "Легіону Свободи". Ірина разом із чоловіком із перших хвилин повномасштабного вторгнення стала на захист Ірпеня на Київщині. І разом загинули 25 лютого під час танкової атаки ворога.

Відео дня

Докладніше про це читайте у матеріалі OBOZREVATEL.

Загинула разом із чоловіком в Ірпені

До подій на Майдані Ірина була вчителькою початкових класів, викладала у київській міжнародній школі "Меридіан". Потім вона стала дизайнеркою ландшафтів, створювала сади троянд та оранжереї. Захоплювалася фотографією. Досі на її сторінці у Facebook збереглися фото біля рожевих кущів, на яких вона запрошує охочих на фотосесію.

У 2013 році Ірина Цвіла стала однією з учасниць Майдану. В 2014 році вирушила добровольцем на фронт, воювала у батальйоні "Січ".

Після повернення з фронту Ірина не тільки розводила троянди, вона захопилася створенням прикрас із квітів. Її дочка Дар'я писала, що вони з мамою довго вибирали назву для свого бренду прикрас – Verba Workshop.

"Мама хотіла щось українське, з прив'язкою до нашої культури, мови. Для неї це було принципово. Шукали у працях українських майстрів слова-ключі, які могли б поєднати її твори з поколінням борців за нашу свободу. І знайшли. Видатна Леся Українка подарувала нам багато чудових творів, але образ верби з п'єси "Лісова пісня" видався нам найбільш вдалим", – писала її дочка.

Ірина заливала ювелірною смолою живі квіти та робила з них чудові прикраси – каблучки, браслети, сережки, підвіски, квіткові прикраси для волосся.

"Мама продовжувала життя квітам, які мають долю в'янути. Запечатувала і робила вічними те, що тішило лише короткий проміжок часу. Перетворювала на прекрасне все, до чого торкалася, і наповнювала добротою серця людей навколо себе. А головне – боролася", – зазначає донька Ірини.

Загинула Ірина разом зі своїм чоловіком 25 лютого, на другий день великої війни під Києвом, захищаючи Ірпінь від російських танків. "Її життя обірвалося в день народження славетної письменниці. Вона поїхала назустріч болоту, яке прийшло нас карати за нашу мрію про волю. Мама з коханим чоловіком спалахнули ясним вогнем і лягли попелом у нашу рідну землю. Яку ми нікому більше не віддамо" – так описала загибель Ірини її дочка.

У перерві між війною відновлювала сад

Вікторія Довгань разом зі своїм чоловіком Олегом (він зараз теж захищає Україну на фронті) познайомились з Іриною кілька років тому.

"Ми їхали "Блаблакаром" із Полтави до Києва. Ірина тоді була тимчасово у мирному житті, але душею на війні. Пам'ятаю, що дорогою вона вирішувала по телефону купу волонтерських питань, і з перших секунд стало зрозуміло, з якого виміру була ця людина. Потім ми познайомилися, і відразу виникло відчуття, що це людина, яку ти знаєш усе своє життя, що це споріднена душа.

Чоловік розповідав про свій досвід служби в зоні АТО, Ірина ділилася спогадами про службу в батальйоні, куди вона пішла добровольцем на початку російсько-української війни. Незважаючи на пережите, від неї виходило якесь почуття світла та спокою. Залишилися в душі її слова, сказані тоді: "Навіть у мирному житті ми можемо всі робити те, що вміємо, так чи інакше наближати перемогу. Це можна і потрібно робити не лише на фронті".

Коли ми прощалися в метро, ​​ми домовилися знайтись у соцмережах та бути на зв'язку. Ірина, усміхаючись, сказала: "Мене легко запам'ятати – цвіла калина, цвіла Ірина". На згадку про себе подарувала нам смачні енергетичні батончики.

Іноді ми списувалися з нею, вітали одна одну зі святами. І вона завжди говорила, що дуже щаслива зустрічати в житті людей, які з нею на одній хвилі, сповідують однакові цінності.

Ірина була незламним воїном, але в її душі завжди жила любов до краси. До російського вторгнення вона займалася розведенням троянд, які просто любила. А після повернення до мирного життя продовжила цю справу вже для себе – відновлювала свій сад, збираючи унікальні квіти по всій Україні, та створювала неймовірні прикраси із засушених рослин.

А ще в її неймовірному серці була безмежна любов до братів наших менших. Я завжди любила стежити за фото з її однооким смугастим другом-котом, якому вона подарувала довге щасливе життя.

Пам'ятаю, як уранці 24 лютого я написала повідомлення про те, що Карфаген (Росія) має бути зруйнований. Й Іра перша на нього відреагувала. Її сторінка цього дня теж рясніла закликами стати на захист Батьківщини всіх, хто вміє і може це робити. А наступного дня нас просто прибила страшна звістка – Іринки більше немає. Вона разом зі своїм коханим загинула у бою за рідну Київщину", – згадує про неї Віка.

Ірину Цвілу було нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня у жовтні, посмертно.