"Совок - не совок": чому в Україні жити легко

'Совок - не совок': чому в Україні жити легко

Вчорашній пост несподівано став популярним. Порадувала відсутність негативу в коментарях (а при такій віральності це майже неможливо), а це означає, що

а) люди цінують об'єктивну позицію, навіть якщо вона не співпадає з їх позицією.

б) існують способи комунікації в публічному полі, коли учасники не обкладають один одного шоколадоподібним продуктом.

В одному з коментарів був заклик до написання чогось позитивного. Я, відверто кажучи, довго думав, чи набереться в мене на цілий пост, і все таки вирішив, що треба спробувати.

Отже, чому в Україні жити легко.

Відео дня

В Україні жити легко, тому що чорношкірі люди на вулицях не викликають у вас бажання сховати гаманець. Нам не страшно заходити в магазин, де працюють жінки в хіджабах. Тому що в Україні немає проблем на етнічній чи релігійній основі, є боротьба совка і не-совка. А колір шкіри, релігія, мова в цьому випадку не є важливими факторами. Більшість країн не можуть собі цього дозволити.

В Україні жити легко, тому що в нас немає чіткої сегрегації населення. Це означає, що бідні живуть поруч з багатими, немає умовно "чорних" районів, районів, які не контролюються поліцією тощо. Звісно, в кожному місті є власна умовна "троєщина" і умовна "Конча-Заспа", але все рівно різниця не суттєва. Пі*дец і розкіш у нас розподілені плюс/мінус рівномірно, а не сконцентровані в конкретних закритих/відкритих районах.

В Україні легко жити, тому що в Україні найкрасивіші жінки, і весь світ нам заздрить.

В Україні жити легко, тому що ані диплом, ані освіта чи походження часто не мають значення, якщо людина реально може працювати і хоче чогось добитись. В Україні можна вчитись і працювати одночасно.

В Україні класно жити, бо в нас є всі пори року, гори, моря, природа і порівняно гарне географічне положення.

А тепер про хороші тренди, що розпочались в 2014 році.

Люди почали усвідомлювати, що світ складний і багатогранний. Ми почали більше дивитись по сторонам і цікавитись тим, що відбувається за тисячі кілометрів.

Ми почали усвідомлювати, що ніхто нам не допоможе, крім нас самих. І це усвідомлення стало початком великої кількості класних ініціатив.

Ми переконались, що можемо (як мінімум, точково) конкурувати на глобальному ринку і робимо успіхи в цьому.

Ми почали критичніше ставитись до ЗМІ, блогерів, журналістів, депутатів, чиновників, "лідерів думок". Ми вже знаємо, що компанії з нормальним сервісом існують і почали вимагати нормального ставлення до себе, як клієнтів.

Ми навчились тролити і протистояти ватоголовим і їх посіпакам. Ми навчились пи*дити гівнюків - через ЗМІ, через Миротворець, через міжнародні канали і просто... пи*дити.

І так, у нас є безвіз. Хоча я не вважаю це заслугою президента чи влади. Тому що безвіз став подарунком за те, що ми вистояли в 2014.

Це тренди, а не конкретні проекти, закони чи явища. Тому що всі конкретні імплементації зіштовхуються з чотирма основними проблемами, а саме:

- відсутністю верховенства права;

- тупістю і непрофесіоналізмом;

- бюрократією;

- корупцією.

Саме в такому порядку. І будь-які активності, гранти, закони, ініціативи будуть розбиватись об ці стовпи. Візьміть будь-який зашквар і прочитайте ще раз список проблем і ви гарантовано знайдете, як мінімум, одну причину цього зашквару.

І наостанок анекдот.

Чим відрізняється оптиміст від песиміста?

Песиміст: гірше вже бути не може!

Оптиміст: може, може.

Підозрюю, що хтось міг не знайти в цьому переліку ті чи інші пункти, які він чи вона сподівалися побачити. Можливо тому, що я не вважаю ті пункти справжніми перемогами, або я просто про них забув. Якщо другий варіант, то обіцяю додати до списку.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.