Блог | "Смерть Мессаліни" Вільгельма Котарбінського: історія однієї картини. Варшавська сторінка

У вересні цього року виповнюється 99 років від дня смерті видатного київського художника польського походження – Вільгельма Котарбінського. Кияни добре знають його роботи – близько 40% розписів Володимирського собору створені з його участю. Стелі музею Ханенків, плафони в будинках київської буржуазії і велика мистецька спадщина в музеях України, Росії та Європи, ставлять Котарбінського в ряд найвідоміших представників академізму і модерну кінця 19- початку 20 століття.

Поляк за походженням, він народився у Варшаві, 20 років прожив у Римі, після чого переїхав до Києва в майже сорокарічному віці і більше вже не розлучався з цим містом. Брав активну участь у культурному і мистецькому житті, виставках, роботі художніх спільнот, благодійності і підтримки малозабезпечених співвітчизників-поляків.

Однією з найбільших і відомих робіт "київського" періоду художника є велике, 3х5 метрів площею, полотно "Смерть Мессаліни", яке зараз перебуває в зборах музею "Духовні скарби України".

Створення цієї картини посприяло великим змінам у житті художника. Це і зміна особистого стилю, перехід від академізму до модерну. І зміна способу життя – переїзд із Риму до Варшави, а звідти до Києва. І зміна всієї своєї біографії, коли зрілий сформований автор їде з однієї країни в іншу, від світського римського живопису до десятирічної роботи над фресками православного храму.

Яким же чином посеред роботи в Соборі знову виникла ідея давньоримського сюжету? І де ця картина вперше була виставлена?

Довгий час вважалося, що виставковий "дебют" "Мессаліни" трапився в Києві. Знаменитий художник Михайло Нестеров, який теж працював у Володимирському соборі, залишив спогади про те, як Котарбінський презентував публіці "Дев'ятиаршинну Мессаліну" в початку 1894 року. Полотно такого розміру на виставці – саме по собі прецедент. Адже "зірками" культурного життя того часу були театральні актори, потім художники і літератори. Про їхні видатні роботи обов'язково писали газети – і не тільки місцеві, але у виняткових випадках, варшавські, львівські, московські, одним словом, по всій імперії. Репортажі з виставок могли займати половину газетного аркуша, а критики знищували і створювали кар'єри, орієнтуючи буржуазію, кого купувати зараз модно. Імена Рєпіна, Васнєцова, Сурикова знали повсюдно. Сходила зірка Михайла Врубеля.

"Мессаліну", як з'ясувалося, Котарбінський спочатку повіз на більш мастисту і впливову виставку у Варшаві. Це дозволяло в разі успіху отримати "європейську" пресу і зайняти серед київських художників вигідний статус закордонної знаменитості.

Такий прекрасний кар'єрний хід дійсно вийшов вдалим. Варшавська преса восени-взимку 1893 була дуже прихильна:

"Треба відзначити, що пан Котарбінський демонструє в своєму творі велике володіння технікою, думку і смак. Стриманість, з якою він подав сцену вбивства, чудесне зображення аксесуарів, ретельно і якісно виконаний фон надають картині високу художню цінність", – писав "Варшавський кур'єр".

В іншому виданні, "Газеті Польській", критик Генрик Піонтковський пише, що "Смерть Мессаліни" залишиться як один із найкращих зразків польського живопису того рівня, який французи називають "la grande peinture"".

Далі він порівнює Котарбінського з австрійським художником Гансом Макарта. І тут можна впевнено припускати, що це порівняння – ключове для ідеї картини. І саме робота Макарта "Шарлотта Вольтер у ролі Мессаліни", написана на 15 років раніше, надихнула Котарбінського на своєрідний парафраз.

Шарлотта Вольтер була примою віденського Бургтеатру в середині 19 століття. У 1874 році австрійський драматург Адольф фон Вільдебрандт написав спеціально "під зірку" драму "Арія і Мессаліна". Того ж року цю драму переклали на польську мову. І тоді ж найуспішніший і найвідоміший австрійський художник Ганс Макарта пише прийму в сценічному образі порочної римської імператриці.

Макарта був відомий до такої міри, що створив зовнішній вигляд і стиль світського європейського салону 70-80 років 19 століття. Він був декоратором, сценографом, проектував свята і урочисті виїзди для австрійського імператора Франца-Йосипа. Для публіки свого часу Макарта був голлівудською зіркою листа "А". Густав Клімт називав його своїм учителем.

Тому, не дивно, що після смерті Макарта, в 1885 році у віденському Будинку художника відбулася грандіозна виставка його робіт. Тут Вільгельм Котарбінський, який регулярно їздив через Відень, із Риму до Варшави, де жили його батьки, і міг побачити картину "Шарлотту Вольтер у ролі Мессаліни", яку актриса (на той момент уже графиня О`Салліван) надала для демонстрації публіці. Крім того, була зроблена фотосесія прими в цій сценічній ролі.

Котарбінський, якого часто порівнювали з Макарта за художнім прийомом і почерком, міг оцінити сценографію полотна і його ідейний компонент. Через 7 років, коли в Варшавському "Великому театрі" нарешті з успіхом поставили драму Вільдебрандта і тема Мессаліни зазвучала "цвяхом" кількох театральних сезонів, сюжет драми, ідея Макарта і власне прочитання цієї історії нарешті втілилися в новій оригінальній композиції Вільгельма Котарбінського.

Він уже жив у Києві і працював у Соборі, проте часто бував у Варшаві, закривав у Римі майстерню, зав'язував нові знайомства, закінчував старі справи і переселявся через половину континенту. І всюди була Вона. У Римі Teatro Constanzi (зараз Театр Опери та балету) поставив грандіозний балет "Мессаліна". У Варшаві, в останньому акті драми "Арія і Мессаліна", безталанна дружина Клавдія тікає за сцену, і глядачі чують, як її вбивають солдати преторіанської гвардії.

Отже, у своїй картині, художник дає нам можливість зазирнути за лаштунки і побачити цей останній акт. Ми бачимо, як цариця впала зі сходинок біля фонтану, у дворику, через який сподівалася втекти з палацу. Над нею стоїть чи то мати, то чи служниця, чи то дух погубленої нею Арії. А солдати, зробивши свою справу, йдуть у темряву.

Робота Котарбінського вторить картині Макарта. Обидва полотна побудовані на контрасті між сяючим тілом Мессаліни і навколишньою темрявою. Тільки у Макарта сяйво повноцінне, впевнене, а у Котарбінського тіло вбитої жінки поглинають сутінки. Браслети на руках його цариці ідентичні віденському сценічному образу, який потім повторювали театри інших країн. Білі ніжні троянди, які тримає Мессаліна на парадному портреті Макарта, зламані і розкидані навколо її тіла у Котарбінського. Його героїня блондинка, так само як і Шарлотта Вольтер – хоча і сама Валерія Мессала і всі польські актриси, які її грали, були брюнетками.

У Польщі "Смерть Мессаліни" Вільгельма Котарбінського мала такий успіх, що потрапила в Kalendarz Wieku, щорічник найзначніших подій у 1894 році. У наступні десятиліття вона так чи інакше фігурувала поруч із прізвищем Котарбінського.

Після дебютного показу в рідному місті, Вільгельм Котарбінський привозить картину до Києва, де доробить її, виставить, і де "Смерть Мессаліни" залишиться назавжди.