Сіра зона: що смерть Муси Сулейманова має нагадати про Крим

Сіра зона: що смерть Муси Сулейманова має нагадати про Крим

Смерть трирічного Муси Сулейманова на мить нагадала українцям про забутий Крим. Син політв’язня і громадянського журналіста Руслана Сулейманова зник 24 липня. Батька затримали під час масових облав на кримських татар торік у березні. Півтора роки Руслана тримають у СІЗО. На волі лишилася його тридцятирічна дружина Ельзара з трьома неповнолітніми дітьми і двома пенсіонерами – батьками в’язня. Наймолодша дитина на кілька хвилин залишилася під наглядом шестирічної сестри. Пошуки Муси тривали дві доби. Тисячі людей на півострові вийшли на пошуки дитини. За дві доби тіло Муси знайшли у дворі, в дренажній ямі, - пише журналіст Осман Пашаєв у блозі на сайті Букви.

Проукраїнські громадяни покидають Крим, їхнє місце займають колоністи з Росії. Корінний народ – кримські татари – живе у стані колективного заручника окупаційної влади. В Києві ритуальне згадування про "невід’ємну частину України" відбувається двічі на рік: до дня кримського спротиву окупації 26 лютого і до роковин геноциду кримських татар 18 травня. Крим майже в природній спосіб зникає з української свідомості…

На початку року Меджліс кримськотатарського народу і міжнародні партнери України спробували зорганізувати привернення уваги до окупованого півострова. Мирна хода на Крим планувалася на початку травня. Велелюдний похід до адміністративного кордону з півостровом мав стати не менш потужнішим ніж громадянська блокада півострова у вересні 2015-го. До нього готові були приєднатися посли кількох країн Євросоюзу. Проте світова пандемія ковід-19 змінила порядок денний. Крим опинилася на узбіччі навіть національної політики…

Коронавірус дозволив кожній країні згадати російську формулу про "суверенну демократію". Для Росії карантин став при нагоді обмежити рух між окупованим півостровом і материковою частиною України. Москві вже можна закидати запровадження виїзних віз з Україною. Утім на тлі припинення вільного руху людей в Євросоюзі, російські дії не викликають протесту.

Ручний режим перетину кордону під час карантину дозволяє окупантам не наражатися на зайву критику, незважаючи не нелогічність обмежень. Москва дозволяє своїм громадянам вилітати безперешкодно до Туреччини, проте кожен, хто хоч раз перетинає адміністративний кордон з Херсонщиною, має попередження – до кінця карантину дозволяється винятково одна поїздка, після цього з півострова не випускатимуть. Тисячі людей відмовляються відвідувати український материк аби про всяк випадок зберегти право "однієї поїздки". Батьки не відпускають дітей до українських університетів. Припинилися нечасті поїздки журналістів. Пандемія і карантин дали Москві можливість дедалі більше приховати кримський злочин…

Тіло маленького Муси дістали з дренажної ями, в якій знайшли зниклого хлопчика

У кримської окупації майже немає югославського або сирійського драматизму. Це не голлівудський бойовик зі згорілими будинками і юрбою безпритульних людей. Нема картинки, що здіймає хвилю швидких емоцій у соціальних мережах. Окупація Криму триває як неспішна скандинавська сага. Злочин відбувається у тиші буденності…

На початку окупації Росія не чіпала нелояльних громадян. Перші арешти розпочалися за рік після крадіжки Криму. Півсотні зниклих без вісті Росія списала на звичайну статистику зникнення людей. Навіть нахабне викрадення члена світового конгресу кримських татар Ервіна Ібрагімова людьми у формі поліцейських під його будинком не стало для Росії великим головним болем.

В Криму викрадають або арештовують чоловіків. Переважно вони є практикуючими мусульмани, яким закидають релігійний екстремізм. І це призводить до упередженого ставлення до політв’язнів. Лише наприкінці минулого року після п’яти років невпинного інформування українськими активістами міжнародні правозахисники почали звертати увагу на долю кримських бранців. Проте перелік з кримськотатарських імен і прізвищ досі виглядає як знеособлена братська могила. За них не виступають голлівудські зірки чи європейські кіноакадеміки. Це перелік майже із сотні чоловіків, імен яких майже ніхто не згадає і не впізнає їхніх облич…

Проте саме завдяки цим в’язням Україна і світ дізнавалися про злочини Кремля у вкраденому Криму. Громадянська журналістика стала відповіддю на інформаційну порожнечу, коли Росія зачистила півострів від вільних медіа, а після того залякала або виштовхнула окремих журналістів. Кілька десятків колишніх будівельників, ветеринарів, юристів і кухарів взяли телефони і почали стрімити у соціальних мережах. Саме завдяки громадянським журналістам ми бачили спробу російської влади перетворити українських моряків, захоплених у Чорному морі два роки тому, на звичайних порушників кордону. Громадянська журналістика зруйнувала сценарій і перетворила моряків на героїв країни… Майже всі, що сидять у російських в’язницях або брали участь в одиночних пікетах, або оприлюднювали у соціальних мережах хроніку окупації.

За два двадцять п’ять років української незалежності в Криму не було жодного випадку тероризму на релігійному чи національному грунті. За шість років окупації терор не з’явився, але кількість "терористів" наблизилася до сотні.

Сотня стала трагічним лічильником Майдану. "Дитяча сотня" – так називають дітей кримських політв’язнів. Зараз без батька на півострові ростуть 162 дитини. Тягар побутових проблем лягає на плечі їхніх дружин і матерів.

На початку війни з Україною Володимир Путін не приховував, в якій спосіб захоплюватиме територію. Російський лідер використав формулу терористів, що виставляють попереду мирне населення. "Хай вони спробують стріляти в жінок і дітей. Я подивлюся на тих, хто віддасть такий наказ в Україні".

Тепер жінки і діти мають стати доказом злочинів кремлівського терориста.

Сіра зона: що смерть Муси Сулейманова має нагадати про Крим

Смерть трирічного Муси Сулейманова не повинна дати можливість російській владі перекласти відповідальність за його загибель на недбалість матері і перетворити цю трагедію на статистику. Пошуки дитини об’єднали зо десять тисяч людей різних національностей. І це було сублімація протесту, бо інших способів висловити незгоду в Криму не лишилося. Тим, хто зараз публічно закликає прибрати з цієї трагедії політику, не варто так відверто підігравати окупантам. Саме окупант воліє протиставити політичним оцінкам людяність.

Навряд, комусь з цих "емпатів" не зрозуміло, що тисячі людей допомагали шукати не просто зниклу дитину. Шукали малюка, що половину свого короткого життя прожив без батька через його політичні погляди і супротив загарбникам. Ця трагедія має привернути увагу до сірої зони Крим, що замість рідної гавані опинився у дренажній ямі окупації.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Джерело:Букви
УкраїнаУкраїнські політв'язні в РосіїСмерть Муси СулеймановаПорушення прав людини в КримуОкупація Кримуполітв'язенькримські татариНовини РосіїНовини Криму