"Синку, я нікому Україну не віддам": що відомо про вбитих на Донбасі "Відьму" і "Діда"

Ще вранці 2 квітня кулеметниця окремої штурмової бригади "Донбас" Яна Червона постила селфі, як вона збирається садити редиску уздовж окопів. А боєць Олександр Мілютін приготував борщ своїм побратимам і чекав їх з нічної.

Відео дня

Але в обід ворожа міна влучила просто у бліндаж, де були Яна і Олександр. Телефони військових розривалися від дзвінків, ніхто не брав трубку, хлопці відкопували те, що залишилося від бліндажа, намагаючись витягнути тіла товаришів. У Яни Червоної лишилися двоє дітей — син і дочка, у Олександра — дочка. Детальніше — у матеріалі OBOZREVATEL.

Була талановитою кулеметницею

Яна, з позивним "Відьма", на війну потрапила восени 2016 року. Після двох років волонтерства у батальйоні "Айдар" вона вирішила, що треба іти воювати.

"У неї було багато причин піти в армію. Спочатку вона зрозуміла, що волонтерство вже себе вичерпало. А коли вкотре приїхала з передачками на фронт, один з бійців їй сказав, що вам, волонтерам, добре, ви приїхали, день тут побули і поїхали. А ми тут день у день воюємо. Це її зачепило. І вона вирішила спробувати допомогти інакше, піти в армію", — згадує у розмові з OBOZREVATEL Євгенія Подобна, яка написала книгу "Дівчата зрізають коси", одна глава присвячена саме "Відьмі".

Яна хотіла піти у рідний "Айдар", але там їй пропонували "жіночі" посади. В результаті разом з подругою вона вирушила у 54-у бригаду і стала кулеметницею.

Читайте: "За Відьму і Діда!" На Донбасі ліквідували терориста "ДНР"

"Кажуть вона була талановитою кулеметницею, у неї це добре виходило. Хоча деякі зараз намагаються сказати, що вона сиділа у штабі, на раціях — приймала повідомлення. Це не так. Вона була на передовій, сиділа в окопах. У неї були складні точки, Світлодарська дуга, це дуже погане місце, де просто поле і ти завжди на виду. Вони постійно перебували під обстрілами", — каже Подобна.

З дітьми по телефону робила уроки

Всі, хто знали Яну, в один голос кажуть — вона була дуже прямолінійна.

"У Яни така риса характеру — вона дуже пряма у своїх переконаннях і завжди йшла до кінця. У них була проблема з першим командуванням 54-ї, вони заявили, що не будуть слухатися і оголосили голодування. Яна була серед них. Якщо вона вирішила, то вона так і робила, якщо вона вирішила, що буде кулеметницею, то вона нею і стала, якщо захотіла воювати на передовій — то воювала", — розповідає Євгенія Подобна.

Але своє особисте життя Яна тримала під замком. Вона дуже любила своїх дітей, щодня по телефону робила з ними уроки.

"Вона, звісно, переживала і картала себе за те, що вона не з ними, що вона далеко від них. Її чоловік був у Харкові з дітьми, але про нього вона нічого не розповідала, це було особисте. Але він її дуже підтримував" , — каже Подобна.

У грудні 2016 року біля Яни в роті загинуло відразу кілька товаришів, зокрема і ротний. Вона важко переживала цю втрату, аж з лиця спала. Тоді чоловік приїхав на передову, щоб підтримати її.

До Майдану Яна ніколи не була "ура-патріотом", вона розуміла, що вона українка, але трепету особливого не відчувала. Все змінили події Майдану і війна. Як згадує Подобна, тоді Яна почала розмовляти зі своїми дітьми українською, купила їм вишиванки. Прийшло таке усвідомлення.

Читайте: "Так виглядає смерть": у мережі показали фото з місця загибелі "Відьми" і Діда "

Ще Яна вміла знаходити спільну мову з місцевими жителями. "Вона завжди була спокійною, намагалася з ними розмовляти, вислуховувати їх, аргументувала. І люди її любили за це", — каже Євгенія.

"Я Україну не віддам"

Журналіст одного з телеканалів Настя Федчак розповіла OBOZREVATEL, що їй вдалося поспілкуватися з Червоною двічі. Але запам'ятала вона її на все життя.

"Вперше ми зустрілися з нею на блок-посту в селі Луганське, був лютий 2017 року. Там стояла моя знайома Галина, я зупинилася, щоб поговорити з нею і познайомилася з Яною Червоною. Вона мені розповіла, що сама з Харкова, вдома у неї є син і дочка, чоловік займається справами, у них там був невеликий бізнес, мабуть. І я дивлюся, вона стоїть у балаклаві, а вії густо нафарбовані тушшю, і очі підведені. Красуня така! Питаю, а тобі не важко тут, побутові труднощі все ж. Вона відповідає, що ні, її це не лякає. Але головне, щоб була туш, без цього вона ніяк", — згадує Настя.

Червона розповідала, що навіть у відпустці у Харкові не змогла змінити військову форму на цивільну. Переодяглася на один день, а потім знову у формі. Казала, звикла.

"Хоча Яна була російськомовною, зі мною вона говорила українською, причому дуже красиво, вона ще по-особливому вимовляла літеру "р". Розповідала, як син її запитав: "Мамо, а ти ж Україну не віддаси?", І вона відповіла: "Ні, синку, звісно, не віддам", — каже Настя Федчак.

Вдруге Насті вдалося побачитися з Яною буквально роки тому, у квітні. Випадково, проїжджаючи повз, вони побачили її.

"Вона вийшла у футболці, військових штанях і рожевих капцях. Була трохи заспаною і без макіяжу. Запросила на зворотному шляху заїхати на каву. За годину вона нас зустріла вже нафарбована. Зробила каву. Вона жила в якомусь сарайчику, але там всередині все було акуратно прибрано, заправлене ліжко, а у другій кімнатці стояли продукти і картонна коробка з пасками. Вона ще лаялася, що волонтери на п'ятому році війни все везуть і везуть їжу, коли в армії вже з харчуванням все нормально. Каже, як тут схуднути в армії, я вже набрала кілограмів, не знаю, що з цим робити. Весь час жартувала", — наголосила Настя.

Незадовго до загибелі у Яни Червоної був конфлікт з Нацдружинами. Після першого туру голосування за президента вона сфотографувалася з аркушем, на якому написала: "Нацдружини, Нацкорпус, вам не соромно ховатися за моєю спиною?". Після цього на неї ринули потоки лайки. Її почали звинувачувати в тому, що нібито вона в боях участі не бере. "З боку Нацдружин це було негарно", — вважає Настя.

"Вона не була моєю подругою, але це була дуже яскрава людина, це як зірка, яка спалахнула у твоєму житті і зникла. Коли почали з'являтися повідомлення, що загинула жінка, я подумати не могла, що це Яна. Потім з'явилося ім'я. Подзвонила її подрузі, вона підтвердила, сказала, що зараз бійці намагаються відкопати їхні тіла. Вона плакала, і я зрозуміла, що надії немає, бо жінки війни не плачуть просто так. Я думала, що коли закінчиться війна, я поїду в гості до Харкова і зустрінуся там з Яною, яка виховуватиме своїх дітей. Мені так і хочеться сказати, Яно, про що ти, чорт забирай, думала, коли гинула, це так на тебе не схоже. Адже "Відьма" не може загинути", — стримуючи сльози, каже Настя.

"Дід" і "Відьма" — рана в моєму серці"

Разом із Яною загинув і ще один боєць, Олександр Мілютін. "Був двогодинний бій, з того боку стріляли мінами 152 калібру. І прямим влученням накрило бліндаж. Ми довго намагалися відкопати "Відьму" і "Діда", але вже розуміли, що вони загинули", — розповів OBOZREVATEL їхній побратим Микола з позивним "Бугай".

За словами Миколи, Яна дійсно була дуже безкомпромісною. "Навіть якщо вона знала, що її покарають за правду. Дуже чесна, справедлива, патріотка. Те, що кажуть, що вона не воювала, це неправда. Вона була бійцем. Стріляла з кулемета, всьому її навчили тут побратими. Вона була допитлива, і для неї все було важливо", — каже "Бугай".

А "Діда" згадують як дуже хорошого мужика. До війни він жив у Бахмуті, на фронт прийшов добровільно, восени у нього закінчився контракт і він продовжив ще на рік.

"У Бахмуті він працював у СІЗО. А потім пішов воювати, бо він українець", — наголосив "Бугай".

В "Донбасі" Олександр був чудовим кухарем. "Це так, у нього шикарно виходило! Я завжди йому казав, що коли закінчиться війна, я буду директором, а ти кухарем, і ми з тобою будемо їздити і годувати людей. А бачите, як вийшло", — з сумом каже "Бугай".

Побратим Яни і Олександра медик Оксана Володимирівна також зізналася OBOZREVATEL: "Дід" і "Відьма" — це рана в моєму серці. Ми всі зі старого складу, бойове братство — це ми".

"Коли ми були на полігоні, "Дід" завжди був зразковим слухачем і учнем, хоча він досвідчений воїн. А після занять завжди примудрявся приносити зібрані гриби. І ми знали, що на вечерю він приготує якусь смакоту. А ось хропів він тааак! Що сусіди не могли заснути. Він був чистий і світлий чоловік, нікому ніколи капості не робив", — розповідає медик Оксана Володимирівна.

Ще одна товаришка по службі "Діда" Тетяна Чудновець розповіла: "Напередодні прийшли посилки з подарунками, так "Дід" з самого дна дістав дитячі малюнки. Він сказав тоді, що це найголовніше в посилці. Він взагалі ніколи ні від якої роботи не відмовлявся, ні бойові чергування, ні господарські роботи. Був оптиміст і з великим почуттям гумору".

Рік тому в "Донбасі" загинув старший сержант роти з позивним "Коваль" Сергій Перепелиця. "Дід" якраз хотів на річницю зробити для нього відеоролик. Так і не встиг.

А Яна в останні дні навколо окопів влаштувала грядки, хотіла посадити там редиску. На одному з останніх фото вона саме показує свій городик.

"Я невеличку грядку зробила, вона побачила і загорілася цим. Зробила грядки просто по краях окопів. Приходила до побратима "Шахтаря", питала у нього, чи замочувати насіння, говорила, що ніколи в житті нічого не сіяла", — згадує Тетяна Чудновець.