УкраїнськаУКР
EnglishENG
PolskiPOL
русскийРУС
Євген Дикий
Євген Дикий
Біолог, екс-доброволець "Айдару"

Блог | Шоста колона

Шоста колона

Нещодавно наша влада нанесла кілька дошкульних ударів по давно відомій "п’ятій колоні" РФ в Україні – медіа-холдінгу Віктора Медвечука. Росія та її викрита агентура з ОПЗЖ не змогли нічого серйозного протиставити несподіваному санкційному удару, і камлання Рабіновича про "зелених фашистських дияволів" стали символом їхньої неспроможності. Але Кремль ніколи не пробачає поразок, "отвєтка" мала прилетіти – і вона таки не забарилась. Пуйло навіть подбало, щоб удар у відповідь стався 23 лютого – як подарунок Кремлю до дня давно не існуючої окупаційної армії.

Імперія нанесла удар у відповідь руками своєї агентури наступного рівня законспірованості. Агентури набагато чисельнішої і набагато краще захищеної, аніж будь-яка ОПЗЖ з Партією Регіонів разом взяті. Агентури, яка десятиліттями пронизувала все тіло нашої країни, пила з неї всі соки, і зухвало вважала себе не просто частиною держави, а власне державою. І на жаль досі має підстави так вважати.

Якщо Медвечук навіть з його медіа-холдінгом – це всього лиш один із проектів РФ з посилення впливу в Україні, а ОПЗЖ – не більш ніж кремлівська "закладка" у Парламенті, то наразі на стороні Кремля виступила ціла суспільна верства, ба більше – каста. Каста недоторканих, яка вважає себе вищою і за всю решту суспільства, і за будь-які закони. Суддівсько-ментовська каста, правопохоронна та кривосудна Система (саме так, з великої "С").

Ця Система пережила розпад радянської Імперії Зла і прихитрилась зберегтися в повністю радянському вигляді, якою її виплекали Берія та Андропов, з легкістю змінивши зірки на кокардах на тризуби (ну і по ходу пересівши з чорних "Волг" на "Мерси" та "Лексуси"). Втім, в душі, чи що там у них замість неї, слуги Системи досі ностальгують саме за тими часами, коли терор можна було навіть не маскувати – пам’ятаю, як 2015-го, у самому розпалі імітації поліцейської реформи, слєдак у Подільському райвідділку сидів під бюстом Дзержинського і з гордістю казав мені "ето же наши традіціі!". Його добре зрозумів би і суддя, який виголосив вирок Стерненкові, і який до того постив у мережі панегірики Сталіну, і слєдак у справі Рифа – автор епічної фрази про "сповідування ідей вищості арійської раси".

Вирок Сергієві Стерненку не має ніякого стосунку до власне "справи Стерненка". Кому не очевидна ця теза – просто дайте собі працю прочитати в мережі докладні розбори цього судилища, оцінити наведені звинуваченням "докази", та на додаток порівняти кваліфікацію дій звинувачених у цій справі та точно таких само дій у "побутових" справах, не пов’язаних із політикою.

Вирок Стерненкові – це зухвалий виклик Системи всім нам, тим, кого всі ці "переатестовані" та "реформовані" між собою вперто називають "майдаунами" та "бандерами". Ми для них – соціально чужий елемент, на відміну від простих та зрозумілих кримінальних злочинців. З останніми можна домовлятись, брати з них гроші та послуги, неслухняних пресувати – це все в рамках їхнього світобачення, це все нормальні стосунки нормальних людей у нормальному світі, де все визначають сила та бабло, а будь-який вчинок має виключно меркантильні мотиви. Ми ж із нашими мотивами глибоко чужі всій цій кодлі, чужі навіть не як інша раса, а як прибульці із іншого світу. Революція Гідності – те, що найбільше ненавидять всі ці потвори у погонах та мантіях, бо саме людська гідність принципово несумісна із їхньою Системою. Вони та їхні попередники з ГУЛАГу поколіннями намагались витравити з людей саме почуття гідності, і були шоковані, коли на Майдані ми показали: нас легше фізично розстріляти, аніж змусити поступитись цим "нераціональним" почуттям – яке єдине робить нас Людьми.

Вирок Стерненкові – вирок кожному з нас, хто б з нас як не ставився до особи Сергія та його поглядів. Стерненка засуджено за те, що він був одним з нас – одним з тих, хто в часі Майдану змусив Систему налякатись та якийсь час ховатись, мімікрувати, імітувати переродження із карально-корупційної машини у щось цивілізоване та суспільно-корисне. Непокаране зло пережило переляк, оговталось та ніколи не пробачить нам тодішнього приниження та страху. Непокаране зло повертається посиленим у рази, та жорстоко мститься за тимчасові незручності.

Стерненка засуджено не у абстрактній "Гаазі", де закон один для всіх. Вирок Стерненкові оголосили в країні, в якій досі не поніс покарання жодний винний у викраденнях та катуваннях активістів Майдану, у бійні в Маріїнському, у розстрілі на Інститутській. В країні, де під слідством посиділи буквально кілька рядових "Беркутів", і навіть вони не засудженими вийшли по обміну, щоб тепер відверто пишатися своїми вбивствами. Де тисячі ментів Януковича пройшли переатестацію до "моєї нової поліції", а всіх тітушок давно лишили у спокої "за спливом терміну давності". Його засудили у місті, яке кров’ю активістів вдалося врятувати від долі "народної республіки", і де жодний учасник проросійського путчу 02 травня 2014 (путчу, очолюваного саме місцевою міліцією) не поніс жодного покарання. Тож 7 років Стерненкові – це не про "суворий та справедливий закон для своїх та чужих", це саме про те, чи перемогла Революція Гідності і кому зараз справді належить наша країна.

Може здатись, що йдеться лише про внутрішню боротьбу між нами та репресивним монстром, справу суто українську. Але ж ні, монстр має свої геополітичні вподобання, і нещодавно відверто їх озвучив голосом одіозного судді Вовка, який запропонував свої послуги Медвечуку у судових позовах проти санкцій. Так склалось останні майже 370 років, що всі варіанти України, населеної вільними людьми із правами, захищеними законом, та відчуттям власної гідності, несумісні з інтересами сусідньої Орди. Натомість Орда завжди знаходила спільну мову саме з тими місцевими покидьками, які зневажали нашу гідність та воліли будувати тут різні варіанти тоталітарних та корупційних "вертикалей". І коли мусора Януковича були змушені ховатись від нашого гніву під виглядом "участі у АТО" (чомусь завжди не на фронті, а на блок-постах третьої лінії), вони при будь-якій нагоді "відривались" на нас – добровольцях та волонтерах, щоразу нагадуючи на чиєму боці насправді їхні симпатії. Кат та каратель з РФ соціально близький та зрозумілий членам нашої репресивної касти, ми ж однаково "нерідні" та "злочинні" у системі цінностей що путінських "майстрів Новічка", що аваковських "переатестованих беркутів", що портновських "суддів вовчого суду". Кремль та наша суддівсько-ментовська мафія однаково ненавидять нас саме за Революцію Гідності, і заради цієї ненависті легко знаходять спільну мову у всіх інших питаннях. Після семи років вимушеного маскування машкару остаточно скинуто, і "шоста колона" РФ у погонах та мантіях відверто означила своє позиціонування та виступила окремим політичним гравцем, із накачаними за ці роки м’язами, зневагою до закону та інших гілок влади, та накопиченою за ці роки злістю.

Вирок Стерненкові співпав у часі з іншою подією – "скромним" проханням Єдиного Незамінного Міністра забрати у Академії Наук та передати під потреби поліції 16-поверхову будівлю одного з найстаріших та найсерйозніших інститутів НАНУ – Інституту фізіології імені Богомольця. Здавалося б, що спільного можуть мати Сергій Стерненко та Рифмайстер із Академією Наук? Але ментовський бєспрєдєл (соррі, але їхня "фєня" не перекладається, це не просто свавілля, це саме бєспрєдєл) за своїм масштабом тягне на ту спільну біду, яка обєднує дуже різних людей та цілі суспільні прошарки - адже жертвою рівною мірою можуть стати активісти, ветерани, прості перехожі чи навіть цілі наукові інститути.

Колись радянські блатні писали на стінах камер "Вставай, Адольф, мєнти борзєют!". Аналіз наївного "культу Адольфа" у блатній субкультурі виходить за межі цього посту, а от друга частина слогану здається не лише не втратила актуальності, але останнім часом все більше формує суспільний порядок денний. Непокаране зло оговталось, мститься таким як Стерненко та Риф, нагуляло апетита та тягнеться до всього "шо погано лежить": для початку ковтнуло чималий шмат ковідного фонду, тепер дісталось Академії Наук.

А враховуючи, що "так собі лежить" у нас вся країна, слід очікувати що зупиниться потвора лише там, де огребе по загребущих мацаках, тобто там де ми її зупинимо - повна аналогія зі східною ордою у 2014му.

Наразі м’яч на полі виконавчої влади. Хоче Банкова чи ні, доведеться дуже швидко визначитись, з ким вона в цій екзистенційній битві. Спроба заховатись за "нейтральністю" та "невтручанням у судову владу" неможлива – вона рівнозначна підтримці бєспрєдєлу "шостої колони", та розділенню з нею політичної відповідальності і за розправу над Стерненком, і за всі наслідки, які ця розправа потягне за собою. Вибір жорсткий – або разом з нами проти найпотужнішого мафіозного клану країни, об’єднаної ментовсько-суддівської мафії, підтриманої РФ, - або ж разом з цією мафією проти нас. Час на вибір стікає щогодини, і наслідки будь-якого вибору будуть для влади та суспільства незворотними.

На відміну від влади, у нас в цій ситуації вибору нема. Ніхто навіть не пропонує нам "почесну капітуляцію", хіба що такий само оманливий "коридор смерті", який РФ дала нашим добровольцям у Іловайську. Якщо допустимо розправу над Стерненком та Рифом – завтра прийдуть за кожним із нас. І не сумнівайтесь, Система пригадає кожного, вона від природи злопам’ятна. Одного разу ми вже зробили фатальну помилку – навесні 2014 проковтнули розправу над Олександром Музичком ("Сашком Білим"), з міркувань "реальної політики" зробили вигляд що повірили офіційній версії МВС. В цей день ми зрадили Революцію Гідності – і от тепер вигрібаємо справедливі наслідки нашої зради. Монстр, який був на межі смерті, відродився тоді з нашої мовчазної згоди, за роки зміцнів та накачав м’язи, і тепер пожирає все, що хоча б колись мало сміливість кинути йому виклик. Знищити "шосту колону" тепер, сім років потому, значно важче ніж було тоді на хвилі Революції Гідності. Але варіантів нема – або ми її, або вона всіх нас.

Тож вирок Стерненкові – це не лише загроза та виклик. Це – вікно можливостей, шанс мобілізуватись та таки здійснити невиконану досі програму Революції Гідності: запустити реальну радикальну реформу правосуддя та правоохоронної системи. Сподіваюсь, ці сім років навчили нас, що напівміри не працюють: "шоста колона" РФ, одягнена у поліцейські погони та суддівські мантії, має бути повністю ліквідована, а на її місці має бути практично "з нуля" запущено нові правоохоронні органи та нову систему правосуддя. Які дійсно захищатимуть закон та наші права, яким довірятиме суспільство. Поки що не пізно зробити це з мінімальним рівнем насилля – особливо якщо Банкова зробить в цій ситуації вірний вибір. Але навіть якщо "лайт версія" не пройде, і нам доведеться робити все це самим та "знизу" - що ж, будемо робити, навіть якщо тимчасово це виглядатиме як "правосуддя імені Лінча". Нам просто не залишили іншого вибору – "шоста колона" оголосила всім нам війну. Що ж, виклик прийнято. Нам не звикати.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...