Блог | Шляхетна Україна: Москва завжди відставала і за це жорстоко мстилася
Структура експорту-імпорту будь-якої країни є індикатором, який відбиває стан її економіки, а також соціальну структуру населення. Так, країни Африки імпортують зерно, щоб уникнути голоду жебраків, які становлять більшість населення, а Україна його експортує. Сама ж ненька ввозить автомобілі, електроніку, якісну косметику, елітний одяг та інші принади заходу – це означає, що в державі чимало людей із грошима, є розвинений середній клас. Тобто, імпорт характеризує соціальну структуру України.
Або взяти експорт Російської імперії: він йшов головним чином морем, через протоку Зунд, що веде з Балтики у великий світ, і складався з товарів масових: лляні тканини, парусина, пенька, дьоготь, залізо. Імпортували ж каву, прянощі (таганрозька крамниця батька Чехова називалася "Колоніальні товари"), вина, папір, дорогі тканини, предмети розкоші та інші дари заходу. З масових товарів можна відзначити чай, цукор, бавовну та барвники для тканин. Імпорт бавовни з Америки призвів до появи текстильної промисловості – згадайте визначення "країна ситцю та самоварів". У цілому структуру імпорту визначали заможні класи: знать, дворянство і купецтво.
З Росією все зрозуміло, скажете ви, але яке ставлення заможні класи України мають до розквіту Голландії? Пряме. Аналіз даних зундської митниці показує, що багато в чому завдяки балтійській торгівлі, а також (не дивуйтесь!) специфічній соціальній структурі та багатству України, Голландія у XVI столітті перетворилася на потужну морську та провідну торговельну державу світу. Не лише Україні, звісно, має бути вдячна ця маленька велика держава, а й Польщі з Литвою, а також, що дуже важливо, наявності у всіх них численного та заможного нобілітету, тобто магнатів, шляхти та козацької старшини. Так, Київ марно шукати в регістрах Зунда, Україна далека від Балтики, але через це море мала помітний вплив на європейську торгівлю.
Але настав час звернутися до теми: у Копенгагені, займаючи 60 метрів стелажів за подвійними сталевими дверима спецприміщення № 11 Національного архіву, зберігаються журнали митних регістрів Зунду, числом 700. Перший запис у них з'явився в 1497 році — Колумб ледве повернувся із другого плавання в Америку. Він повідомляє про голландського капітана Gerbrant fan Enckhusen – запам'ятаємо це, бо Голландія для нас важлива, а останній у вересні 1857 року залишив шипмайстер G.F. Andreas із Данцига – і цей порт нам важливий. Усього ж у журналах понад 2 мільйони записів за 360 років!
Зундські митні регістри (Sound Toll Registers, STR) це джерело відомостей про історію торговельного мореплавання, а значить і про політичну, економічну та соціальну (sic!) історію Європи та пов'язаного з нею світу. Вони широко використовуються істориками і дали багатий матеріал для багатьох статей і книг. Користувався їхніми даними і я, коли писав про капітанів із західних слов'ян, які ходили Зундом, про російські та американські кораблі – Зунд був і залишився головною брамою на Балтику, через нього йшов основний потік товарів Російської імперії, а балтійська торгівля була дуже важливою для Америки.
Так, регістри Зунда це величезний масив найціннішої інформації, вони, як і сама історія зундських мит, стали основою численних досліджень і публікацій, але доступ до них через багато причин утруднений. Щоб поставити справу на сучасну основу і було задумано монументальний проект STRO (STR Online). І хоча стягувала мито та вела регістри Данія, ініціювали проект голландці, які називали балтійську торгівлю матір'ю всієї комерції. Я беру участь у ньому з 2017 року, що дозволило опублікувати чимало статей у таких популярних виданнях, як журнали "Знання-Сила", "Наука і життя", "Звезда", The Artilleryman, військово-морська збірка "Гангут" та ін., а також у багатьох газетах, у тому числі в американській Civil War News, українській "Культура і життя", в газеті вчених та популяризаторів науки "Троїцький варіант - Наука" тощо.
Але до діла. Записи Зунда показують, що голландці лідирували в торгівлі на Балтиці вже на початку XVI століття, хоча Ганза ще складала їм серйозну конкуренцію аж до середини століття – Англії та Франції на той час було далеко до них. Ця торгівля призвела до швидкого піднесення Нідерландів, і все ж у тому столітті обсяг їхньої торгівлі через Зунд залишався досить скромним. Товарів для покриття попиту балтійських країн, що швидко зростав, не вистачало, і судна на схід часто йшли в баласті. Асортимент експортної продукції складався в основному із солі, оселедця, тканини та вин.
Але країна ставала великою колоніальною державою та асортимент зростав, до того ж наприкінці XVI століття бурхливо зростав добробут землевласницького дворянства у Польщі, Україні та Литві, що викликало попит на ювелірні вироби, дорогі тканини, каву, прянощі, спеції та інші високоцінні товари. Ці два фактори дали потужний поштовх балтійській торгівлі та вивели її на новий рівень – почалося золоте століття Голландії.
У цей час вона зробила феноменальний ривок у розвитку флоту: його тоннаж зріс з 19000 ластів у 1500 р. до 80000 ластів (приблизно 160000 тонн) у 1567 г.! Імпорт зерна з Балтики збільшився з 10 000 до 60 000 ластів. Надзвичайно розвинувся експорт голландського оселедця, якісних тканин та французьких вин, а суднобудування стало головним споживачем деревини, пеньки, льону та смоли з Балтики. Зростаючий західний попит на прусське та лівонське зерно та східний попит на дешеву французьку сіль стали факторами розширення торгівлі через Зунд. Вже 1536 року голландці заявляли, що завдяки їхньому величезному торговельному флоту в імператора Карла V більше кораблів, ніж у королів Португалії, Франції та Англії разом узятих!
Вони відкривали на Балтиці торгові доми, кредитували суднобудування завдяки чому місцеві порти нарощували вантажообіг. Особливого успіху досяг Данциг, на який припадало до 75% експорту зерна. Це був надзвичайно важливий товар, і понад чверть записів Зунду першого періоду (до 1634 року) стосуються саме нього: близько 148 000 припадає на жито і близько 27 000 на пшеницю. Головним споживачем була Голландія. Густонаселена і бідна на хорошу землю, вона не могла обійтися без ввезення аграрної продукції.
Чому ж головним постачальником зерна та взагалі провідним портом на Балтиці став саме Данциг (нині Гданськ)? Тому що розташований у гирлі Вісли, що тече через всю Польщу. А до складу Польсько-литовської держави на той час входили також Білорусь та хліборобна Україна. Оскільки ж до появи залізниць найважливішими транспортними артеріями були річки, то до Вісли стікалися річки зерна з усіх цих благодатних земель. У зворотному напрямку текли дорогі західні товари і час перейти до споживачів.
Якщо країна багата, якщо навіть селяни ходять у чоботях, якщо її нобілітет багаточисельний і освічений на західний манер, знає латинь і має чималі духовні потреби – Києво-Могилянська колегія мала підтримку Війська Запорізького і гетьмана Сагайдачного, то відповідно високими були матеріальні потреби цього нобілітету. Польща була відома своєю численною шляхтою: що не поляк, то шляхтич, існувала така приказка.
Але й в Україні частка благородного стану в населенні була дуже значною, і до його складу входила козацька старшина, а вільний народ чимало складався з козаків. Тож можна без хибної скромності сказати, що українці нація воїнів, що й відчули на своїй шкурі невдачливі нинішні російські інтервенти, які погано знають історію.
Оцінити чисельність привілейованого стану можна за даними українського історика Олександра Алфьорова, згідно з якими на території Гетьманщини в 1787 р. мешкало 428442 представники козацтва. З них близько 100 тисяч за законами Російської імперії мали право на дворянство. У самій імперії дворян було 20-30 тисяч, тому визнання за козаками дворянського статусу зупинили. На Правобережній Україні у 1801-1803 рр. зафіксовано було близько 265 000 шляхти.
Не менш численною шляхта була також у Галичині, де переписи (враховували чоловіків від 17 років) дали 30,715 осіб у 1782 р. та 32,212 у 1840-му. А за даними V ревізії 1795 року, у Київській губернії проживало 45 300 душ шляхти, у Волинській 38 448, у Подільській 51 584. Та що далеко ходити! Моя бабуся Лiкера Лимаренко була родом із полтавських козаків, які втікали з-під Кобеляк в останній чверті XVIII століття до села Васильківки на Вовчій (Катеринославщина) від утисків графа Шереметєва, який хотів закріпачити їх.
Загалом частка знаті та шляхти в населенні України у кілька разів перевищувала таку у Московії! Та, будучи буквально країною рабів, розуміла небезпеку такої кількості вільних людей та вжила заходів. Москва, пригнічуючи українську культуру, ліпила образ провінційної країни селян-хуторян, які співають гарні пісні, але простакуватих. Реальна картина країни вільних, заможних, освічених і волелюбних людей, які зберігають пам'ять про військову славу предків, їй була вкрай невигідна. Тому Росія не лише забороняла українські книги, використання мови на сцені тощо. і т.п. – список старих та нових рахунків довгий, але вдалася до дискримінації також і у соціальній сфері: за даними А. Алферова, у середині XIX 300 тисяч української шляхти було декласовано, переведено в селяни та міщани.
На щастя, зламати волю українського народу, знищити його пам'ять та невгамовне прагнення до свободи Москві не вдалося. Що й показала поточна війна.
