Шифер – заборонити не можна використовувати
Напевно, у кожного українця є досвід проживання в будинку з шиферною покрівлею, особливо в сільській місцевості. Ця покрівля допомагала вирішувати проблеми даху над головою для багатьох поколінь і мільйонів сімей. Під ним було тихо, не спекотно, він не піддавався корозії, коштував недорого, можна було швидко замінити зламаний лист і відремонтувати покрівлю. Служити шифер може до 100 років, настільки це простий, довговічний і надійний матеріал. Всі ці якості матеріалу призвели до того, що навіть сьогодні це найпоширеніший матеріал в Україні і становить понад 60% покрівельного фонду країни.
Трохи історії
Історія азбестоцементу почалася в 1901 році, коли австрійський інженер, чех за національністю, Людвіг Гатчек запатентував свій винахід на спосіб виготовлення азбестоцементних плит. Вироби, одержувані за розробленою технологією, автор назвав етерніт (у перекладі з латини означає вічний, довговічний), а в народі його назвали азбестовим шифером. Спосіб виготовлення азбестоцементних плит, запропонований Гатчеком, практично не зазнав змін від моменту патентування і дотепер.
Небагатьом винаходам була приготована доля такого швидкого і широкого впровадження у всьому світі. Технологія виробництва азбестоцементу для того часу була революційною. Тоді мало хто міг дозволити собі крити дах металом і глиняною черепицею, настільки це були дорогі матеріали. Основна частина населення, що проживала в сільській місцевості, крила покрівлі соломою і деревом. Погодьтеся, не дуже надійна покрівля з точки зору пожежної безпеки та довговічності, яку потрібно часто міняти. І ось на цьому тлі з'являється інноваційний покрівельний матеріал – легкий, негорючий, що слугує десятиліттями, малошумний, не гниє і простий в установці та експлуатації. Сам шифер складається з 92% відсотків цементу і 8% хризотилового азбесту, що виконує функцію армування цементної маси, саме завдяки його армуючим волокнам можливо робити з цементу тонкий і міцний лист із такими унікальними властивостями.
Так, шифер забезпечив якісний ривок у забезпеченні населення світу доступною і довговічною покрівлею, повністю замінивши тимчасову і ненадійну покрівлю з соломи і дерева.
Шифер в Україні почали виробляти в 1928 році. Матеріал швидко знайшов популярність і свого піку використання на Україні досягнув у радянський період – кілька десятків мільйонів квадратних метрів шиферу випускало 12 підприємств азбестоцементної галузі щорічно.
Час змін
Однак час не стоїть на місці, і виробники альтернативних покрівельних матеріалів не сиділи склавши руки, а розробили матеріали, здатні конкурувати зі "старим добрим" шифером. Наприклад, знайшли спосіб виробляти стійкий до корозії покрівельний метал, та ще з кольоровим покриттям. Ба більше, рівень життя людей виріс, і змінилися вимоги до зовнішнього вигляду покрівлі. Внаслідок натиску з боку модних покрівельних матеріалів, сірому і малопривабливому зовні шиферу довелося серйозно поступитися позиціями на ринку. Поступитися, але не віддати повністю.
Матеріал особливої соціальної важливості
Справа в тому, що шифер, як і раніше, обіймає позиції найбільш доступного покрівельного матеріалу в Україні, де, згідно з заявою в лютому 2020 року віцеспікерки Верховної Ради Олени Кондратюк, понад 19 мільйонів громадян на сьогодні проживають за межею бідності. За її словами, дослідження міжнародних організацій показали 50-відсоткове зростання рівня бідності в Україні в 2020 році.
Так, половина населення країни може дозволити собі використовувати тільки недорогі види покрівлі. Шифер і раніше був продуктом високої соціальної значимості, але в наш час його значення для великої категорії населення навіть зросло. Для людей з низьким рівнем життя, преважно у сільській місцевості, по суті, шифер є єдиним доступним покрівельним матеріалом. Саме тому посилання на приклад Європейського Союзу, на який Україна має рівнятися, не витримують критики. Населення багатої Європи може собі дозволити використовувати більш дорогі покрівельні матеріали. Там просто рівень життя набагато вищий і до того ж, як покрівлю там все одно історично традиційно використовували черепицю, шифер використовували переважно для покрівель підсобних приміщень – сараїв, ферм та інше.
Шифер також є незамінним покрівельним матеріалом і для сільгоспвиробників. Їм же теж треба чимось крити сараї, корівники, свиноферми і так далі, а шифер для цих цілей підходить якнайкраще, оскільки забезпечує сприятливий для набору ваги мікроклімат для тварин. Пам'ятайте – малошумність і термостійкість шиферу, дозволяє знижувати температуру всередині приміщень. Він не нагрівається як метал. У масштабах країни це мільйони квадратних метрів покрівлі.
Ще одна функція матеріалу, про яку мало хто знає – це забезпечення ремонту і відновлення покрівель внаслідок стихійних і техногенних катастроф. Коли трапляється біда і люди позбавляються покрівлі над головою – перший, хто приходить на допомогу людям – це шифер. Саме цей матеріал ДСНС використовує як основний для швидкого забезпечення людей покрівлею над головою. Це відбувається і в зоні АТО, і під час вибухів боєприпасів на складах. Це матеріал першої необхідності у таких ситуаціях.
Що з шифером не так?
Так чому ж шифер у такому разі впав у немилість? Чому так змінилося ставлення до матеріалу, який протягом понад 90 років у важкі і небагаті часи вірою і правдою служив людям і країні, забезпечуючи дахом над головою десятки мільйонів людей? Відповідь, можливо, лежить на поверхні – конкурентна боротьба. Єдиний спосіб прибрати матеріал з ринку – оголосити його небезпечним для здоров'я і заборонити використовувати.
Витіснити шифер із покрівельного ринку звичайним конкурентним шляхом поки що абсолютно нереально, тому прихильники заборони цього виду покрівлі наполягають на тому, що цей матеріал містить канцерогенний азбест, який може спровокувати рак.
Звичайно, цей аргумент ґрунтується не на порожніх словах: волокна азбесту дійсно можуть викликати рак – за умови тривалого впливу (потрібні роки прямого контакту з азбестом по 8 годин на день) на респіраторну систему людини у високих концентраціях. Ризику можуть піддаватися робітники на виробництві, але для звичайних споживачів шиферу таких умов створити неможливо, оскільки шифер на понад 90% складається з цементу і тільки на 8% з волокон хризотилу, які намертво вбиті в цементну матрицю та не здатні виділятися з шиферу в будь-яких значущих концентраціях.
У всьому світі та в Україні проводилися численні виміри виділення азбесту з покрівельних матеріалів за умов нормальної експлуатації, заміни чи ремонту, які показали, що рівень концентрацій настільки малий, що можна порівняти з природним фоновим рівнем вмісту волокон азбесту в атмосферному повітрі. Ба більше хризотил – водний гідросилікат магнію – є найбезпечнішим різновидом азбесту і, навіть потрапляючи в легені, досить швидко розчиняється в кислому середовищі легень і виводиться з нього. Підводячи підсумок, необхідно особливо наголосити, що в Україні немає зафіксованих випадків захворювань від використання шиферу. Вони відсутні не тільки в Україні, але і в світі.
Саме тому, що шифер є безпечним матеріалом, санітарні лікарі дозволяли його використовувати понад 90 років, а для умов виробництва шиферу були розроблені спеціальні санітарні правила щодо роботи з азбестом під час виробництва шиферу, які дозволяли знизити ризики негативного впливу не тільки азбесту на робочих, а наприклад, шестивалентного хрому в цементі.
Аналогічної точки зору на використання шиферу дотримуються країни світу, де проживає основна маса населення планети – Китай, країни СНД, Індія, Таїланд, Індонезія, Мексика, низка країн Латинської Америки, зокрема використання шиферу дозволено у США.
Наслідки заборони шиферу
Найбільш вразливі верстви населення – близько 19 млн людей – втратять найдоступніший для них покрівельний матеріал. У людей віднімуть можливість купувати доступний матеріал, тим самим вони будуть змушені переплачувати щонайменше на 30% більше за покрівлю.
Постраждають сільгоспвиробники, яким дах тепер теж коштуватиме дорожче. Подорожчання покрівлі для сільгоспвиробників у підсумку позначиться на вартості їх продукції, що, зі свого боку, зачепить усіх споживачів.
Необхідність видалення і заміни шиферу. Хоча заборона безпосередньо не встановлюватиме зобов'язання заміни шиферної покрівлі, але якщо держава оголошує шифер "небезпечним" матеріалом, то у неї не залишиться ані морального, ані юридичного права відмовити людям у вимозі заміни "небезпечної і жахливо канцерогенної" покрівлі, наприклад, у лікарнях, школах і дитячих садах. Коли прості люди, переконані в небезпеці матеріалу, вимагатимуть від уряду або муніципальної влади заміни небезпечної для здоров'я їх дітей покрівлі і підуть з цим до суду, то неважко передбачити, що позиції чиновників будуть дуже слабкими і невиразними. Адже держава сама визнала нібито "особливу небезпеку" шиферу.
Маючи 60% покрівельного фону в країні у вигляді шиферу влада просто закладає справжню бомбу для себе у вигляді майбутніх витрат бюджету. Адже крім того, що вони будуть змушені прибирати шифер і замінювати його на дорожчу покрівлю, потрібно буде ще й утилізувати шифер як небезпечний відхід. Зараз бій шиферу має 4 клас небезпеки (малонебезпечний) і не вимагає поховання на спецполігонах, а є звичайним будівельним сміттям. У разі визнання шиферу небезпечним матеріалом, зміниться і клас небезпеки з 4 на 1 з усіма наслідками, що звідси витікають – утилізувати його стане набагато дорожче.
Втрата робочих місць і зникнення азбестоцементної галузі. Очевидно, що не всі компанії виробники зможуть пережити заборону на виробництво шиферу і будуть змушені закрити виробництво та звільнити робітників.
Очевидно, що перед ухваленням такого важливого рішення, як заборона шиферу в Україні, необхідно ретельно вивчити питання з огляду на історію, національні особливості та умови використання матеріалу. Необґрунтовані рішення в цьому, на перший погляд, "простому" питанні, загрожують негативними наслідками для народу і країни.