Сергій Гусовський: "Економічний прагматизм – рецепт єдності й процвітання України"

Сергій Гусовський – депутат Київради, підприємець, ресторатор, учасник кулінарного шоу "Пекельна кухня". Таким одного з кандидатів на мера Києва знає більшість активних українців. Але не всім відомо, що саме депутатська група "Київська команда", яку очолює Сергій, допомогла врятувати Андріївський узвіз від готелю-монстра, Поштову площу – від руйнування археологічного шару унікальних знахідок, а столичний бюджет – від хаотичного розподілу грошей через "своїх" депутатів. Як зауважує сам політик, участь у шоу залишилася в межах телевізійного проєкту, а в політиці й бізнесі він схиляється до рутинної кропіткої праці.

В інтерв’ю OBOZREVATEL Сергій Гусовський чітко окреслив, у якому напрямі має розвиватися столиця і яким має бути справжнє самоврядування – без "приколів" і "хайпу".

– Що важливіше: "люди важливі", ресторани важливі, посада мера? Хтось іде у владу, щоб захистити свій бізнес, хтось відверто говорить про амбітні плани й політичну кар’єру. У вашій стратегії що найсуттєвіше?

– Чи важливі люди? Безперечно, важливі! Чи важливі підприємства? Так, звісно, бо там працюють люди, які годують свої сім'ї. У "Ресторанах Гусовських" не одна сотня працівників, і це наша соціальна відповідальність. За ким буде посада – майбутнє покаже. Але в глобальному сенсі важливі час і вибір!

– Який вибір ви запропонуєте столиці?

– Безперечно, місто має право на самовизначення – яким йому бути. Громада не повинна ані цілком, ані бодай частково залежати від того, що скаже президент або його оточення. Є самоврядний складник, який у кожному місті й у світі взагалі є невіддільною частиною сучасного управління. Десь можуть бути унікальні конструкції. Наприклад, Washington D.C. – це ж не місто. Це District of Columbia (округ Колумбія). У столиці США всі адміністративні функції винесено на окрему територію, де діють свої правила, але й там є самоврядування.

– Запитаю як у ресторатора: чи за 5 років не минув термін придатності страви "Сергій Гусовський"?

– От саме як ресторатор я можу сказати, що добре вино з роками стає кращим. Так само є і з витриманими сирами, які стають смачнішими за певний час. Є страви, які треба вживати одразу. А є ті, які набувають якості згодом. Тому можу стверджувати: час важливий. З огляду на розвиток столиці вважаю, що останні роки час тотально згаяно.

– Ви в Київській міській раді з 2014 року. Оцініть свою ефективність як представника громади, який захищав (чи не захищав) інтереси киян. Адже не обов’язково бути мером, щоби бути корисним?

– За цей час ми сформували класну, дієву команду. Попри те, що постійно були в опозиції, маємо низку здобутків. Поясню на прикладах, які зрозуміє кожен у столиці. Почнемо з Андріївського узвозу. Пам’ятаєте історію з готелем, який мав з'явитися навпроти музею Булгакова? Забудовник почав зводити здоровезну багатоповерхівку в самому центрі історичного кварталу. Поява чергового монстра зруйнувала би сприйняття узвозу! Ми зупинили це будівництво, і хочу наголосити на тому, як це було зроблено, адже це прекрасна ілюстрація співпраці з громадою. Люди зібрали підписи проти будівництва. А ми юридично цю ініціативу виписали як проєкт рішення Київської міської ради, і депутати за нього проголосували. Ми тоді були в опозиції, але змогли виконати свій прямий обов’язок – реалізували волю громади. Звичайно, це не кінець історії й треба визначатися, що далі робити з будівлею, де вже звели кілька поверхів, але ці перші кроки врятували туристичну привабливість історичної вулиці.

Або ж Поштова площа. Коли там розпочали будівельні роботи підземного торговельного центру, стало зрозуміло: є ризик втратити археологічні об’єкти часів Київської Русі. Ще за радянських часів, під час прокладання гілки метрополітену, було виявлено перші знахідки. Навіть тоді владі вистачило розуміння змінити проєкт будівництва, щоб зберегти пам’ятки, як результат – станція унікальна, адже її платформа завширшки 7 метрів, а нормою для Києва є 10. Тоді втрутилися мінімально, то хто ж зараз має право нищити унікальний об’єкт? Ось ми й зреагували. Археологічну знахідку — вулицю XII століття — вдалося врятувати. А це ж якраз територія, де тягнули язичницьких ідолів і скидали у Дніпро. Місце, де хрестили Русь. Чи є воно сакральним? Жодних сумнівів! Зрозуміло, що треба було зупиняти будівельні роботи й переробляти проєкт, бо там ще багато недосліджених ділянок. Цілком імовірно, що надалі там з’явиться музей.

Було втілено й інші наші ініціативи. Наприклад, цілі баталії розгорнулися навколо бюджетного регламенту. По суті, ми розробили чіткий алгоритм формування кошторису міста. А до того це була ніби чорна діра: департамент фінансів і департамент економіки КМДА вирішують усе між собою, а потім готовий документ виносять на комісію Київради. Водночас навіть не існувало реєстру бюджетних запитів, і все робилося вручну. Саме тому депутати з більшості отримували фінансування проєктів, а опозиція залишалася за бортом. Тепер такі рішення ухвалюються значно прозоріше і можна своєчасно вплинути на їхню якість.

Ще один приклад. Була шалена боротьба за відновлення справжнього самоврядування. Йдеться про повернення районних рад. Вдалося навіть досягти підтримки Київради! Але потім мер наклав на це рішення вето, чим фактично заблокував реальний процес децентралізації в столиці. До речі, ви в курсі, хто призначає голів райадміністрацій Києва? Президент України! І це лише один із прикладів абсурду. Чому важливі районні ради? Тому що 120 депутатів міської ради не можуть задовольнити потреб 4 мільйонів киян, адже на одного обранця випадає 25 тисяч жителів. А європейська практика – від 2,5 до 6 тисяч мешканців повинні мати свого депутата. І засідати ці представники мають не на Хрещатику, 36, а у своїх районах і знати проблеми, потреби, запити людей.

Уже чимало киян відчули задоволення від реалізації проєктів із так званого Громадського бюджету міста. Але це лише 170 млн гривень, при тому, що весь бюджет міста – майже 60 млрд. Отже, людям дали "побавитися" з 0,3% від загального обсягу коштів Києва!

– Ви згадали, що президент призначає голів райадміністрацій, і я пропоную повернутися до теми, яку в ЗМІ активно обговорювали рік тому. Тоді оточення президента шукало законних підстав, як "позбутися" Віталія Кличка. Йшлося про дві посади, які обіймає одна людина – голова КМДА і мер. З одного боку, говорили про законодавчі й виконавчі функції різних органів столичної влади. Але сьогодні про дискусію забули, обираємо мера, а питання лишається відкритим: яка вертикаль влади в межах децентралізації має право на існування?

– Пригадаймо, як перекладається з англійської "рolicy"? Політика. І є слово "рolitics", яке в перекладі також політика. Але є принципова різниця: "рolitics" – це якраз те, що відбувалося зі спробами зміщення голови КМДА. А інший термін означає правила, і вони доволі прості. Ось є депутати, які ухвалюють різноманітні рішення, і, відповідно, у них має бути виконавчий орган, управлінська структура, яка втілює ці рішення в життя. Тобто голова цієї структури, як і уся структура, мають бути підпорядковані депутатам. Крапка! А сьогодні КМДА залежна від президента. Тому це абсолютно спотворена форма управління містом, і в Україні це єдиний такий приклад. Вслухайтеся в саму назву: виконавчий орган Київської міської ради – Київська міська державна адміністрація. Чию волю цей орган виконує? Безумовно, мають бути зміни до Закону "Про столицю". Щоб не президент своєю волею призначав голову КМДА. Мер має бути повноцінним керівником виконавчого органу, і мають бути відновлені районні ради.

І щодо жвавих дискусій стосовно посади й ролі префекта. Фактично це має бути такий собі голова юридичного офісу, який перевіряє законність ухвалених рішень міста. Тому що столичні функції повинні виконуватися за будь-яких умов. Якщо префект бачить порушення, він звертається до суду, призупиняє таке рішення і дає час на виправлення помилок. Префекти виправдані також на рівні обласних адміністрацій, але не більше. Тому що плодити чиновників на рівні кожного ОТГ – не має сенсу!

– Інше унікальне явище для України – Київська агломерація. Два великих кола міст-супутників не вписуються в поняття "область", "район". На вашу думку, це формування має отримати окремий орган управління? Тому що потреби Київської області, Києва й агломерації інколи різняться, і досі немає спільної стратегії "сусідства".

– По-перше, потрібен Закон "Про агломерацію". І, згадуючи ініціативи нашої команди, хочу звернути увагу на ідею створення асоціації "Київська агломерація" – такого собі формату добровільного об’єднання, майданчика для діалогу. Тут знову приклад невдалих дій КМДА. Голів міст, що розташовані навколо Києва, не запросили до діалогу, а фактично злякали, що їх примусять діяти суто в інтересах столиці, і потенційні члени цієї асоціації моментально втратили інтерес до неї. Але така екосистема має існувати за чітко встановленими правилами. І є приклади, як це налагодити. Агломерація Парижа – там понад 100 міст-суб’єктів! Річ у тому, що є нагальна потреба спільного фінансування цілої низки питань. Пригадайте, кого обслуговує Бортницька станція аерації? Тільки Київ? Ні! А платить за неї лише Київ. На мільйонах нових квадратних метрів навколо столиці вже користуються комунікаціями міста. Маятникова міграція – це понад 600 тисяч людей, які щодня приїздять до Києва. Транспортне сполучення хаотичне й перевантажене. Це все те, що не врегульовано нині, але може бути врегульовано Законом "Про агломерацію".

Нагальність питання поясню й на іншому прикладі. От є село Погреби в Броварському районі. Якщо в жителя цього села, який мешкає фактично всього за 2 км від Троєщини, трапиться інсульт, його повезуть у Бровари. Але якби людину відвезли до Київської лікарні швидкої допомоги, шансів надати допомогу оперативніше було б значно більше. Дистанція менша, дорога краща. І про такі речі місто має домовитися з передмістям. Це все можна скоординувати, коли є бачення й інструменти співпраці.

– Ви згадали про маятникову міграцію. Справді, столицю щоранку просто-таки "атакують" понад 2 тисячі приміських маршруток. А впродовж дня вони роблять 10 тисяч в’їздів. Це перевантажує місто, а ще врахуйте внутрішні чинники, які провокують затори, і, як наслідок, місто постійно в "червоному стані". Яким ви бачите розв'язання проблеми?

– Насправді позбутися заторів можемо досить простими рішеннями. Ось, наприклад, "електронний квиток" діє лише в метро й муніципальному наземному транспорті, але не в маршрутках. Чому б не зобов’язати перевізників теж встановити валідатори та приймати цей квиток? Ми ж розуміємо, що таке неконтрольований обіг готівки. Чому цей приклад важливий, бо міський транспорт може стати привабливим для більшості власників автомобілів, коли він буде якіснішим і зручнішим, і в результаті – не буде збитковим. Зараз пасажира "з грошима" підбирає маршрутка. Київпастрансу ж лишаються пільговики. Водій приймає гроші під час керування маршруткою, дає решту… Тут йдеться не тільки про обіг готівки. Річ й у небезпеці для пасажирів!

– А інші аспекти? Евакуатори себе не виправдали. Перехоплювальні паркінги віддають під забудову для ТРЦ, зміна організації руху не спрацювала, і штрафи водіїв не надто лякають. Що робити?

– Місто нині в хаотичному стані, і про розвиток не йдеться. Потрібні зміни в підході. Ви згадували оновлену редакцію Стратегії розвитку міста Києва до 2025 року. Так ось, якщо перечитаєте її, там про лівий берег згадано лише двічі! Перший раз у контексті необхідності створення комунального підприємства, яке опікуватиметься безхатченками. Другий раз – коли йдеться про реорганізацію трамвайних мереж. Усе. Ані слова про проблему перетину мостів уранці і ввечері значною частиною мешканців лівобережжя! На лівому березі міста є шалений брак робочих місць. Тому якщо не подолати цей дисбаланс, жодні нові мости нас не врятують. До того ж їх будівництво затяжке для бюджету міста.

Сучасні тенденції в Європі, США щодо забезпечення комфортного життя передбачають певну локалізацію. Задоволення потреб людини має бути реалізовано в радіусі 15 хвилин доступності навколо місця проживання. Робота, магазин, заклади освіти для дітей, поліклініка, тренажерна зала тощо. Якщо це так, зникає необхідність мати автомобіль. Звісно, машину можна орендувати для відпочинку у вихідний день або за іншої потреби, але в щоденних турботах вона перестає бути потрібною.

Окрім проблеми неякісної Стратегії Києва, хотів би звернути увагу й на тотально застарілий Генплан міста. Його було ухвалено у 2002 році і розроблено на перспективу до 2020 року. Нового Генплану за ці роки так і не розробили. Тому замість сталого розвитку столиці маємо суцільний хаос, з якого користають лише забудовники.

– Щодо балансу між інтересами бізнесу й потребами міста. Під час першої хвилі суворих карантинних обмежень ви були на боці влади чи бізнесу, зокрема рестораторів?

– Потрібно бути на боці здорового глузду й ухвалювати якісні рішення. Нехай суворі, але коректні для всіх. Пам'ятаєте, коли майже без попередження зупинили метрополітен. Тоді люди вщент заповнили тролейбуси й трамваї, і ризик поширення вірусу тільки підвищився. Нью-Йорк навіть у найскрутніші часи не зупиняв метро. Тому я за якісні управлінські рішення і проти недолугих спроб та експериментів. Просто згадайте закриття парків. Інакше, як недоречною, таку ініціативу не назвеш! Безглуздо обмежувати роботу підприємств узагалі небезпечно. Не можна лишати людей можливості працювати. Звісно, треба дотримуватися санітарних норм, а за їх порушення нести відповідальність. Але має зберігатися певний ритм життя!

Щодо ресторанів. Ми теж змушені були ухвалювати рішення, які збиткові для бізнесу, щоб тільки не наражатися на постійні перевірки від різноманітних контролерів. Це я зараз про пайові внески за літні майданчики. Міська влада проанонсувала, що цього року таку плату скасують. Але офіційне рішення довго не ухвалювалося. Між анонсом та його втіленням минуло кілька місяців. І багато підприємців, щоб уникнути штрафних санкцій і можливих проблем, сплатили цей внесок. Тепер, імовірно, платіж зарахують на наступний рік. І фактично під час кризи бізнес множив збитки через зволікання з ухваленням обіцяних рішень.

– "За майбутнє" відряджає вас на мера, щоб підняли якість життя в столиці. Чи є розуміння, як виправляти всі ці помилки і зволікання, які ми з вами обговорюємо? Яка стратегія партії щодо розвитку Києва? Яка стратегія взаємодії з бізнесом?

– За словами має бути своєчасна дія. Усі документи, про які йшлося (закони "Про столицю", "Про агломерацію", Стратегія розвитку Києва, Генеральний план та інші) потрібно ухвалювати без зволікань! Поза тим, поточні потреби містян треба розв'язувати вчасно. Цьому точно сприятиме відновлення райрад і райвиконкомів. А щодо взаємодії з підприємцями, то зверніть увагу, що сьогодні в Києві є близько 2 тисяч комунальних підприємств. Ймовірно, половина в стані ліквідації. А що це означає? Там є бухгалтер, директор, звіти подають, гроші отримують. Тож потрібно поставити крапку й забути. Щодо чинних КП має бути прискіплива розмова. Безумовно, потрібні такі КП, як "Київський метрополітен" і "Київпастранс". Але хіба потрібні такі динозаври, як міський і цілих десять районних "Зеленбудів"?! Навіщо вони? Є ж департамент міської адміністрації, якій опікується цим напрямом, він має оголосити тендер, визначити виконавців серед місцевих підприємців. Вони краще, швидше й ефективніше впораються із завданням. Конкуренція це завжди добре. І місто не повинно її спотворювати. А всі ці комунальні підприємства якраз і уособлюють спотворену конкуренцію. Місто не має бути підприємцем, воно має зосередитися на тому, щоб забезпечити якісний сервіс!

– Чи допоможуть ці вибори поставити крапку в реорганізації життєдіяльності міст, у реформі децентралізації й переданні повноважень самоврядуванню?

– Від нашої політичної сили понад 27 тисяч кандидатів беруть участь у місцевих виборах по Україні. Певний, це найкраще підтвердження готовності людей змінювати життя навколо себе. Ось це реальна децентралізація – прагнення брати відповідальність і розв'язувати питання своїх громад. Відсутність апатії допоможе перейти від хаосу до якісних конструктивних змін у нашій країні. І надалі, я сподіваюся, буде переформатований функціонал уряду, функціонал центральної влади. Тому що країна не дорівнює державі. Країна – це насамперед люди, а держава – інституція, яку винаймають люди і очікують на якісні послуги: безпеку, правосуддя, охорону здоров’я та інші. Певний, що для такої строкатої країни, як наша, децентралізація і економічний прагматизм – рецепти єдності й процвітання.