Блог | Ще один рік окупації: ОРДЛО все більше втрачає ознаки цивілізації

Під кінець року прийнято підсумовувати усе, що зроблено й прожито протягом цього самого року. Якщо в масштабі однієї людини чи навіть країни, чи навіть світу, то це може бути досить цікаве зібрання. За 365 днів ми встигаємо дуже багато. Хтось згорає, як яскрава зірка, а хтось коптить сам й засмічує увесь світ, як от росія. Хтось залишає по собі книги, романи, картини, проекти, якісь здобуття, перемоги, дарує цьому світові щось гарне, наприклад, нове життя, а хтось руйнує усе це, пише Олена Степова для "Інформаційного спротиву".

Відео дня

Тому підсумки року, це завжди трошки сумно, трошки філософно, трошки тривожно, а зараз, це ще й досі болісно. Але я не буду підсумовувати щось особисте чи щось, що сталося з нами, нашою країною. Для цього є інші блогери. Мій блокпост на цьому інформаційному фронті, присвячений ОРДЛО – Окремим окупованим районам Луганської та Донецької області.

Це мій шлях, мій хрест, мій блокпост й я часто пишу про те, що відчуваю себе одночасно фотографом й патологоанатомом війни, бо усі мої дописи, вони як чорно-білі фото, а ще, як висновок патологоанатома, в якому спеціаліст беземоційно описує причини смерті.

Тому підсумки будуть виключно про ОРДЛО.

Ті, хто читають мої дописи, знають, що я це роблю постійно, підсумовую життя в окупації в кінці року, й саме аналізуючи саме святкування нового року в ОРДЛО.

З 2014-го року святкування нового року в ОРДЛО мінялося. Перший новий рік це був рік їх "перемоги". Вони, я маю на увазі критичну проросійську більшість мешканців ОРДЛО, святкували. Салюти. Стрілянина. Боже, яка тоді була стрілянина. Це не лякало оту критичну більшість, лякало нас, меншість. Тоді святкували. Надії. Очікування. Мрії. Людей переповнювали емоції. Ще працювали шахти. Ще можна було поїхати в мирну частину України. Ще на полицях були українські ліки та продукти. А потім… Потім щось пішло не так.

Ну, якщо чесно, то все так, так, як ми попереджали, як вангували, як касандрили. Але нас не чули. Бо відчуття перемоги, відчуття свята від того, що мрія "пожить по-русски" здійснилася, відчуття особистої значущості, отримання індульгенції на особисту помсту, щось таке, що п’янило й не давало побачити результати, зробило свята для критичної більшості ОРДЛО чимось значимим, дійсно магічним. Навіть ті зміни, які вже накривали ОРДЛО, тоді списували на "москва не сразу строилась", "наладится", "надо потерпеть".

2015, 2016, 2017 – те святкування нового року, вже було не таке магічне, веселе, а більше сповнене постійним "движем", бо треба було вибратися на "большую землю", щоб отримати в Україні пенсію, соціальні виплати "переселенцям".

Критична більшість мешканців ОРДЛО, яка активно будувала "новороссию", отримувала кайф від того, що живе на 2 соціальні виплати, лнрівську-російську пенсію та українську. В ці роки навіть злочини сприймалися, як гра, кіно, як інша реальність, яка обтяжує, існує, але її краще не помічати, бо ж "москва не сразу строилась", "наладится", "надо потерпеть".

Що найцікавіше, ті, хто голосував, будував, відстоював й навіть вбивав за "пожить по-русски" та "Донбасс-новороссия", десь на 4-й рік життя у своїй мрії поїхали в мирну частину України скупляти нерухомість.

Йшли роки окупації. Закривалися шахти. Виїжджали люди. Зникали дороги. Світло. Вода. Інтернет. Люди ще святкували, але з застольних тостів зникли бравада, патріотичні лозунги, але все ще залишилися очікування "москва не сразу строилась", "наладится", "надо потерпеть".

Зараз… Зараз новий рік, це тільки ще один рік окупації, "звільнення", бо ж там у кожного своє відношення до ОРДЛО, свободи від України, а ще це знову танок на граблях з очікування, що "москва не сразу строилась", "наладится", "надо потерпеть".

В ОРДЛО за ці 10 років у кожного своя сумна історія, яку він ховає під посмішкою та байдужістю, бравадою та гордістю. Усі там усе розуміють, але у кожного свій захист від реальності.

Ще один рік окупації. ОРДЛО все більше втрачає ознаки цивілізації: світло по годинах, вода, як чудо біблійне, інтернет, як згадка про щось, що колись було доступно. Зате в ОРДЛО зростають купи сміття. Сміття, це тепер атрибут та візитівка окупованих територій. Люди бояться вітра, бо зникне електрика. Люди бояться дощу, бо зникне те, що хоч трошки нагадує про дороги. Люди бояться військових у російсько-ополченській  "горці", бо не усі виживають після зустрічі.

Якась частина мешканців ОРДЛО ще сподівається на "москва не сразу строилась", "наладится", "надо потерпеть". Але, я впевнена, десь у середині себе, вони вже розуміють, що нічого не буде ні як раніше, ні "пабагатому". Все більше мешканців ОРДЛО, коли чують оце "москва не сразу строилась", "наладится", "надо потерпеть",  відчувають роздратованість. Бо це дійсно важко, відчувати себе бабцею біля розбитого корита.

На цей час люди в ОРДЛО розуміють залежність від росії й тут вже тримаються за цей їх світ, за це їх гетто, бо вони чужі в іншому світі. Бо занадто багато крові на їх руках, занадто багато злочинів, занадто багато вони приховують. Бо ОРДЛО, це єдине, де вони можуть жити. Це вже їх безпека. Їх світ. Вони будуть його захищати за будь-яку ціну й навряд чи вже пристосуються до життя в інших морально-правових відносинах.

Вони розуміють й залежність від росії, й свою зраду, й свої злочини, тому живуть по принципу "отримуй від життя, що можеш".

В ОРДЛО все менше тих, хто тут жив на 2014 рік, й все більше тих, хто приїхав сюди з росії. Тут все більше бурятів, дагестанців, ромів, абхазців, а тепер поїхали китайці та корейці (північні).

В ОРДЛО все більше тих, хто робить вигляд, що все, що відбувається навколо – норма. Нормальне життя й завжди так було. Все більше тих, хто не пам’ятає, як вони жили при Україні, бо вони на той час були дуже маленькі. В ОРДЛО все більше тих, то про Україну знає лише з пропаганди.

Ще один рік окупації віддаляє людей там від України. Ще один рік окупації знищує там Україну. Ще один рік окупації знищує там нашу землю. Ще один рік окупації змінює людей там. Як це змінити, як все звільнити, ми поки не знаємо. Бо поки що критична більшість людей там не хоче змін, а ворог хоче відтяпати ще більше.   

Ще один рік окупації. Сумний рік. Все більше ВПО з числа ексмешканців ОРДЛО ставлять крапку у своїх відносинах з ексмістами. Навіть з числа тих, хто оці 10 років чекав на "москва не сразу строилась", дістають з шухляди український паспорт та їдуть з ОРДЛО, частіше за все за кордон. Бо така вже натура у радянської людини, ненавидіти усе європейське, обожнювати усе російське, але жити у комфорті.

Реальність росії та ОРДЛО не дуже сподобалась тим, хто пам’ятає часи "окупации Донбасса украинской хунтой", це коли було світло, інтернет, вода, працювали шахти, був мир, робота та усі були живі.

Ще один рік окупації. Підсумки такі собі, невтішні. Далі буде ще один рік окупації. Можливо ще один. Що залишиться від ОРДЛО, важко сказати. Окупантам байдуже на ці території, то фінансування буде скорочуватися, а ось сміття буде завозитися ще більше, у буквальному та фігуральному смислі. 

Впевнено скажу тільки те, що заселенців з росії там буде все більше, прав у місцевих мешканців буде все менше, як й них самих. Думаю, що десь ближче до літа війна почне переміщатися до Ростовщини, а це означає, що тилові окуповані райони стануть не такі безпечні, як зараз, ну, з повітря так це точно.

Як тільки війна переміститься на російську землю, в ОРДЛО почнеться зміна мрій, бажань й психологічного настрою. Так вже побудована людина, вона завжди стає на бік переможця, перекладає провину на чиюсь голову та змінює свої бажання.

Що ж, ще один рік окупації підходить до завершення й настає ще один рік. Який він буде для ОРДЛО? Важкий. Але, якщо вірити гороскопам, то це кармічний рік, Змія, вісімка, безконечність, змія, що кусає за свій хвіст, може повернути усе на точку відліку, щоб виправити помилки, або запустити процес безконечного життя у пеклі. Як завжди, критична більшість має зробити вибір.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...