Рятував військових і вивозив людей: під Києвом росіяни вбили автогонщика та каскадера

У березні російські загарбники безжально застрелили 70-річного Анатолія Древаля, власника багі-клубу під Києвом, який усі дні на початку вторгнення допомагав військовим і тероборонівцям охороняти столицю. А також рятував і вивозив людей, які втекли від війни.

Анатолій Древаль у минулому був каскадером, знімався у відомих фільмах "Пірати ХХ століття", "Ярослав Мудрий". Також був чемпіоном із багатоборства. Багато хто знав його як чудового механіка, здатного відремонтувати будь-який автомобіль.

Про те, яким був Анатолій Древаль і як він охороняв улюблене місто, розповіла OBOZREVATEL його дочка Наталія Древаль.

Захист Києва вважав своєю місією

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення та намагалася "за три дні взяти Київ", 70-річний Анатолій Древаль навідріз відмовився залишати будинок і свою майстерню, які розташовувались на Житомирській трасі між селами Мила та Мрія.

"Ми всі його вмовляли переїхати. Я кликала його до себе в Київ, його громадянська дружина теж пропонувала йому пожити в неї. Але тато завжди казав, що він перебуває на своєму місці. Його будинок – на в'їзді до Києва, на Житомирській трасі, якою мали рухатися ворожі війська. Він вважав, що як чоловік він повинен разом із ТрО та ЗСУ захищати Київ, вважав це своєю місією", – згадує його донька Наталія Древаль.

Тоді Анатолій Іванович займався ремонтом військової техніки. А також допомагав людям, які намагалися залишити місто: підвозив паливо, ремонтував авто, що зламалися. Він навіть вивозив тих людей, які втікали полями, намагаючись врятуватися від російських окупантів.

Наталя згадує, що був випадок, коли батькові довелося допомагати військовому, який вивозив родину командира з Києва й дорогою назад потрапив під обстріл біля Гостомеля. У прапорщика заглух автомобіль, баки були прострілені, паливо витекло.

Древаль заварив бак, заправив машину та відправив військового до частини. "Хлопець йому дякував, казав: думав, що не виживе. Навіть не мріяв, що ніч йому доведеться провести в теплі, ще й його нагодують", – розповідає Наталя.

Також в Анатолія Івановича ночували бійці тероборони, він їм підвозив пляшки для коктейлів Молотова, паливо, вони могли у його будинку зарядити телефони, випити гарячого чаю, просто зігрітися. Він мав польову кухню, на якій готував їжу.

Був каскадером та гонщиком

Анатолій Древаль мистецтву ремонтувати й класно водити автомобілі навчився із самого дитинства. Він народився в Молдові у багатодітній небагатій сім'ї, був наймолодшою п'ятою дитиною.

Ще не маючи прав, хлопець уже керував транспортом. Починав із мотоциклів, позичених у друзів. А коли став старшим, то отримав права на всі категорії водіння.

Ще в Кишиневі Древаль захопився автоспортом. Він був чемпіоном Європи міжнародного класу з багатоборства, ганяв трасами різної складності на звичайних спортивних машинах, картингах, багі, брав участь у перегонах по вертикалі.

Їхня команда виїжджала на змагання до багатьох міст тодішнього СРСР, до Німеччини, Європи.

"Бували й аварії. Горіли машини, вибухало колесо. А одного разу під час аварії він отримав проникаючу травму живота. Батько розповідав, що поки чекав на швидку, весь вміст живота тримав на своїх руках. Після цього він пів року пролежав у лікарні, у нього залишився великий шрам", – згадує дочка.

Коли Анатолій Древаль перебрався до Києва у 30 років, то зайнявся каскадерством. Він знімався у багатьох фільмах, серед яких "Пірати ХХ століття", "Ярослав Мудрий". Він працював на кіностудії ім. Довженка.

"Коли йшли фільми за його участю, то ми всі збиралися біля телевізора. І ось сцена, де хтось маленький стрибає з високої стіни або з "Ластівчиного гнізда", як у "Піратах", і тато говорив: "Ось-ось, це я". Його ніколи не показували великим планом, іноді в титрах вказували його прізвище, а іноді – ні. З цього приводу він жартував: "Бачите, наприкінці титрів написано "и др." Так от "др." – це Древаль", – згадує Наталія.

У Києві Анатолій Древаль одружився вдруге, від першого шлюбу має сина, а друга дружина вже мала хлопчика, для якого чоловік став батьком. Коли друга дружина народжувала Наталю, то попросила чоловіка покинути каскадерство, оскільки це небезпечна професія, а дітям потрібний батько.

В останніх своїх зйомках він брав участь перед народженням дочки, встиг приїхати до Києва і застати її появу на світ.

Робив багі та сафарі-джипи

У Києві Анатолій Іванович вів гурток з автосправи у школі, підробляв таксистом. Згодом він відкрив свою автомайстерню на Позняках, займався ремонтом двигунів.

До нього зверталися в безнадійних випадках, коли вже ніхто не брався лагодити мотор. Багато хто знав, що тільки Древаль міг оживити такого "безнадійного пацієнта".

Також він власноруч міг збирати автомобілі. Улюбленим його заняттям було робити багі. Згодом він вирішив відкрити свій розважальний центр, куди могли приїжджати люди, кататися трасою на багі.

"Я пам'ятаю, як вечорами він приходив, брав аркуш паперу та ручку й малював якісь траси. Потім узяв в оренду ділянку землі на Дніпровській набережній. Зараз вона забудована висотками. А тоді батько власними руками збудував там трасу, купив два багі, поставив намет і здавав машини в оренду охочим покататися", – продовжує Наталія.

Після цього він збудував свій розважальний центр на Житомирській трасі, на території комплексу "Два бобра". Окрім перегонів на багі, там були й дитячі розваги, стрільба з лука. Анатолій Іванович сам готував частування для гостей.

Потім він перебрався далі Житомирською трасою, в район "Бабусиного саду". Знову з нуля побудував там траси для гонок – у лісі та на рівній місцевості. Там же були його будинок і майстерня, де він продовжував ремонтувати машини.

Тоді Древаль вручну робив із "Запорожців" сафарі-джипи. Зрізав верх, зміцнював каркас, встановлював потужний мотор, шасі з потужними шинами. Також він вручну збирав і багі.

Там на новому місці він облаштував зони відпочинку для всієї родини. Для дітей встановив гойдалку, збудував гірку. Для мам зробив гамак. Там були шезлонги, будиночки. Навіть для найменших дітей, які ще тільки вчаться ходити, він купив маленькі машинки, куди вони могли сісти й відштовхуватися ніжками від землі.

У селі Мила Анатолій Іванович відкрив курси контраварійного водіння, водіння в умовах занесення, відмови двигуна. До нього зверталися поліцейські, автогонщики, любителі, які добре керували автомобілем, але ще хотіли навчитися керувати в умовах відмови якихось функцій авто.

Застрелили собак, а потім хазяїна

Все це тривало до 24 лютого, доки ворог не прийшов під Київ. Наталя каже, що зв'язок із батьком зник 3 березня. Ще вранці він зателефонував їй. Вона якраз із дочкою їхала до Львова у жахливій товкучці. Тільки в електричці вона змогла дістати телефон і побачила 11 пропущених дзвінків.

"Він запитав, чи все у нас гаразд? Я сказала, що ми їдемо з донькою до Львова, а 16-річний син залишився в Києві. Він не хотів їхати, переконав нас, що зустрінемося на польському кордоні, він їхатиме зі своєю дівчиною". Але потім на півдорозі повідомив, що нікуди їхати не збирається. Коли тато це почув, зрадів і сказав, що пишається моїм сином. Сказав, що любить нас. Молодшому синові, говорив те саме. Тільки потім, проаналізувавши все це, я зрозуміла, що тато прощався з нами", – каже Наталя.

Після цього жодного зв'язку не було. Рідні заспокоювали себе, що у тому районі пошкодили вежу мобільного зв'язку. Хоча таки почали давати оголошення в соцмережах про те, що сім'я розшукує Анатолія Древаля.

"Місцева мешканка, сусідка, зв'язалася з моєю знайомою, яка теж розміщувала пост про його пошук. Вона розповіла, що 5 березня до неї в будинок зайшов п'яний російський солдат. Він сказав, що у вас тут поряд є багі-центр, так от ми тепер будемо з вами сусідами. Говорив, що коли вони туди зайшли, там були собаки, вони почали гавкати – і солдати їх застрелили. А потім вийшов господар із викруткою в руках, його вони теж застрелили. Сусідка чула постріли та скавчання собак. Хоча я і повірила, але все одно в мене залишалася якась надія", – каже дочка.

Під час розслідування з'ясувалося: все, що відбувалося, бачив конюх, який перебував по сусідству. Він розповів, що на територію центру справді зайшли російські солдати та вбили собак. Анатолій Іванович вийшов із викруткою в руках, в окулярах та босоніж.

"Конюх казав, що вони, може, тата і не застрелили б, якби він не почав їх крити матом. У батька такий характер, що він за словом у кишеню не лізе. Вбили його пострілом у скроню. Вони ще кілька днів там жили, а коли поїхали, то в будинок прилетів снаряд – і той згорів, залишилася тільки майстерня, але вона вся прострілена", – каже дочка.

Тіло Анатолія Древаля виявили 7 квітня, у день його народження. Знайшов один із бійців тероборони, який туди раніше заходив і знав загиблого.

Коли російські війська відступили, Наталя приїжджала на те місце, де загинув батько та згорів його будинок. На згарищі вона знайшла обгорілі медалі та забрала їх додому. Її єдина найближча подруга взяла звідти великий товстий цвях, якими колись кріпили віконні рами. Її знайомий майстер зробив із цвяха знак нескінченності, пофарбував його. І тепер Наталя носить його як підвіску на згадку про батька.

Вона часто приїжджає на те місце, де її тато загинув. Територія поросла бур'яном, навколо все у вирвах від снарядів, уціліло лише дитяче містечко.