Росія хотіла перетворити святиню на ключовий бастіон для тиску на українське суспільство. Інтерв'ю з директором Національного заповідника "Києво-Печерська лавра"

Верховна Рада ухвалила законопроєкт №8371, який одержав неофіційну назву "закон про заборону УПЦ МП". "За" проголосували 265 народних депутатів. Про те, чому такий важливий цей документ для України і чому через нього у Верховній Раді мало не розвалилася монобільшість, OBOZ.UA розповідає Максим Остапенко, директор Національного заповідника "Києво-Печерська лавра", на території якого досі розташований однойменний чоловічий монастир УПЦ МП.

– Як вам закон про заборону УПЦ МП? Багато хто називає його досить беззубим: власне про УПЦ там і не йдеться, забороняти мають намір лише ті релігійні організації, керівний центр яких перебуває в державі, яка здійснює збройну агресію проти України. Але таких юридичних осіб тисячі, і процес заборони може розтягнутися на роки.

– Як говорили римляни, краще поганий закон, але закон. Коли такого закону немає на третьому році війни, це дуже погано. Якби він був уже давно, то таких резонансних ситуацій, як у нас у Києво-Печерській лаврі, просто не існувало б: вони розвивалися б абсолютно за іншим сценарієм. Закон необхідний для всього українського суспільства, щоб зупинити той шалений вплив, який через УПЦ МП здійснює Росія на Україну.

Відео дня

Тут дуже показовою є заява президента, його спілкування з представниками Всеукраїнської ради церков та релігійних організацій, які одноголосно виступають за ухвалення закону. Те, що президент зробив це питання пріоритетним, є дуже потужним. А потім, якщо буде необхідно, до закону можна внести необхідні поправки, щоб він став ефективнішим.

– Чому цей законопроєкт викликав такі пристрасті, що 23 липня справа мало не дійшла до розколу парламентської більшості?

– Безперечно, досі є духовний вплив УПЦ МП на українське суспільство. І навіть на третьому році війни дуже багато людей (зокрема серед монобільшості) мають якісь зв'язки з УПЦ, намагаються відстоювати інтереси частини їхнього духовенства. Це один аспект.

А другий аспект – треба розуміти, що в Україні є чи то пряма агентура Москви, чи то агенти впливу, які включаються у потрібний момент. Мотивація кожної такої конкретної людини – це нехай спецслужби розбираються. Але взагалі ми досі недооцінюємо впливу Росії на церковну, релігійну ситуацію в Україні. Загалом 30% їхньої діяльності – це діяльність через церкву.

– Як ви вважаєте, чи буде закон ухвалено цього тижня?

– Дуже на це сподіваюся. Депутати повинні розуміти, що цей закон значно посилить наші можливості у боротьбі з ворогом.

– Чоловічий монастир у Лаврі – які у нього шанси одним із перших потрапити під дію нового закону?

– Упевнений, що пристойні. Враховуючи те, скільки разів патріарх Кирил сюди приїжджав, благословляв усе, що тут відбувалося. Варто згадати події на Майдані ще з 2013 року. Коли до Лаври приїжджали Гіркін та Малофєєв, привозили "Дари волхвів". Треба визнати, що Росія намагалася перетворити Лавру на ключовий бастіон, з якого вони тиснули на українське суспільство. Але зрештою, чи перебуває керівний центр чоловічого монастиря Лаври у Росії, вирішуватиме Державна служба України з етнополітики та свободи совісті.

– Ваш прогноз – як можуть розвиватися події у Лаврі після ухвалення закону про заборону УПЦ МП? Знову провокації?

– Росія точно готуватиме якісь провокації. І впевнений, що не лише з Києво-Печерською лаврою. Намагатимуться максимально розкачати наше суспільство. Але до всього варто ставитись спокійно, стримано.

– Скільки процес заборони чоловічого монастиря в Лаврі може тривати з огляду на суди, апеляції тощо?

– Тут важко сказати, прогнозувати не беруся... Ми вже рік бачимо заміни складу суддів, самовідведення. Усі процедурні моменти, які можна було використати, наші опоненти у судах використали. Але сподіваюся на те, що наші судові інстанції таки пригадають, що Україна перебуває у стані війни, що суди – дуже важливий елемент держави. І не може бути так, що країна воює, а вони живуть у якомусь паралельному світі. У цій ситуації треба думати не лише про букву закону, а й про дух закону.

– Якою є ситуація в Лаврі зараз, скільки об'єктів монастиря повернули державі?

– Лавра була ідеологічним та економічним центром Московського патріархату в Україні. І ці функції, що вона виконувала десятиліттями, ми зупинили. Зупинено діяльність усіх організацій (їх було близько 20), що не було передбачено договорами оренди.

У Лаврі нині не функціонує ні Духовна академія УПЦ, ні Духовна семінарія УПЦ. Не функціонує Київська митрополія, яка теж тут була. Немає ідеологічних відділів, які було створено: церковних газет, пресцентрів, редакцій місіонерських сайтів. Це щодо ідеології.

Щодо економічної складової: багато хто думає, що Лавра – це ченці. А це готелі та склади, магазини та різні лавки, кафе. Їхня діяльність йшла за готівку, без податків. І держава їм ще компенсувала комунальні послуги. Цей бізнес давав мільйони та мільйони.

Якщо говорити про приміщення, то державі повернуто близько половини будівель та приміщень, які незаконно належали монастирю. Нині вони опечатані. В інших об'єктах продовжують жити ченці, і вони моляться в храмах.