Блог | Російський фюрер має бути незадоволений роботою найманців
Новина про те, що головний редактор видання "Страна.ua" Ігор Гужва виїхав у Австрію та попросив там політичного притулку, обговорюється проросійською частиною української політ-тусовки в термінах "наступу на свободу слова". Українська спільнота навпаки зустріла цю новину жартами: "Я втомився - я іду", "Підпільний обком у Відні діє".
Сам Гужва розповів, що причиною виїзду до Австрії стали погрози фізичної розправи, - пише Лариса Волошина для Еспресо. - "Вся державна машина працює і буде продовжувати працювати на те, щоб посадити мене у в'язницю, а керовані владою угруповання спробують мене вбити", - сказав він.
Перше, на що варто звернути увагу, це на контекст. Ім‘я Гужви згадується в переписці між Владиславом Сурковим та Віталієм Лейбіним - головним редактором журналу "Русский репортер", яка опублікована на сайті "Миротворець". Там же є матеріали про поїздки Гужви в Москву та на територію окупованого Криму.
Але, Ігорь Гужва опинився в суді не за слова, або роботу на країну-агресора. Його звинувачували у вимаганні. Це скоріше мінус, ніж плюс, який свідчить про відсутність в Україні дієвих механізмів притягнення до відповідальності за роботу в інтересах ворога.
Коли 22 червня 2017 року генпрокуратура провела в редакції "Страна.ua" обшук та запроторила Ігоря Гужву до СІЗО, дехто говорив про "репресії проти вільної журналістики". Хоча насправді Гужва підозрювався в тому, що через посередника вимагав 10 тисяч доларів за нерозміщення компромату на нардепа від "Радикальної партії" Дмитра Лінька.
Читайте: Путін мусить знищити таку Україну, яка існує зараз
Після оприлюднення відео, на якому Гужва дає вказівки та розробляє план шантажу, промовки про переслідування за "іншу думку" трохи вщухли. Натомість почалася дискусія про те, що всі видання друкують джинсу, всі беруть гроші за публікації. Поступово суперечки про заангажованість української журналістики стерли з народної пам‘яті інформацію, що в випадку Гужви ні про який "замовний матеріал" не йшлося. Дискутанти наче навмисно оминали той факт, що гроші з народного депутата вимагалися за те, щоб компромат на нього ніколи не побачив світ. Це шантаж. Чистий кримінал.
Відверта брехня на кшталт "розіп‘ятого хлопчика" в Україні неможлива. Її функцію виконують "ой-новини" в яких за основу беруться реальні факти, перекручені до невпізнаваності. Після викриття та скандалу, редакція зойкає: "Ой!" і, вибачившись, уточнює подану інформацію. Але це вже не має значення. Справа зроблена. Ворожі сенси доведені до українців.
До прикладу тут можна навести повідомлення, яке нещодавно з‘явилося на "Страна. Ua", де говориться, що начебто чверть населення України відвідало в 2017 році окуповану частину Донбасу. В публікації міститься посилання на інформацію МінТОТ про те, що за рік було здійснено 11,33 млн перетинів лінії розмежування. Але число перетинів аж ніяк не може дорівнювати числу "громадян України", як про це писала "Страна". Редакція, чомусь, не побажала звернутися за уточненням і представила ситуацію так, наче окупація зробила захоплені Донецьк та Луганськ чи не туристичними мекками України.
Читайте: Як Україна отримала троянського коня під свою незалежність
Другий спосіб викривлення реальності - це навмисне створення неіснуючих проблем. Як розказують чеські журналісти, на цьогорічних президентських виборах чи не головною темою для політичного обговорення була проблема мігрантів з Сирії. Політики змагалися в своєму баченні вирішення цього питання, суспільство впадало в крайнощі і страхи, налякане засиллям мігрантів в Чехії. Здавалося б, звичайна для сучасної Європи проблема. Але після того, як журналісти перевірили факти, виявилося, що єдиний центр прийому мігрантів в країні налічує 21 мешканця - громадян Нігерії.
Правда полягала в тому, що Чехії вже кілька років тому відмовилася приймати біженців з Італії та Німеччини, тож ніякого "засилля сирійських мігрантів" в країні нема. Але страх перед ними був ключовим важелем, який суттєво вплинув на настрої електорату.
В нашому випадку немає жодного сенсу наводити приклади неіснуючих проблем, які тиражують українські ЗМІ. Достатньо відкрити будь-який ресурс, щоб зрозуміти, що найзапекліші словесні баталії в українському суспільстві точаться навколо проблем, яких не існує в природі. Натомість по-справжньому важливе, те, що варто було б обговорити, залишається прихованим від суспільної уваги.
Третій гібридний механізм впливу на свідомість - це "представлення різних точок зору". Тут замість різних бачень в рамках одних фундаментальних принципів подаються геть протилежні ціннісні, моральні та етичні позиції. Як казала Голда Мейєр: "Якщо вони хочуть нас вбити, а ми хочемо жити - компроміс неможливий". В українському медіа-просторі аргументована позиція, експертна оцінка, правові, юридичні та історичні факти мають таку ж вагу, як балаканина гатунку "А я так бачу".
Читайте: Хитрість Росії щодо України
Створені Гужвою "Вєсті" свого часу підозрювали в утворенні пулу експертів, які, отримуючи зарплатню, тиражують в ефірах російські методички. Більше того, в Україні ті редакції, які не надають майданчиків проросійським спікерам та реваншистам, постійно піддаються нищівній критиці з боку провідних вітчизняних медіа-організацій за порушення стандартів свободи слова та недотримання балансу думок. "А що такого, якщо в якості опонента В'ятровичу буде виступати Симоненко? Це інша точка зору. Опонуйте! Доводьте свою правоту".
Насправді, факт і брехня не є протилежностями, якщо мова про об‘єктивну подачу інформації. В будь-якому розвинутому суспільстві є базові цінності, які спільнота не ставить під сумнів. Тому вся дискусія ведеться в межах загальноприйнятих кордонів пристойності. Якщо експерт бреше, то сенс слухати його "думку" відпадає сам по собі. Брехня стає фактом професійної непридатності, а "експерт" - таким, що втратив репутацію. Тільки в Україні брехливі балакучі голови курсують телеканалами, не зустрічаючи жодного опору з боку журналістів.
Це призводить до дезорієнтації українського суспільства. Але він містить і інші загрози, про які тут варто сказати. Якщо люди, які поділяють одні базові принципи та цінності починають говорити між собою, вони рано чи пізно виробляють спільну позицію. Так, будь-яка ідеологічна партія має в своєму складі різні крила, які постійно дискутують між собою, не виходячи при цьому за фундаментальні межі. Так творяться ідеології.
А тепер уявіть собі, що замість того, щоб, за аналогією з висловлюванням Голди Мейєр, обговорювати різні бачення "як нам всім вижити, адже ми хочемо саме цього", в дискусію вводиться той, хто хоче бачити нас всіх мертвими. Така собі "інша точка" суто за для балансу. Може поборники життя і зацькують чужинця, але вони точно не будуть мати можливості домовляться між собою та виробити спільну стратегію виживання. Якщо вони збиралися поговорити задля цього, то їх плани будуть зірвані. "Іншоточковики" потрібні в публічній дискусії для того, щоб змінити ціль та не дати суспільству зрозуміти, а що ж робити.
Читайте: Результати роботи економіки України за 2017 рік: плани виконано
Тут варто згадати формулювання "категоріального імперативу Третього Райху", який у 1942 році сформулював Ганс Франк - міністр юстиції нацистської Німеччини, відповідальний за репресії в Галичині. Одним з основних елементів його політичної лінії було розпалювання українсько-польської ворожнечі. "Дій так, щоб фюрер, дізнавшись про твої вчинки, міг би тебе похвалити", - повчав Франк своїх підлеглих.
Медіаресурси, в створенні яких пан Гужва брав безпосередню участь, здається, керуються в своїй роботі саме цим принципом. Адже вони займаються створенням штучної реальності та заражують українців викривленими сенсами, тому що такою є їх робота, заради цього їх створювали.
Гужва пішов, але справа його живе. Прохання у Австрії політичного притулку, яку так жваво обговорює українське медіа-спільнота - це "ой-новина". Замість її обговорення нам варто почати пошук шляхів демонтажу ворожої конструкції, яка маніпулює та отруює українське суспільство. Треба діяти так, щоб російський фюрер був дуже незадоволений результатами роботи своїх медіа-найманців в Україні.
