Блог | Радянська пропаганда на прикладі Піноккіо: як совок приховував все національне
Для того, щоб зрозуміти, як "сасєдушки" люблять викрасти все, перебрехати та зробити своїм - достатньо подивитися останній чудовий фільм геніального Маттео Гарроне "Пригоди Піноккіо" (2019) та порівняти зі всім радянським, що виходило в світ, починаючи з 1936 року, коли "червоний граф" Олексій Толстой (той ще пропагандон та брехун, хоч і граф) "просто переписав" казку Карло Коллоді - як пишуть деякі "адаптував для радянських дітей": "потому что она била скучной и слишком назидательной".
Гарроне не відійшов від класичної версії Коллоді та фільм вийшов чудовим - розумним, тонким, з багатьма сенсами та просто красивим, як і все у цього режисера.
А у "красного графа" вийшла агітка з плоскими характерами та "дворцом пионеров" за "чудесной дверцой" наприкінці казки, за якою герої побачать стіни Кремля та "дворец пионеров".
Більш пізні версії "Золотого ключика" не приховували агітку та заказушку, але покоління дітей виросли не на Піноккіо Коллоді, а саме на агітації Толстого.
До речі, у Гарроне фільм вийшов дуже національним - італійським до останнього кадру, підкреслює національний характер, природу, звички, відношення до сім'ї, дітей, тварин, до школи, моря та навіть до правосуддя.
Російське "адаптування" "Піноккіо" навіть з радянським фільмом Леоніда Нечаєва 1975 року, який пам'ятають всі "саветские" діти - ніяк не національний та недалеко відійшов від сталінської агітки 1939 року Олександра Птушко.
Все національне в тупому совку приховувалось та навмисно робилося ганебним - таким, що досі совки кричать, що "все національне та націоналісти - це зло".
Всім, хто виріс на "советском Буратино" обовязково дивитися фільм "Пригоди Піннокіо" Маттео Гарроне та читати книжку Карло Коллоді.
Як же з вас ще вибивати радянсько-російську пропаганду, а?
