Блог | "Путінський реалізм" пропагандистки Курбатової

Анна Курбатова застосовувала на практиці метод "путінського реалізму"

Істерія, піднята в Росії з приводу путінської "журналістки" з російського пропагандистського "Першого каналу" Анни Курбатової, не дивує. Дивує інше, поблажлива позиція ОБСЄ стосовно російської пропаганди і агресії в Україні. Чи в ОБСЄ не розуміють, що Україна, має право мати свою точку зору, захищати її і відстоювати свої національні інтереси?

А саме видворення Курбатової – це ще дуже м’яка форма реагування Української держави на російську інформаційну агресію.

Поширення нею в Росії дезінформації щодо подій в Україні цілком можна було кваліфікувати куди менш поблажливо. І визначити їх, як систематичне поширення наклепницької інформації, котра підриває безпеку України.

Адже за наклепи, відверту дезінформацію і потоки інформаційного бруду стосовно країни свого перебування, Курбатову цілком можна було притягти до відповідальності.

Читайте: Недавно погиб бесстрашный воин

Вона не тільки не професійно й упереджено коментувала життя в нашій державі, своїми коментарями Курбатова навмисне сіяла ворожнечу і провокувала нові хвилі ненависті щодо України.

Тому під час неоголошеної війни Росії з Україною цей інцидент з Анною Курбатовою мусить стати серйозним попередженням для всіх тих працівників засобів масової інформації з Російської Федерації, котрі отримавши акредитацію, використовують надані їм можливості для відвертого обману і шахрайства.

Журналісти мають нести відповідальність за правдивість наданої ними в ЗМІ інформації. А видворення – це ще дуже м’яка форма покарання за злочини щодо України.

Хоча у подібних "курбатовських" підходах немає нічого принципово нового. Якщо пропаганда СРСР в своєму божевіллі декларувала всьому світові, "ми змусимо вас стати щасливими, навіть якщо доведеться в ім’я цього вас усіх винищити". То путінська пропаганда, маючи такі самі гегемоністські цілі, не приховуючи декларує, "станьте такими, як ми, або ми йдемо до вас".

Але навряд чи в ОБСЄ хочуть зрозуміти, що в російській державній пресі сьогодні немає журналістів. Ті, хто себе так називає, це "працівники ідеологічного фронту" і рупор Кремля.

Вони тому так нахабно ведуть себе в інших державах, бо щиро переконані в тому, що у будь-якому разі Москва їх прикриє і з ними поведуться, ну максимум, як з Курбатовою.

Ще жодного разу таких "журналістів" з Росії не було притягнуто до відповідальності за вчинення протиправних дій і не обвинувачено у кримінальних правопорушеннях.

Читайте: Невыученные уроки великой войны

Саме в умовах російської агресії щодо України, і це б мали усвідомити в ОБСЄ, рішення щодо Анни Курбатової було не лише правильним, а й необхідним.

Оскільки її пропагандистська діяльність є дуже далекою від стандартів світової журналістики і наносила велику шкоду національним інтересам України.

Та якщо говорити про стандарти журналістики, то її в Російській Федерації давно вже не має. А є тільки обслуговування режиму Путіна допущеними до роботи у ЗМІ ретельно підібраними і перевіреними на лояльність "бійцями ідеологічного фронту".

У цьому сенсі Курбатова у своїй "роботі" дуже подібна до колишньої зірки радянського телебачення 70-х років минулого століття Валентина Зоріна. Який так упереджено і не об’єктивно показував життя в Америці, що у це не вірили навіть ті, хто мав хоч якісь сентименти до СРСР.

Якщо ж говорити про сучасну російську журналістику, то її підходи дуже нагадують насильно нав’язаний радянським літераторам творчий метод "соціалістичного реалізму".

Користуючись яким письменники змушені були показувати радянську дійсність не такою, якою вона була насправді, а прикрашено-глянцевою, як це уявлялося у фантазіях комуністичного керівництва.

Тепер в Росії цей "соціалістичний реалізм" успішно замінений на творчий метод "путінського реалізму". Коли журналісти мусять ні на йоту не відступати від канонів, які вимагають стандарти путінської імперської шовіністичної пропаганди.

Таким чином, усе що робила Анна Курбатова під час перебування в Україні, це в своїй інформаційній діяльності застосовувала на практиці "путінський реалізм".

Та якщо раніше в СРСР такі відверті провали виконавців волі владоможців прикривали терміном "антирадянщина", то тепер в Москві існує інший пропагандистський штамп – "русофобія". Але суть підривної роботи подібних виконавців від цього не міняється.