Блог | "Путін знову нападе"? ЗСУ зроблять свою справу, не впадайте в істерику
Я дуже довго думала, що саме написати, щоб припинити ту істерію стосовно того, що "путін знов нападе".
Але вирішила просто нагадати вам свої спогади з телеграм каналу.
…….Вони їхали з самісінької Полтавської області, бо в неї вже почала відходити слизова пробка. Я телефоном і сварилася, і благала, і навіть, погрожувала. Я наполягала, щоб чоловік віз її в найближчий пологовий будинок.
Але він мені відповідав, що бажання його коханої дружини для нього закон. Особливо зараз. Особливо тоді, коли він вперше отримав довгоочікувану відпустку з того страшного дня двадцять четвертого лютого. А вони разом народжували першого сина в нашому пологовому чотири роки тому. Тому другий козак повинен народитися саме у нас. Так вирішила дружина.
Вже потім, коли новонароджений хлопчик міцно тримав груди своєї мами і завзяте цмокання було чутно навіть у коридорі, щасливий батько попросив мене заварити йому міцний чай, спитавши з надією, чи є той, з карпатськими травами, яким я пригощала його чотири роки тому.
Чай був. З чебрецем, липою, м‘ятою та мелісою.
Чоловік закрив очі і тихо сказав, що цей чай пахне Карпатськими горами, безкрайніми степами і … мирною Україною.
А потім, раптом, він подивився на мене уважно і спитав, кому я шукаю бронежилет?
Я здивувалася, але побачила, що на моєму планшеті відкрита вкладка з пропозицією різноманітних броників.
Прийшлося зізнатися, що я шукаю бронежилет собі.
Він подивися на мене стурбовано:
— Навіщо?
— Ну війна. Мало що може бути…
Він подивився мені прямо в очі і сказав дуже спокійно, але в його спокої і його голосі я відчувала приховану образу:
— Я би сам зміг прийняти у своєї дружини пологи. Ба більше, я би зміг її відвести в будь який пологовий будинок, а там би зробили все можливе, розуміючи, що означають мої шеврони на військовій формі.
Але я проїхав двісті кілометрів до лікаря, якому я довіряю….
Вам не потрібен бронежилет….
Вам потрібно спокойно робити ту справу, яку Ви вмієте робити.
А ми будемо робити свою. Звісно, якщо Ви нам довіряєте.
Він знову заплющив очі і продовжив пити чай маленькими ковточками, потихеньку, дмухаючи в чашку, як в дитинстві.
Я теж заплющила очі. І побачила маленького хлопчика, Карпатські гори, безкрайні степи і мирну Україну……
Вірте в ЗСУ!
Вже один раз напав.
Хай знов нападає, а нам своє робити!
