Відео дня
"Протоколи безпеки" – нове слово в аграрному бізнесі. Як та які культури вирощують на територіях, близьких до зони бойових дій
Попри війну, українські аграрії продовжують працювати та підтримувати економіку країни. На умовно безпечних територіях цей бізнес демонструє позитивні показники, але є підприємства, які продовжують працювати у прикордонних та прифронтових областях. Про те, яким чином аграрії працюють під ударами ворожих безпілотників та снарядів, які культури обирають для вирощування, а також які нові для України рослини вирощують на територіях, віддалених від лінії фронту, в інтерв'ю OBOZ.UA розповів Олександр Овсяник, директор агропромислового департаменту Групи АГРОТРЕЙД, яка обробляє землі в Харківській, Сумській, Чернігівській та Полтавській областях.
– Розкажіть, будь ласка, як відбувається ваша робота на прифронтових територіях? Які є загрози, як ви їх долаєте?
– Є прифронтові території, а є прикордонні. Прифронтові – ми працюємо у Куп'янському районі, але на відстані від небезпечної зони. Це більш-менш спокійний регіон, хоча заведено вважати, що Куп'янськ – це небезпечний регіон. Там чутно усі вибухи, видно дим, але нічого особливого немає, люди з цим звиклися, їх це не лякає.
Є внутрішні протоколи, за якими ми працюємо. Вони пов'язані з безпекою, з ситуацією, з обмеженнями, які нам встановлюють військові: як працювати, якою технікою можна працювати, до якого часу можна працювати тощо. Але це умовно безпечна територія.
Є Золочівський район, це дуже близько до ворожого кордону, хоча фактично це не є зоною ведення бойових дій, бо активного наступу на Харківщину з цього боку немає, як на Куп'янському напрямку. Але це одна із зон, яка була в окупації й там досить розмита "сіра зона". Там ми працюємо за внутрішніми безпековими протоколами, які визначають, зокрема, те, як поводитися у разі того, коли є поранення, є пошкодження техніки, як потрібно вивозити людей, надавати першу медичну допомогу тощо.
Це складні регіони, там не можна просто взяти й виконати всю технологію, яку ти собі написав. Там є вимоги щодо того, які культури ми можемо сіяти, – це культури, які не горять, тобто такі, які складніше спалити.
Там ми сіємо сою, соняшник, гірчицю, тобто те, що не піддається легкому займанню. Звісно, є вимоги щодо техніки, ми направляємо туди не дуже дорогу техніку, тому що ми розуміємо реальну ситуацію – ми можемо її втратити, там літають дрони й так далі.
Якщо говорити про Сумщину, я б назвав це найбільш небезпечною зоною. Тому що, попри те, що в нас особливо немає інформації в ЗМІ про те, що ця зона складна, вона фактично найскладніша з усіх регіонів, де ми працюємо. Там досить широка "сіра зона". Кордон там досить умовний і тривають обстріли. Є розуміння того, що росіяни своєю розвідувальною технікою охоплюють значну територію і вони бачать усі наші переміщення.
На Сумщині у нас зовсім інші безпекові протоколи, які, зокрема, вказують на те, як можна переміщатися, якими групами техніки, де можна зупинятися і на який період. Якщо ти переміщаєшся великою колоною чи накопичуєш техніку десь під посадкою, то майже стовідсотково буде ураження, якийсь обстріл.
– Наскільки рентабельним є бізнес у таких регіонах?
– Звісно, це не про бізнес, тому що вести бізнес у таких регіонах досить тяжко. Загалом в Україні агросектор отримує 350-550 доларів з гектара. Якщо ми говоримо про ті регіони, то там ти не можеш цього отримати, тому є певні труднощі з виконанням технологій.
Ти не можеш працювати саме так, як тобі потрібно, ти обираєш культури, які можуть витримувати певні відхилення від технології. Тому там менша дохідність, інколи ми залишаємо поля, розуміючи, що, наприклад, нам заробити ці 300 доларів з гектарів на цьому полі – це невиправдані ризики для людей. Тому деякі площі нам доводиться просто залишати і відступати на безпечніші відстані.
Але загалом робота на таких територіях базується на новому слові, яке називається безпековими протоколами. Для кожного окремого відрізку він свій і включає певні обмеження, які саме стосуються того кластеру чи, можливо, тієї ділянки, на яких працюють. Це досить складний процес.
– Розкажіть детальніше про культури, які вирощуєте на прикордонних територіях.
– На Харківщині ми не вирощуємо кукурудзу кілька років, це не пов'язано з війною, це пов'язано з її економічною доцільністю. Повторююся, у таких регіонах ми вирощуємо культури, які не горять. Усе те, що може прилетіти й спричинити пожежу, воно прилітає, вибухає, і загоряються поля. Намагаємося сіяти сою, соняшник, ріпак, колосову групу зазвичай ні.
Кукурудзу сіємо, хоча вона також може горіти. З нею складніше працювати, бо все, що потрапляє на поля, засіяні кукурудзою, його не видно, а потрапляти можуть безпілотники, ФАБи, КАБи, артснаряди. І на полі їх не видно, тому з кукурудзою не зовсім безпечно працювати. Але, виходячи з того, що ми напрацювали ці протоколи, ми розуміємо, що якщо сіємо кукурудзу, як ми маємо з нею поводитися. Які рішення схвалюються, ким, коли, які проводять огляди, як люди поводяться у разі виявлення тощо.
– На цих землях ви працювали й до війни?
– Це підприємства, які в нас були й до війни. Зараз ми не ведемо додаткового розширювання цих зон, це нереально. Розширюватися зараз – це самогубство. Ми утримуємо той земельний банк, який там є. Я вам скажу так: у нас є землі, які недоступні з 2022 року і ми там платимо орендну плату. Нічого там не ведемо. Держава майже ніяк на це не впливає. Квотування ніякого немає, допомоги майже немає. Були такі проєкти, які анонсувалися, і навіть був збір інформації щодо цього. Але реальних виплат ми не отримували, якихось допомог.
– А нові, якісь унікальні культури вирощуєте? Може, не на прифронтових територіях?
– Унікальні культури для ризикованих територій? Таких культур немає. Для інших територій – звісно. Є у нас нестабільна зона, про яку ми з вами говорили. А є зрозумілий агросектор, території, з якими ми працюємо без загальних обмежень.
Тому, звісно, є нові культури, з якими ми працюємо. Це, зокрема, технічні коноплі та почали вивчати арахіс. Цього року зібрали врожай. Наступного року будемо розмножувати насіння. За декілька років напрацюємо собі розуміння і будемо схвалювати рішення щодо виведення в окремий напрямок або закриття.
– Для чого нам вирощувати арахіс у потенційно великій кількості?
– Це виглядає так: у пошуках збільшення маржинальності виробництва варто розглядати різні культури, яких потребує український або світовий ринок. Культури, які дають невисоку врожайність, але несуть високу маржинальність. Невисока врожайність передусім пов'язана з експортом і з логістикою. На сьогодні, звісно, таких проблем уже немає, проте може бути проблема з логістикою, то чим менше ми веземо дорожчої культури, тим менше витрачаємо. Зазвичай середня врожайність арахісу від тонни до двох, якщо брати досвід світовий, а в Україні він десь буде у межах тонни, але це досить цінна культура. Аналіз показав, що він має бути цікавий для внутрішнього ринку. Усе, що виробимо, ми зможемо продати за хорошою ціною.
По коноплях такого я, на жаль, сказати не можу, тому що ринок в Україні для конопель не готовий, їх не можна вирощувати тисячами, тому що потреба ринку в Україні досить мала. Якщо, умовно, посіяти 500 чи 1000 гектарів, це закриє потребу України повністю.
– Якщо брати, наприклад, у контексті медичного канабісу?
– Медичний канабіс – це інше, це CBD (речовина, яку виділяють з канабісу, але яка не має наркотичних властивостей). CBD – це ліцензування і це зовсім інші вимоги до вирощування. У нас медичний канабіс в Україні поки що не вирощує ніхто. Є люди, які у цю сторону дивляться. Але медичний канабіс – це складний і дорогий процес.
Але, знову-таки, зауважу, що нескінченного ринку, такого, як для зернової групи, медичний канабіс не має. Ти не можеш сіяти його тисячами гектарів і при цьому будувати бізнес. Ринок медичного канабісу в Україні може бути відкритий, але 5 гектарів для України буде достатньо. Якщо говорити про сто, так це буде Європа і світ. Тому це не масовість, це виняток, це не про обсяги.
У нас ті коноплі, які називаються технічними.
– А щодо підсумків року, досягнень за цей рік і впливу, зокрема, війни на аграрний бізнес?
– На нас війна вже ніяким чином не впливає. Війна взагалі зараз мало на кого впливає, всі вже знають, як із нею працювати. У бізнесу є обмеження, наприклад, як у нас. Нам доводиться організовувати зовсім по-іншому нашу логістику зерна і техніки тощо. Ми відступаємо далі для того, аби зберегти врожай, майно, деякі речі втрачені, такі як елеватори, або мало доступні, або недоступні, або обмежено доступні. Тут для нас складно, але для всіх інших, для підприємств, які розташовані, умовно кажучи, за 200 кілометрів від зони зіткнення, абсолютно спокійна, зрозуміла ситуація на сьогодні, війна на них жодним чином не впливає.
Вартість зерна на сьогодні на ринку знаходиться на верхніх позиціях. Великі підприємства ще не продали врожай, продаватимуть його наступні 4 місяці, але водночас можу сказати, що ціни на зерно і врожайність культур мають дуже добрий вплив на економічний стан підприємств. Однозначно всі цього року заробили, і ми також.