Блог | Проросійські довбоклюї в Україні поводяться так, ніби живуть в Сенегалі
Нескінченно дивують мої співвітчизники, радіють тому, що Газпром поставив в коліно-ліктьову позицію всю Європу. Вони з таким захопленням обговорюють можливий крах хімічної промисловості України і страшні ціни на опалення, немов живуть не в Києві, Дніпрі або Одесі, а в Сенегалі, де взимку +26.
Я так розумію, що вони не в курсі, що проблеми з українським хімпромом – це їхні проблеми, в тому числі. І якщо ГТС будуть різати на металобрухт, то це і їх зарплати, пенсії і бізнес будуть порізані на металобрухт.
Далі текст мовою оригіналу.
Я понимаю, что если бы мы все сразу капитулировали, вошли в Южный Федеральный округ и принесли присягу маленькому российскому фюреру, то им бы было радостнее и привычнее, и газ был ты "по пидесят", и прочие вассальные плюшки, и язык только русский...
Но есть проблема. Еще с 1991 года тянется. Она называется – независимость. И вот тут только два варианта. Или как в Беларуси, или газ будет по рыночной цене. Любая попытка выйти из-под политического контроля РФ – это билет на войну.
Иногда с Градами и Ураганами по Мариуполю в виде аргументов, иногда с ценой газа на хабе за 1000 долларов за 1000 кубов.
Как повезет.
В любом случае, граждане Украины, пробивающие своими радостями дно лодки, в которой мы все плывем, жертвы синдрома Данинга-Крюгера.
Я не оправдываю ультрапатриотов, которые топят ту же государственную лодку с таким же энтузиазмом, но радостные долбоклювы из пятой колонны удивляют чрезвычайно.
Стрельба себе в ногу по- македонски – новый национальный вид спорта.
