Блог | Президент дітей
Подивившись новорічне звернення президента, я все ніяк не міг згадати, що ж мені нагадує сцена з дітьми?
А потім згадав.
У 2000 році Голлівуд випустив художній фільм під назвою "Малюк". Головну роль у ньому виконував Брюс Вілліс. У ході фільму показано вирішення деяких моральних дилем, одна з яких пов'язана, як мені здається, з останньою новорічною промовою нашого президента. У фільмі герой Брюса, успішний політтехнолог, захищає від громадського осуду і можливого кримінального переслідування крадія-ділка, який нечесним шляхом отримав гроші з міського бюджету і використовував їх не зовсім так, як обіцяв.
Для порятунку іміджу цієї нечесної людини герой Брюса Вілліса пропонує записати відеоролик, в якому діти будуть кидати йому в обличчя кремові торти. Це ж так мило – діти, обличчя нечесного комерсанта, вимащене кремом, сміх дітей, регіт винуватця ролика і все таке. Діти здатні створити позитивну картинку кому завгодно, навіть ділку, що прокрався, обдурив усе місто. Для якісної картинки і максимального охоплення Брюс дає вказівки, скільки повинно бути хлопчиків і дівчаток, якого віку, кольору шкіри, скільки з них руді, скільки в окулярах, і т.д. Ролик спрацьовує, рятуючи рейтинг і гаманець замовника, а герой Брюса Вілліса отримує гонорар і морально-етичний конфлікт з коханою дівчиною і своїм другим "я".
Володимир Зеленський не муніципальний злодій, він не брав гроші на будівництво стадіону (а лише на будівництво доріг), діти не кидали йому в обличчя торти. Але аналогія, як мені здається, більш ніж пряма. Та й сама ситуація з використанням дітей у Новорічному привітанні набагато глибша, ніж в кіно. Хлопчики і дівчатка, різного віку, по-різному одягнені, кучеряві і ні, старанно розповідають про те, що вони мріють, як всіх злочинців посадять до в'язниці.
З одного боку, команда президента, безумовно, відрізняється креативом. До Володимира Зеленського найкреативнішим привітанням з Новим роком було звернення Кучми з дому, на дивані, з онуком під боком. Але вже після цього три президенти поспіль протягом багатьох років використовували виключно казенно-формальний стиль президентських поздоровлень – зима, ніч, софіти, пальто, традиційні слова та побажання. Команда Зеленського підійшла до Новорічної промови як до продукту, який можна "продати". І вони продають. Однак в їх продукті так багато символів і значень, що пройти повз них мені як психологу просто неможливо.
Почнемо з початку!
Вітальний ролик починається звично – Маріїнський палац, почесна варта президентського полку, команда "Честь!" командира урочистого варти для привітання президента, трибуна з текстом і слова новорічного привітання. І все це разом перекреслюється видом стомлених дитячих облич і президентським вето – "Це нудно!"
Зеленський знову грає на протиставленні традиційного і креативного. Проблема лише в тому, що традиційне – не завжди однаково нудне, а креатив не завжди викликає захват і інтерес.
Образ дітей, з одного боку, звичайно ж, хороший хід. Діти практично завжди викликають мімімішну реакцію, яка поширюється і на того, хто з ними в даний момент перебуває в кадрі.
З іншого боку, подібна технологія набагато більше говорить про Володимира Зеленський, ніж про саму технологію впливу.
Розмова з дітьми – це вдалий хід виглядати в ролі Дорослого, або навіть Батька. Це особливо успішно, враховуючи повну відсутність інших Дорослих в кадрі.
Діти в даній постановці виконують символічну роль народу. Маленькі, наївні, милі, які вірять в те, що все буде добре. На тлі такого символічного народу хто завгодно буде виглядати переконливо і авторитетно. Не знаю, чи замислювалися креативщики з команди Зеленського про такий ефект, чи це у них вийшло випадково, але подібний рольовий розподіл виглядає занадто грубо.
При цьому діти – не мета спілкування, а інструмент. Зеленський начебто говорить про те, що потрібно пояснювати все просто і дохідливо, але його текст при цьому все одно переповнений словами, від яких звичайній дитині стає нудно – стільки тисяч кілометрів доріг, така-то відкрита лікарня, сльоза з цього або з іншого приводу , іносказання і аналогії. Об'єктом інформування все одно залишаються інші дорослі. А діти – це лише інструмент, завдяки якому тим самим іншим дорослим повинно стати зрозуміло. Або соромно за те, що до цього було не зрозуміло.
Сама комунікація з дітьми несе ще одну двоякість.
З одного боку, розмова з дітьми – це формат викреслювання Дорослих і дорослості зі спілкування. Це немов регресія до дитячої поведінки, коли все жартома – і проблеми, і війна, і криза. І для Зеленського, який все життя був успішним актором (тобто грав, вів гру) це звична форма прояву свого Я. Внутрішнє Я реалізується через Гру.
З іншого боку, ця розмова – це пошук нової аудиторії. Розмова з дітьми – це сигнал провалу комунікації з дорослими. Дорослі не зрозуміли або розчарували. Тому варто звернути увагу на тих, для кого Гра є частиною їхнього власного світу. Це та аудиторія, яка розуміє все через Гру. І яка прекрасно розуміє і приймає Гравця.
Ну і найголовніше, як мені здається, що було в цьому Новорічному привітанні нашого президента – це його розповідь про супергероїв. Зеленський говорить, що супергерої існують, формує натяк, що це супергерої врятували все. Але дорослі не вірять в супергероїв. Це сигнал розчарування у Дорослих, які не вірять в його казку. Дорослі не вірять в те, у що вірить Зеленський. І тепер єдина аудиторія, яка готова сприймати його казку – це діти.
В цілому хочу відзначити, що команда Зеленського і раніше креативна. Як і раніше готова руйнувати традиційні установки. Як і раніше націлена на створення привабливого образу.
Але що буде наступного разу? Як ще потрібно постаратися, щоб вчергове здивувати глядачів, намагаючись уникнути формального підходу? Хто стане фоном для наступного звернення до Нового 2022 року? Хто або що може бути більш привабливим, ніж діти? Оголосивши війну всьому традиційно-формальному, президент прирік себе на вічний пошук чергової нової форми комунікації. Але цей пошук теж обмежений своїм власним ресурсом. Врешті-решт після екзотики завжди хочеться чогось звичного.
Герой Брюса Вілліса у фільмі "Малюк", використавши дітей для досягнення своїх власних цілей, врешті-решт отримав кризу, що закінчилася відмовою від кар'єри, відходом в дауншифтинг і відчуттям знайденого щастя. На те воно і кіно.
