Праведники народів світу: "маленькі" історії великої війни
Українець Йосип Іщенко та його сім’я під час Другої світової врятували 312 євреїв. Це унікальна історія та абсолютний рекорд серед українців, які виявляли людяність і мужність у воєнні роки.
Ризикуючи життям, тисячі простих людей в окупованій нацистами Європі рятували євреїв від знищення в таборах смерті, розстрілів і повішень. Щоб увічнити їх подвиг, ізраїльський Меморіальний комплекс історії Голокосту "Яд Вашем" заснував звання Праведників народів світу. Починаючи з 1953 року, кожен факт порятунку ретельно вивчається і документується. Спеціальна комісія ухвалює рішення і вносить імена рятівників в списки Праведників. Їх нагороджують медалями, їхні імена викарбовують на Стіні пошани, на їхню честь висаджують дерева на території меморіалу в Єрусалимі.
Загалом зафіксовані імена 2634 українців, які носять почесне звання Праведник народів світу. За кількістю Праведників Україна посідає 4 місце серед 43 країн.
"ОБОЗРЕВАТЕЛЬ" дізнався про українську родину, яка рятувала євреїв під час Другої світової, а також з'ясував, хто і як розшукує Праведників-українців і встановлює деталі тих давніх подій.
Реальна історія, одна з тисяч
Йосип Іщенко мешкав у селі Вереси, що у 8-ми кілометрах на північ від Житомира. Мав семеро дітей, а господарювати йому допомагав старший син Станіслав. Якось уночі Станіслав зустрів сім'ю їхніх довоєнних друзів-євреїв: Фаїну Шунду з батьками і трьома маленькими дітьми – усі вони втекли від німців з Житомира. Найменшій доньці, Марії, було всього три місяці.
Станіслав привів усіх до батьківського дому. Однак, буквально через кілька днів на подвір'я увірвався німецький патруль. Йосипа Терентійовича схопили і поставили до стіни, погрожуючи розстріляти. Було зрозуміло, що коли німці розстріляють господарів, вони візьмуться за всіх, хто ховається в будинку. Фаїна, рятуючи свою сім’ю та господарів, схопила найменшу дитину на руки, впевнено вийшла з дому і наказним тоном крикнула німецькою мовою, яку знала досконало: "Це мої люди! Моє подвір'я! Звільніть територію або я повідомлю вашому керівництву!" Солдати сприйняли її за дружину німецького офіцера, опустили зброю і забралися з двору.
Через деякий час до Йосипа Іщенка за допомогою звернулася ще одна єврейська родина: Марк Фрідман з батьками. У сараї на подвір'ї Іщенків вони прожили кілька тижнів, перш ніж Йосип знайшов їм прихисток у віддаленому селі серед лісу, де вони прожила до кінця окупації.
На подвір'ї родини Іщенків постійно перебувало 10-12 євреїв, і кількість біженців постійно зростала. Йосипу довелося організувати два додаткових укриття в садибах родичів, де також ховалося по 7–8 осіб. Біженців забезпечували харчами і медикаментами, потім когось переселяли до надійних людей у сусідні села, частину людей під іншими іменами влаштовували на роботу у колгосп. Коли біженців ставало аж надто багато, 14-річний Станіслав допомагав їм дістатися до місцевих партизанів, або до Черняхівської траси, якою вони йшли у білоруські ліси.
Йосип Іщенко та його рідні переховували житомирських євреїв упродовж липня-грудня 1941 року. Взимку 1942-го Йосип Терентійович сам пішов до партизанського загону і невдовзі загинув у бою. Його син Станіслав потім згадував, що загалом вони з батьком та родичами врятували 312 людей. Це є абсолютним рекордом України.
Після війни Станіслав Іщенко служив у Конотопі в званні капітана. Разом із підлеглими він упорядкував занедбану братську могилу, що була у місті. Пізніше там був встановлений пам'ятник жертвам Голокосту. Згодом Станіслав Йосипович переїхав до Харкова і створив там ініціативну групу з вивчення матеріалів про знищення тисяч євреїв в Дробицькому Яру. З 2001 року він керував створенням в Харкові меморіалу жертвам Голокосту.
Довідка
Для визнання Праведником народів світу необхідна відповідність декільком критеріям: особа, яка з ризиком для власного життя, надавала допомогу євреям, має бути не євреєм і не повинна була переслідувати матеріальну вигоду. На момент звільнення від німецької окупації рятівник мав бути старшим 12 років. Кожна історія порятунку розглядається спеціальною комісією на підставі письмових та усних свідчень врятованих.
Пошук. Пам'ять
Шанування Праведників світу в Україні почалося лише після розпаду Радянського Союзу. Аж до початку 90-х, представники ізраїльського меморіалу "Яд Вашем" не мали можливості займатися вивченням історії Голокосту на території СРСР. Дослідникам довелося здійснити колосальну роботу: зібрати свідчення врятованих, знайти героїв та їхні сім'ї. Зібрані матеріали — листи, фотографії та інші документи — перевірялися на відповідність дат та історичних реалій часів Другої світової.
У 1980-1990-х і на початку двохтисячних роботою зі збору та систематизації інформації про Голокост і Праведників займався київський дослідник Ілля Левітас. Він зібрав базу з іменами людей, які рятували євреїв по всій Україні, видав 34 книги, був ініціатором встановлення пам'ятників жертвам, зокрема, "Менори" в Бабиному Яру. Левітас таков створив Єврейську раду України, яка присуджувала звання "Праведник України" тим, хто через невідповідність критеріям не міг отримати нагороду "Яд Вашем".
Велику роботу зі збереження пам’яті про подвиг Праведників здійснює дніпропетровський історик, директор Українського інституту вивчення Голокосту "Ткума" та музею "Пам'ять єврейського народу і Голокост в Україні" Ігор Щупак. Зокрема, він є автором багатьох шкільних підручників, у яких помітна увагу приділяється Голокосту і Праведникам.
Тим українським Праведникам народів світу, які відомі, а також їх сім’ям, сьогодні допомагають такі єврейські громадські організації як "Джойнт", "Хесед", "Бней-Брит", Всеукраїнський благодійний фонд "Заради тебе".
Ось уже скоро рік, як турботу про українських Праведників взяв на себе також Меморіальний центр Голокосту "Бабин Яр". Спільно з Фондом "Заради тебе", Меморіальний Центр доставляє їм адресну продуктову допомогу, забезпечує інші їхні потреби.
“В усі часи було дуже мало людей, готових пожертвувати своїм життям заради порятунку іншого. Такі люди – герої, — говорить Генеральний директор Меморіального Центру Макс Яковер. — Поки Праведники живуть серед нас, ми хочемо встигнути висловити цим людям пошану і нашу вдячність”.
Та навіть попри широкі дослідження, нам відомі імена далеко не всіх українських Праведників і тому робота продовжується. Важливо відзначити журналістський проект "Слово Праведника". Його співавтори Маргарита Яковлєва, Світлана Левітас, Олександр Зубко та інші журналісти збирають історії українців, які рятували євреїв під час Другої світової. В рамках цього проекту проведені десятки інтерв'ю з Праведниками, членами їх сімей та врятованими, про них вже знято 9 документальних фільмів, які показують в школах, вузах, музеях, синагогах в різних містах України, опубліковані десятки історій в ЗМІ.
"Сьогодні Україна має велику потребу в моральних авторитетах – людях, на вчинки яких можна орієнтуватися, як на приклади справжньої людяності і мужності. Безумовно, такими прикладами є Праведники народів світу. Вони ризикували всім задля порятунку чужих життів і тому є героями, визнаними в усьому світі", — говорить Маргарита Яковлєва, співавторка проекту.
Спільно з проектом "Слово Праведника" співробітники Меморіального центру Голокосту "Бабин Яр" систематизують всі дані про людей, які рятували євреїв під час Другої світової на території України, зв'язуючись з музеями, вченими, єврейськими громадами та організаціями по всій Україні.
Сьогодні в Україні в живих залишилося дев'ятнадцять Праведників народів світу. Навіть тим з них, хто під час війни був дитиною, сьогодні вже 87-99 років. Однією з них є киянка Софія Григорівна Ярова, якій у вересні виповнюється 95 років. Під час окупації разом із матір'ю вони врятували сімох євреїв.
"Коли під час війни ми допомагали врятуватися нашим сусідам і друзям-євреям, то не сприймали це як подвиг, для нас це було звичайним вчинком, ми були так виховані. Але зараз дуже приємно, що про нас пам'ятають, що наші вчинки цінує молоде покоління", — згадує Софія Ярова, яка сьогодні є головою Асоціації Праведників народів світу в Україні.
Керівник Фонду "Заради тебе" Юлія Гольденберг розповідає:
"Я доволі часто запитую себе, яким було би сьогодні життя, якби 80 років тому не знайшлося людей, яких ми сьогодні називаємо Праведниками. Якби їм було байдуже, або їх здолав страх? Чи перемогли би ми тоді нацистів? Чи відбулася б Україна? Саме такі люди та їх вчинки вирішили нашу сьогоднішню долю. Але герої залишають нас. Їхній подвиг, їхні імена назавжди будуть викарбувані в історії Другої Світової війни, в історії України, в історії світу".
На жаль, герої покидають нас. Тільки цього літа п'ятеро Праведників пішли у вічність.
Історії. Очевидці
18 липня 2020 року помер Олексій Домущей — останній представник родини Праведників народів світу із селища Бузькі Хутори на Миколаївщині. Олексій і сам став жертвою нацистів: у юному віці його відправили на примусові роботи до Німеччини.
А десятьма днями пізніше пішла з життя Ірина Максимів (Саік). Сім'я Саік з липня 1943 року до квітня 1944 року рятувала і допомагала ховатися 17 євреям Тернополя. Серед них — Михайло Гінзберг, його дружина Софі, мати Роза, сестри Ганна Гінзберг і Рут Старкшалль, чоловік Рут — Натан — і ще семеро друзів Гінзберга.
Історія Ірини Максимів покладена в основу повнометражного документального фільму "Назви своє ім'я" (Spell your name, 2006), співпродюсером якого став Стівен Спілберг. Спілберг записував спогади Ірини Онуфріївни упродовж чотирьох годин, після чого зізнався, що дуже вражений благородністю її сім'ї.
Усі історії українців, які рятували євреїв в роки війни, будуть зібрані у спеціальному розділі онлайн-музею Меморіального Центру Голокосту "Бабин Яр". Вже тепер є можливість написати Праведнику лист подяки, який співробітники Центру доставлятимуть адресатам особисто.
Меморіальний Центр Голокосту "Бабин Яр" продовжує пошук Праведників і збирає свідчення про невідомих героїв. Якщо ви знаєте, або чули від родичів, друзів, знайомих, історії допомоги євреям під час окупації, прохання надсилати цю інформацію на адресу [email protected] або fb.com/babynyar.memorial. Наш спільний обов'язок — зберегти імена Праведників і пам'ять про них для нащадків.
***