Повії в СРСР: спливла правда про ціни і зв'язки з КДБ

Незважаючи на міфи пропаганди, проституція завжди підпільно існувала в СРСР і навіть не каралася законом.

Про це у своєму блозі на LiveJournal розповів білоруський блогер Максим Мірович. За його словами, ще у 1956 році радянський Кримінальний розшук мав особливий документ, який склали оперативні працівники 9-го відділу. У ньому містилися відомості про 600 повій, які працюють в Ленінграді (мова йде тільки про тих, кого вдалося вирахувати в ході "оперативних заходів").

Свою клієнтуру жінки знаходили на вокзалах, в міських скверах, а також в дорогих ресторанах і кафе. Сам процес роботи повій практично не відрізнявся від такого ж в інших країнах – дівчата запрошували клієнтів до себе додому або в спеціальний притон – найчастіше він розташовувався в квартирі якоїсь пенсіонерки, яка теж мала з цього прибуток.

Також можна було влаштувати секс в машині таксі (шофер був попереджений і йшов на час зустрічі) або навіть просто в тихому під'їзді, на сходах або в глухому дворі.

Вартість послуг повій того періоду СРСР коливалася від 25 до 100 рублів, що в перерахунку на післяреформенні гроші (після 1961 року) дорівнювало від 2,5 до 10 рублів. Слід зазначити, що пляшка горілки в СРСР аж до війни в Афганістані коштувала 2,87 рублі, а хороший обід в їдальні – близько рубля.

Цікавим є і той момент, що де-юре повій в СРСР нібито не існувало, тому в Кримінальному кодексі не було й відповідної статті. Максимум, за що "жриць кохання" притягували до відповідальності – так це за пияцтво, галасливу поведінку і дрібне хуліганство. Облави на них проводили не тільки міліціонери, але і всілякі добровільні дружинники, комсомольські загони і так звані бригади сприяння міліції.

Істотні зміни в сфері надання секс-послуг в СРСР почалися на початку 70-х років, адже саме тоді з'явилися так звані "елітні повії", які працювали з іноземцями за валюту.

У цьому бізнесі було задіяно цілу інфраструктуру, що включає в себе керівництво готелів, яке надає місця для зустрічей, керуючих ресторанами (з чиєї протекції видавалася бронь на столики) і так далі. Всі задіяні особи отримували винагороду за свою роботу.

Приблизно в ті ж роки у КДБ вирішили, що цією ситуацією потрібно скористатися. В результаті багато "елітних повій", які обслуговували іноземців, почали працювати на радянську спецслужбу. Завдання для путан були найрізноманітніші – їм могли доручити, наприклад, випитати у клієнта ту чи іншу інформацію, простежити за кимось, сфотографувати тих чи інших осіб або документи чи зібрати компромат на когось.

Особливо тісну співпрацю з повіями КДБ налагоджувало в період нечисленних міжнародних заходів, котрі проводилися в СРСР. Найяскравішим прикладом є Олімпіада у 1980 році. Тоді завербовані жінки працювали в московських готелях "Росія", "Метрополь", "Інтурист", "Белград", а також у київському готелі "Русь". Примітно, що до Олімпіади з Києва вивезли всіх повій, залишивши тільки валютних і забезпечивши їм доступ в закритий для звичайних громадян "режимний" готель.

Що стосується ієрархії бізнесу в сфері секс-послуг, то вона з'явилася саме в роки СРСР, проте мало чим відрізняється від сучасної. Верхня ланка – це "елітні" валютниці, які працювали при дорогих готелях.

Нижчий ранг – звичайні рубльові повії, які найчастіше знаходили клієнтів в ресторанах і кафе, приводили їх до себе додому або в притон. Найбільш "нижчою кастою" вважалися звичайні вуличні, вокзальні або дорожні повії, так звані "плечові" (вони обслуговували далекобійників і просто водіїв). У цій категорії був найвищий рівень захворювань, що передаються статевим шляхом. Також в ній було багато так званих "клофелінниць" або навідниць злодіїв.

Істотне "перетворення" сфери діяльності радянських повій відбулося у 80-х роках. Тоді ж ціни за їхні послуги значно злетіли. Наприклад, у 1983-1989 році одна зустріч з валютною путаною обходилася клієнтові в $50, а ніч коштувала $200-300. При цьому жінки, які надавали секс-послуги за таку плату, мали вищу освіту, знали іноземні мови і стояли на обліку спецвідділу.

Раніше OBOZREVATEL писав про те, як в радянських фільмах знімали секс, і показав топ-5 еротичних сцен кінематографу того часу.

Також в мережу потрапили "12 статевих заповідей революційного пролетаріату", видані в СРСР у 1924 році.