Блог | Олександр Мотиль: Поступитися Путіну означає смерть. Тільки боротьба дає надію на перемогу

Поступитися Путіну означає смерть. Тільки боротьба дає надію на перемогу

Її ледве можна побачити на жахливій фотографії, що облетіла світову пресу. Оточена величезними бетонними плитами і ванною, вона сидить, пригнувшись, піднявши праву руку до лиця, наче стримуючи крик. Її звуть Анастасія, їй 23 роки. Вона одна з тих, кому пощастило вижити в одному з останніх звірств Росії – ракетному ударі 14 січня по житловому будинку в Дніпрі.

Відео дня

За підрахунками, у цьому будинку загинуло 45 людей, – пише Олександр Мотиль для The Hill. 75 дістали поранення, 39 врятували. Батьки Анастасії зникли безвісти. У вересні вона також втратила хлопця Влада, який загинув у бою. Тоді вона написала в Instagram: "У мене немає слів, у мене немає емоцій, я нічого не відчуваю, крім величезної порожнечі всередині". Неможливо навіть уявити, що вона зараз має відчувати.

Але знаємо, що, мабуть, відчувають багато росіян – це не сором чи співчуття, а гордість і радість. Як описав свою реакцію на приліт по Дніпру пропагандист Сергій Мардан: "Не приховую, мені добре!" Він радив своїм читачам поглянути на Маріуполь, місто на півдні України, яке майже повністю зрівняли з землею російською артилерією та ракетами: "Ось так виглядатиме Харків. І Дніпропетровськ. І Київ теж".

Незважаючи на радість Мардана, російському лідеру Володимиру Путіну не вдалося зламати дух і рішучість українців цим останнім актом геноциду, але він досяг двох речей. Він своєчасно нагадав Заходу, що з геноцидом не розмовляють, що переговори з чудовиськом апріорі приречені, і що, як недавно заявив колишній глава МЗС Польщі Адам Даніель Ротфельд, Росія "зупиниться там, де її зупинять".

Це означає, що Україна має негайно отримати все важке озброєння, яке їй необхідне, щоб зупинити росіян та витіснити їх із захоплених територій. Ніщо, крім перемоги України, не покладе край тому стратегічному і правозахисному жахіттю, яким є путінська Росія. Альтернативи немає. Перемога Москви означає Третю світову війну, а глухий кут, що затягнувся, означає загибель сотень тисяч невинних громадян.

Путін також вбив останній цвях у кришку труни українсько-російських відносин. Усі останні 30 років українці, незважаючи на неодноразові образи та втручання Росії, мали до росіян позитивні почуття. Війна все змінила. І якщо для деяких українців цього було недостатньо, російський геноцид – масові зґвалтування, викрадення дітей, численні камери тортур, страти в нацистському стилі та безглузде знищення мирних мешканців та їхніх домівок – вирішили це питання. Звірства у Дніпрі з зображенням безпорадної української дівчини, яка сховалася серед уламків, зроблять прірву між українцями і росіянами непереборною на десятиліття вперед.

Подібно до німців після знищення євреїв нацистами, росіянам доведеться взяти на себе відповідальність, змінити свій спосіб життя, виплатити репарації та попросити у Бога та українців прощення, перш ніж загориться хоч якась надія на примирення.

Це настрої українців, мабуть, найкраще вловила жінка-військова, яка була в обороні Маріуполя під кодовим ім'ям Пташка: "Щоразу, коли ви говоритимете мені про великий російський балет, я розповідатиму вам історію молодої дівчини з Броварів, багаторазово зґвалтованої, а потім викраденої російською худобою, і про десятки, а може й сотні українок, зґвалтованих, причому найчастіше на очах у своїх дітей..."

"Щоразу, коли розповідатимете про великих російських композиторів, розповім вам історію маленької дівчинки, яка разом із молодшим братом дивилася, як протягом кількох днів помирала її мати в маріупольському підвалі…"

"Щоразу, коли розповідатимете мені про великий російський живопис, розповідатиму вам про невинних українців, застрелених у потилицю в Макарові…"

"Щоразу, коли розповідатимете про великий російський театр, розповідатиму історію жінки з Броварів, у якої російські мародери вкрали металочерепицю…"

"Щоразу, коли розповідатимете про велике російське кіно, розповідатиму вам про коней, по-звірячому застрелених у своїх стійлах у Київській області…"

"Щоразу, коли розповідатимете про велику російську літературу, розповім вам про десятки перехоплених телефонних розмов між російськими солдатами та їхніми матерями та дружинами, в яких дружини кажуть їм, що вони повинні вкрасти з українських будинків, а матері сміються, коли їхні хлопчики розповідають, як з приятелями ґвалтували маленьких хохольських дівчат...".

"Більше немає великої російської культури, літератури, кіно, живопису, театру та балету. Є країна монстрів, мародерів, ґвалтівників та вбивць. Дикі люди, яким немає місця у цивілізованому світі!"

Не чекайте, що Пташка та мільйони українців, які так само, як вона, ставляться до країни, якою вони колись, може, навіть захоплювалися, відмовляться від боротьби. Як кажуть українці, вони боротимуться до кінця, бо геноцидна війна Росії не залишає їм вибору. Поступитися Путіну означає смерть. Переговори з Путіним означають смерть. Здатись Путіну означає смерть. Тільки боротьба дає надію на виживання.

Зіткнувшись із таким рішучим противником, якому нема чого втрачати, Росія не може перемогти. Вона може продовжувати свій геноцид, але не зломить та не може зломити українців. Захід теж має це визнати. Він може дивитися, як українці вмирають і програють, чи може допомогти українцям вижити та перемогти, зробивши все можливе, щоб зупинити путінську Росію прямо зараз.

Переклад Gazeta.ua

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...