Блог | Підтримую Марш рівності. Бо не хочу, аби завтра "в труси" лізли вже мені

Мені щастило на жінок все життя. Принаймні, останні 20 років – так точно. Я мав честь бути з дуже різними партнерками: від акторок до письменниць, від співачок до художниць, від моделей до громадських діячок. В принципі, майже всі, кого я хотів достатньо сильно, в результаті були зі мною.

Відео дня

Це були різні зв‘язки по своїй суті і тривалості. В них завжди була чесність і відвертість, турбота і пристрасть, повага і близькість. Але завжди напрягало тільки одне – інші люди, які намагалися в це втручатись. І це така дуже українська архаїчна ср*нь. Від їх подружок з фірмовим: "Що ти з ним робиш?" або "Як ти з ним взагалі живеш?" – до моїх знайомих, які бачили моїх колишніх і дозволяли собі порівняльні коменти про теперішніх, явно не на їх користь.

Зі свого боку, я завжди розумів або відчував, чому я зараз саме з цією людиною і в чому цінність цих відносин для мене. Але тиск ззовні реально напрягав, а іноді й створював проблеми.

Людей, які дозволяють собі таке, зазвичай об‘єднувало одне: вони не були щасливі у своїй спальні. Хтось вичерпав свої відносини і боявся їх розірвати, хтось не міг знайти собі партнера, хтось взагалі був дуже схожий на латентного гомосексуала.

Я згоден, що партнери людини можуть багато про неї сказати. Але от ця звичка інших лізти без запиту в труси – це те, що я достатньо сильно не люблю в нашій культурі. З найабсурднішого, що я бачив, було обговорення в офісі впливу сексуальних стосунків поза ним на роботу людини. З найогиднішого – відречення батьків від своїх гомосексуальних дітей, або спроби їх "виправити".

Я – гетеросексуал, і завжди цікавився виключно жінками. Я не можу уявити, щоб зміг переспати чи жити з чоловіком заради продовження роду, створення традиційної сім‘ї чи чогось такого. Я не думаю, що це можна чи потрібно "виправляти". Якщо б моя жінка не могла мати дітей, а я б їх хотів – подумав би про сурогатне материнство чи усиновлення. Я – за приватність стосунків і майже ніколи не виношу їх на загал. Але я хочу робити це зі своєї волі, а не тому, що мені це хтось забороняє. Також було б дуже прикро, якби мені не давали доступ до жінки у лікарні, бо наш зв‘язок не подобається лікарям. Або – ще гірше: не визнається державою.

Але значна частина українців, на жаль, опинилася саме у такому становищі.

Власне, тому я і підтримую марші рівності й подібний двіж. Мені неприємні чи навіть огидні окремі представники ЛГБТ-спільноти в Україні. Але це завжди про антипатію до людини та її поглядів чи вчинків, а не орієнтації.

І я продовжую підтримувати їх боротьбу за свої права по одній простій причині: просто не хочу бути наступним, кому частина сексуально стурбованих співгромадян захоче полізти в труси і розказати, з ким і коли спати.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...