Підтримую Марш рівності. Бо не хочу, аби завтра "в труси" лізли вже мені

Підтримую Марш рівності. Бо не хочу, аби завтра 'в труси' лізли вже мені

Мені щастило на жінок все життя. Принаймні, останні 20 років – так точно. Я мав честь бути з дуже різними партнерками: від акторок до письменниць, від співачок до художниць, від моделей до громадських діячок. В принципі, майже всі, кого я хотів достатньо сильно, в результаті були зі мною.

Це були різні зв‘язки по своїй суті і тривалості. В них завжди була чесність і відвертість, турбота і пристрасть, повага і близькість. Але завжди напрягало тільки одне – інші люди, які намагалися в це втручатись. І це така дуже українська архаїчна ср*нь. Від їх подружок з фірмовим: "Що ти з ним робиш?" або "Як ти з ним взагалі живеш?" – до моїх знайомих, які бачили моїх колишніх і дозволяли собі порівняльні коменти про теперішніх, явно не на їх користь.

Відео дня

Зі свого боку, я завжди розумів або відчував, чому я зараз саме з цією людиною і в чому цінність цих відносин для мене. Але тиск ззовні реально напрягав, а іноді й створював проблеми.

Людей, які дозволяють собі таке, зазвичай об‘єднувало одне: вони не були щасливі у своїй спальні. Хтось вичерпав свої відносини і боявся їх розірвати, хтось не міг знайти собі партнера, хтось взагалі був дуже схожий на латентного гомосексуала.

Я згоден, що партнери людини можуть багато про неї сказати. Але от ця звичка інших лізти без запиту в труси – це те, що я достатньо сильно не люблю в нашій культурі. З найабсурднішого, що я бачив, було обговорення в офісі впливу сексуальних стосунків поза ним на роботу людини. З найогиднішого – відречення батьків від своїх гомосексуальних дітей, або спроби їх "виправити".

Я – гетеросексуал, і завжди цікавився виключно жінками. Я не можу уявити, щоб зміг переспати чи жити з чоловіком заради продовження роду, створення традиційної сім‘ї чи чогось такого. Я не думаю, що це можна чи потрібно "виправляти". Якщо б моя жінка не могла мати дітей, а я б їх хотів – подумав би про сурогатне материнство чи усиновлення. Я – за приватність стосунків і майже ніколи не виношу їх на загал. Але я хочу робити це зі своєї волі, а не тому, що мені це хтось забороняє. Також було б дуже прикро, якби мені не давали доступ до жінки у лікарні, бо наш зв‘язок не подобається лікарям. Або – ще гірше: не визнається державою.

Але значна частина українців, на жаль, опинилася саме у такому становищі.

Власне, тому я і підтримую марші рівності й подібний двіж. Мені неприємні чи навіть огидні окремі представники ЛГБТ-спільноти в Україні. Але це завжди про антипатію до людини та її поглядів чи вчинків, а не орієнтації.

І я продовжую підтримувати їх боротьбу за свої права по одній простій причині: просто не хочу бути наступним, кому частина сексуально стурбованих співгромадян захоче полізти в труси і розказати, з ким і коли спати.

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.