Пандемія коронавірусу: як відрізняється поведінка людей в Україні та Канаді

Пандемія коронавірусу: як відрізняється поведінка людей в Україні та Канаді

На тлі нового спалаху коронавірусної інфекції в Івано-Франківській області мене особливо бентежить поведінка українців у публічних місцях. Канадці більш відповідально поставилися до запобіжних заходів поширення захворювання та чітко дотримуються основних рекомендацій ВООЗ. За 11 місяців карантинних обмежень у багатьох людей нова поведінка стала звичною.

Відео дня

Ми жили в Канаді задовго до початку карантину. Студенти з Китаю привезли коронавірус до Онтаріо ще наприкінці січня 2020 року, але, як і у всьому світі, карантинні заходи почали вводити лише в середині березня. Закрилося практично все. Працювали лише продуктові магазини, аптеки, пошта та ресторани на винос.

Практично одразу на входах до громадських місць з’явилися станції із антисептиками для обробітку рук, розмітка на підлогах та підходах до магазинів щоб допомогти людям дотримуватися соціальної дистанції у два метри. Касирів і працівників банку відділили від клієнтів заслінками із оргскла.

Коли в червні поступово почали відкривати торгівельні центри, то там встановили спеціальні пункти, де контролювали температуру відвідувачів і робили елементарне опитування щодо основних симптомів ковіду та історії подорожей протягом останніх двох тижнів. Це стало звичайною буденністю і взагалі не приносило жодного дискомфорту.

Ми прилетіли до Києва 22 січня, як раз під час другого локдауну. Безпечність українців почала вражати практично одразу, ще в аеропорту Бориспіль.

Перше, що вразило – це небажання людей тримати дистанцію та відсутність розмітки на підлогах. Люди скупчуються в проходах і практично торкаються одне одного тілами. Зараз це для мене дуже дивно і неприйнятно. Коронавірус передається повітряно-крапельним шляхом і найкращим засобом попередити інфікування є дотримання соціальної дистанції. Канадці чітко додержуються цього правила. Навіть під час прогулянок на вулиці чи у парку пішоходи пропускають одне одного, притримуючись безпечної відстані. У мене це вже стало звичкою, тому небажання людей стояти трішки далі на касі в супермаркеті приносить шалений дискомфорт.

Друга проблема українців – це маски. Точніше їхня відсутність. А ще носи, які невблаганно стирчать над тим нещасним клаптиком тканини, що сповз десь далеко на підборіддя. Коронавірус потрапляє до оганізму людини переважно через слизову тканину носа, інколи рота або очей. На ранніх етапах захворювання, коли у людини ще нема симптомів, вірус розмножується та поширюється саме через ніс. Така особа є найбільш заразною та небезпечною для інших. Тому носити маску лише на роті або підборідді не має жодного сенсу. В Києві бачу багато людей, які не носять масок, а переважна більшість одягає їх неправильно. Це прояв байдужості та неповаги до інших, адже маска в першу чергу захищає оточуючих від вас, а не навпаки.

І третій, можливо, найважливіший промах українців – це відсутність чіткої комунікації з населенням. Інформаційна стратегія була провальною від самого початку. На сайті МОЗ щось можна знайти, але написано воно незрозумілою канцелярською мовою. Увага втрачається уже десь на другому-третьому реченні. Українські ЗМІ переважно висвітлюють сенсаційні теми, які “чіпляють” аудиторію, та мало говорять про корисну інформацію щодо важливості запобіжних заходів у боротьбі з пандемією SARS-COV 2. У Канаді все навпаки. Там постійно нагадують жителям про носіння масок та дотримання соціальної дистанції. Люди можуть знайти потрібну інформацію на урядових порталах, сайтах медичних закладів, на роботі або в аптеці. Навіть в громадському транспорті розміщують інформативні банери. Це такі-собі ненав’язливі шпаргалки для людей, які могли випадково відволіктися та забути обробити руки і одягнути маску.

Зізнаюся чесно, що спочатку маска та черги на вхід до магазинів добряче дратували, але місяці суворої дисципліни допомогли виробити звичку. Тепер торбинка з масками та антисептик для рук є практично в кожній моїй сумці або кишені верхнього одягу. Вже навіть не пам’ятаю коли я востаннє була в публічному приміщенні з непокритим обличчям. До всього можна звикнути. Прості речі допомагають рятувати життя. Нам треба вчитися бути більш відповідальними та довіряти одне одному, державним установам і лікарям.

disclaimer_icon
Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...