Міф про "велику Росію" ми розщепили на атоми, проте існує небезпека - Олена Степова

Новина про те, що в Луганську на спеціальному "трибуналі" винесли вироки всьому вищому військово-політичному керівництву України, підірвала інформаційний простір.

Недолугі вчорашні "республіканці", які сьогодні повитягали з антресолів припалі пилом українські паспорти, і вже як громадяни України висували звинувачення чинній владі відповідно до Конституції, спраіді на перший погляд виглядають кумедно.

Але чи спраді тут є з чого сміятися? Чим пояснюється така різка зміна риторики і у що вона може вилитися для нас? Чому дата трибуналу збіглася з річницею нападу Гітлера на Радянський Союз? Про це, а також про те, чому маленька Україна завдала нищівної поразки великій Росії, OBOZREVATEL поговорив з відомою письменницею та блогером, переселенкою з Луганщини Оленою Степовою.

- Пані Олено, 22 червня в окупованому Луганську з величезною помпою відбувся "Український народний трибунал". Що це було взагалі, на вашу думку?

- Це був "анонс" відчутного удару, який планує завдати нам Росія. Війна ж іде не лише на фронті. І нині Росія повністю змінює військовий, політичний, дипломатичний курс щодо донбаського питання. Те шоу, яке ми мали можливість спостерігати – лише один з етапів наявного сценарію. Просто ми зазвичай звертаємо увагу лише на те, що набуває розголосу.

- В чому полягає цей сценарій?

- Щоб це зрозуміти, варто пригадати, що взагалі відбувалося на окупованих територіях від початку російської агресії.

Спершу людей там переконали в існуванні так званої Новоросії, яка колись начебто об’єднувала 8 областей України. Це називається симулякр – паралельна реальність, яка вживлюється у свідомість людей і затягує їх.

Люди справді повірили у те, що існує якась Новоросія. Тому їм дуже легко було увіпхнути поширену тезу російської пропаганди про "временно оккупированные киевской властью территории".

Але "Новоросія" у нас не прижилася. Не підтримала її Україна, не з’явилися у нас Запорізька, Одеська, ще якісь "народні республіки". Тому її згорнули ще у 2014 році.

Читайте: Коли у бліндажі лунає "Доставка піци", хлопці офігівають - екс-партизан з Донецька

Але ж не можна було просто сказати: "Всё, Новороссии нет, ребята, мы ошиблись – извините". Симулякр, вживлений в мозок людини, має свої якорі – і щоб замінити його, потрібен ще сильніший симулякр.

Таким симулякром стали "народи Донбасу".

Нас почали прнамагатися переконати, що існують якісь окремі "народи Донбасу". Навіть була створена спеціальна "Программа воссоединения народов Донбасса". На ній, до речі, були відмиті чималі російські кошти. І слава богу! Чим більше вкраде сепарня в Росії, тим менше в них у бюджеті залишиться.

Ця програма мала вибудувати певну картинку. Що Луганщина і Донеччина – це не Україна. Це окрема територіально-політична одиниця, яка має власну історію і навіть власний народ. Тому там було заборонене українське законодавство, українська мова, будь-що українське. Вони почали позиціонувати себе як республіки зі своїми конституціями, власним законодавством. Тобто – жодних зв’язків з Україною.

З’явилися навіть наукові розробки, які доводили - мовляв, справді існує якийсь окремий народ Донбасу. Що це – "исконно русские казачьи земли". Якісь наукові працівники виступали і доводили, що навіть мамонти на Донбасі були якісь особливі, що саме це і був народ Донбасу.

Це вимагало шалених коштів, насправді. Але так формувалася певна думка у людей.

- І люди справді повірили в те, що є якимось окремим етносом Донбасу?

- Знаєте, я їх тролю весь час. Кажу: "народи Донбасу", чи можу я дізнатися про вашу національну кухню? Про народні танці, про традиції? Мені кажуть: "Ну как же – на Донбассе всегда окрошка была". Окрошка – то добре, але як щодо страв саме народної кухні – ну, окрім самогону?

Вони не розуміють навіть, що таке народ. І якщо у федеральній Росії можна говорити про народ Башкірії, народ Калмикії чи народ Бурятії, то формулювання "народ Киева" чи "народ Харкова", які намагаються запустити російські політтехнологи – це трохи не туди.

- Але ж на цьому самому "трибуналі" йшлося вже не про "народ Донбасу", а про "український народ".

- Саме так. Всі оці "Новоросії", "временно оккупированные Киевом территории" та "народы Донбасса" були спрямовані на те, щоб довести: України не існує, Донецька та Луганська області – це щось окреме.

Але нині Росія мусить змінити стратегію. Бо свого часу не отримала достатньої підтримки тут, зате отримала санкції, становище у них не надто добре. Але завершувати війну вони поки не готові.

По-перше, це імідж Путіна. А по-друге, лише уявіть, скільки сил задіяно у війні. І якби росіяни навіть вивели свої війська, з ними разом вийшли б усі сепаратисти, терористи, які бояться наших каральних органів - і до Росії повернулося б чимало тих, хто вже не може без війни та крові, самих росіян, які навчились жити війною.

Росія б потонула у криміналі. Люмпену Росії байдуже, кого вбивати. На Донбасі ж російськомовні вбивають російськомовних.

Читайте: "Дожить бы до мира, да вряд ли смогу" - бабушка из Донецка

Ну і зрештою Росія не облишить Донбас тому, що він їй, власне, ніколи не був потрібен. Як не був потрібен їй Крим. Росії завжди була потрібна вся Україна – зламана, знищена, перетворена на гетто, на проросійський "апендикс", яким ми і були з 1918 року. Кремлю потрібна повна окупація України. Звідси і термін "временно оккупированная киевской хунтой территория".

Але обставини склалися так, що Росія мусить змінювати стратегію. Саме тому 22 червня ми з подивом дізналися про УКРАЇНСЬКИЙ народний трибунал у Луганську. Тобто на зміну "Новоросії" та "народам Донбасу" повертається Україна. І на цьому трибуналі ГРОМАДЯНИ УКРАЇНИ звинувачують СВОГО президента у тому, що він порушив їхні права, гарантовані їм Конституцією України.

Тобто на Донбас повернулася Україна. "Новоросія" витратила свої ресурси. "Народ Донбасу" помер, Росія його вже прикопала і реанімовувати не буде.

Натомість повертається "Донбасс – это Украина". Путін цю фразу повторює так часто, як тільки може. На останній прес-конференції він наголосив, що планує і далі "допомагати республікам", але вони мають повернутися в Україну і бути визнаними українською владою.

- Але все ж надто різка зміна риторики. Як гадаєте, чому?

- Попередні намагання загарбати 8 областей України провалилися. Розділити країну по Дніпру не вдалося, бо ми трохи дали по руках угорцям, трошки поскублися з поляками, але ніхто не переступив межу. І "Новоросію" поховали.

Далі були спроби створити "народ Донбасу". Але це стало загрозою для самої Росії, бо цей міфічний народ почав вимагати в РФ цілком конкретних пільг і надання громадянства. Росія до цього виявилася неготовою.

Та й військова авантюра РФ провалилася. Маленька Україна зупинила усю величезну Росію і п’ятий рік тримає лінію фронту. Міф про велику Росію ми не те що розтрощили вщент – ми його на атоми розщепили!

Читайте: Мені не потрібна помста, мені потрібна правда - батько загиблої в Берегові поліцейської

А оце великороське "Да если бы Путин захотел, он бы дошел до Киева" - боже, ну це такий сміх, що у мене навіть кури з цього не сміються!

Ми за час війни здійснили неймовірні речі. Народили нову, боєздатну, сучасну, готову дати відсіч армію. Бо протягом усіх років незалежності наші продажні генерали допомагали Росії розвалювати й знищувати українську армію. Там не було чого реанімувати. То ми народили нову силу.

Росіяни закидають, що у нас були "котли". Так, були. Але виключно тому, що ми не чекали такої підлоти від свого "старшого братика". Ми взагалі миролюбний народ. Ми не мали наміру воювати. Тому і не бачили загрози. То була політична сліпота – частково через засилля зрадників у генералітеті, в Раді, у ЗМІ, у тій же СБУ. Пригадайте, скільки зрадників серед правоохоронців виявилося у 2014 році в Луганській та Донецькій областях.

Але ми не дозволили Росії загарбати все.

- Вважаєте, небезпека нині менша?

- Гадаю, у Росії немає ані політичних, ані фізичних, ані ресурсних, ані військових можливостей це зробити. Вони, звісно, можуть кинути авіацію, бомби, танки, але для Путіна і для російських олігархів це означатиме втратити все. Бо ж гроші за кордоном, а Європа навряд чи не відповість на такі дії Росії. То вони у 2014-му вірили, що шапками нас закидають. Їм це у вуха дули й наші продажні політики. Пам’ятаєте "Україна - це Росія" за часів Януковича?

І росіяни не були готові, що Україну підтримає світова спільнота. Бо ілюзія власної величі не дає їм побачити силу інших. Це наша перемога на дипломатичному і політичному фронті.

Росії дуже багато не вдалося. І окрім тих котлів, окрім того горя, яке ми отримали, бо були не готові до війни – вони більше нічого не можуть нам закинути. Нема у них перемог. Нема нових загарбаних територій. Нема нових котлів. Ми виросли. Вони нас бояться. Це помітно з сепарських сайтів та груп, за якими я стежу.

Але зуби з України Путін не витягне. Бо йому не потрібен Донбас. Йому потрібна вся Україна. Саме тому 22 червня і відбувся у Луганську сюр під назвою "народний трибунал".

- Дата обрана випадково?

- Росія дуже любить символізм. Тому звісно що невипадково. Просто нам оголосили війну. І ми можемо бачити всю стратегію Росії щодо України на найближчі два роки. Не вдалося те, не вдалося це – є інший план.

Наразі Україна вже вступила – ми це бачимо по суспільству, по ЗМІ, по напруженню – у виборчий процес. І Росія нині змінила ставку – не буде прориву, не буде військового наступу.

Вони не припинять стріляти. Намагатимуться покращити свої позиції. Але не буде жодних широкомасштабних наступів, нічого такого. Бо Росія має іншу стратегію на найближчі 2 роки, яку вона нам і оголосила у Луганську 22 червня. Не о 4-й ранку, а о 9-й, але суті це не змінює.

- Чому на найближчі два роки?

- Тому що повна стратегія Росії наразі спрямована на зміну українського політикуму. Чинного проукраїнського політикуму на проросійський. Росія прагне реваншу.

І оцей треш, що відбувається на Луганщині – це розписана по нотах програма реваншизму.

Читайте: "Ми обійшли ФСБ": волонтер про зустріч із Патріархом та про те, коли Україна отримає помісну церкву

- В чому вона полягає?

- Якщо ми прочитаємо "вирок трибуналу", побачимо, що на Донбас повернулася Україна. Це означає, що і нам, і всьому світові даватимуть картинку: в Україні відбувається "громадянська війна". Бо "президент України, порушивши Конституцію України, напав на громадян України і вбиває їх, використовуючи найманців, Нацгвардію, ЗСУ".

Нас почнуть переконувати, що Донбас – це Україна. Що вони завжди хотіли бути з Україною, а ми просто їх не зрозуміли. "Донбасс никто не услышал, мы всегда были за Украину – выступали просто против киевской хунты и Порошенко". І людей анітрохи не бентежитиме, що у 2014-му вони кричали, що "Донбасс – это Россия, исконно русская земля, где Украины отродясь не было и где народ всегда был против Украины".

Тоді вони були "за свободу" від України. Тепер же Донбасу "свобода" не потрібна.

Читайте: Наші військові чекають на помсту

І знаєте, саме час забути про толерантність. Вона нині є згубною. Під час війни не повинно у суспільстві бути ані емпатії, ані толерантності до ворога.

Саме через толерантність та емпатію ми програли один дуже важливий етап. Через них і те, що ми вперше опинилися у подібній ситуації, ми так і не прийняли купу важливих законів. Бо щойно почалася війна, ми мали відразу ж прийняти закони про нацбезпеку, про відповідальність, про участь у сепаратистській діяльності, закон про колаборантів і кримінальну та адміністративну відповідальність за всі ці речі.

І, що дуже важливо, нам конче треба було вирішити питання громадянства.

- Що саме ви маєте на увазі?

- На час війни Україна повинна була скасувати чи призупинити громадянство тих людей, які залишились в окупації. Це страшне питання. Може навіть політично недоречне, бо якщо ми призупиняємо громадянство – то за що ми тоді боремося, якщо там немає наших громадян?

І Росія цим користується. Тим, що у нас зв’язані руки. Призупиняємо громадянство - втрачаємо патріотично налаштованих людей, які там залишились. Бо постане питання: за що?!

І ми так розв’язуємо руки Росії, аби оголосити ці "республіки" незалежними.

Тому я не знаю, чи могли ми це зробити, чи не могли. Але я вважаю, що у нас достатньо наукових, політичних, юридичних умів, які здатні знайти правильні та чіткі формулювання, аби хоч трохи розділити тих, хто виїхав з окупованих територій і тих, хто там залишився. Бо на війні все-таки це потрібно робити.

Читайте: Тата тримають у крихітній і темній камері – донька українського в'язня Кремля

Так, я сама переселенка. На мені теж оце тавро "понаїхали", "сепарка"… Я це вислуховую дуже часто. Але як переселенка, я бачу, скільки небезпеки приховано в наявному стані.

Якби це було зроблено, ті люди, які залишили свої будинки і зосталися жити в Україні, мали б статус біженців.

Але наші політики не зробили цього. Тому ми маємо 2 млн переселенців. Я, звісно, розумію, для чого це зробилося. Для Європи, щоб показати проблему, її масштабність. Європа дала дуже багато коштів на переселенців – і ніхто не знає, де вони поділися.

При тому, що з цих 2 мільйонів дай боже щоб було 300 тисяч таких, що постійно мешкають в Україні і не повертаються в окупацію, бо для них це дуже небезпечно. А інші переселенці, які мають право на отримання пенсій, спокійно курсують туди-сюди.

Люди, що лишилися в окупації, юридично є громадянами України, хоча 80% з них отримали паспорти "ЛДНР" і мають нині по два паспорти, український і "республіканський".

Жоден шахтар, жоден бюджетник, жодна людина, яка офіційно працює в ОРДЛО чи займається там бізнесом, не може працювати та отримувати пенсію чи зарплату, не маючи "паспорта" "ЛДНР". Вони свідомо отримали цей паспорт, свідомо стали "громадянами республік". То чому ми ж не призупинили громадянство тих, хто став "громадянином" ОРДЛО та "народом Донбасу"?!

Навіть у Росії неможливо мати два паспорти. В усьому світі до цього є питання. А ми на це не звернули уваги. І маємо тепер вчорашніх представників "народу Донбасу" з "паспортами ЛНР", які – раз! – і поставали знову громадянами України. І ось вони вже свідчать перед світовою спільнотою, що у нас іде громадянська війна.

В Росії серйозніше ставляться до громадянства, ніж у нас. І це погано. Чомусь "патріотам Росії" з Донбасу, "народам Донбасу" та іншим "новоросам" у Росії громадянство не поспішають надавати. Чому ж тоді ми так безвідповідально ставимося до того, що наші громадяни в окупації зраджують свою країну та отримують "паспорти" "ЛДНР"?

Далі буде...