Названо речі, які були доказом багатства в СРСР

У Радянському Союзі імпортні товари вважалися символами благополуччя громадян і були предметами масового захоплення. Серед них французькі парфуми, американські джинси, румунська стінка і чехословацький кришталь тощо.

Про такі речі мріяли і за багатьма з них стояли у величезних чергах. Адже незважаючи на дорожнечу, закордонні вироби потрапляли до переліку необхідних покупок і сприймалися за прояв гарного смаку, високого статусу. OBOZREVATEL розповідає про те, на яку розкіш збирали й витрачали гроші радянські люди.

Закордонні меблі

У період "залізної завіси" в СРСР порівняно доступним туристичним напрямком для людей були країни "соціалістичного табору", а їхні товари вважалися заповітним, красивим і якісним імпортом.

Так, популярність здобула меблева стінка. В кінці 60-х такі почали з'являтися майже в кожній радянській квартирі. Цінувалися і вважалися найбільш якісними стінки, які виробляли в НДР, Польщі, Румунії та Югославії. Незважаючи на те, що такі меблі займали багато місця, вони мали багато призначень: у них зберігали улюблений за радянських часів кришталь, фотографії, книги і навіть одяг.

Багатьом сім'ям доводилося довго збирати гроші на стінку і записуватися в чергу на придбання товару. Так, у 70-х роках її можна було придбати за 800 рублів і вище, тоді як зарплата молодого фахівця в ті часи становила 70-130 руб. Але в результаті імпортна стінка ставала гордістю господарів квартири і приводом похвалитися. Гарнітури мали фабричну назву, але в народі їх називали: "житомирська", "одеська", "чеська".

На додаток до стінки неодмінним атрибутом інтер'єру радянської квартири були настінні килими. Лідерами з виробництва цього предмета розкоші в СРСР були Азербайджан, Туркменія і Киргизія. За один килим люди могли віддати дві зарплати – він коштував приблизно 200 рублів. Але були і дешевші варіанти – гобелени з лебедями або оленями.

Радянський шик

Мрією і найкращим подарунком для радянської домогосподарки був кришталь. Особливу цінність мала велика ваза, яка часто на полиці тієї самої меблевої стінки ставала центром композиції. Кришталь активно виробляли на заводах більшості країн Союзу, але перевагу господині віддавали цим предметам із чеської Богемії.

Особливим радянським шиком і показником високого соціального статусу була люстра з богемського скла.

Захоплення кришталем було наслідком дефіциту всього в СРСР, зокрема, нестачі предметів розкоші. Такий посуд завжди обережно витягали з серванта тільки в особливих випадках або ж не використовували зовсім. Купували кришталь часто за блатос і не рідко з переплатою. Він також вважався ідеальним способом вкласти гроші.

Крім ідеального інтер'єру, що складався зі стінки, килима, посуду і люстри, радянський шик передбачав і створення особистого образу – теж завдяки придбанню імпортних речей. Для жінок у цьому сенсі найголовнішими були парфуми. Вони любили хороші аромати і часто користувалися знаменитоб "Червоною Москвою", але справжньою ознакою високого добробуту вважали французькі парфуми Climat, також любили польські із загадковою назвою "Може бути...". На один флакон модниці могли витратити чверть зарплати – 25 рублів.

Як діставали "фірму" в СРСР

У Радянському Союзі іноземні товари з капіталістичних країн можна було дістати у фарцівників. Ділки тіньової економіки продавали речі (вони називалися "фірмою" з наголосом на останній склад) втридорога і часто обманювали, реалізуючи "самопал" – одяг, зшитий у підпільній майстерні, який видавався за фірмовий.

Фарцування було суто радянським явищем: воно виникло в 60-ті роки, пережило свій розквіт у 70-ті й зникло разом із розпадом СРСР на межі 1980-1990 років.

Можливість придбати за кордоном імпортний товар, а потім перепродати його, була у моряків, стюардес, військових спортсменів, артистів і чиновників. За вечір фарцівнвик міг заробити 200 рублів і потім місяць нічого не робити. Більшість таких ділків модно одягалися і курили імпортні сигарети, а ще намагалися подружитися з іноземцями, щоб виманювати у них капіталістичні реліквії.

Через це явище молодь не хотіла носити радянський ширвжиток. Нехай і за захмарними цінами, але люди намагалися купувати "фірму": фінське або італійське взуття, югославські, а краще американські джинси. Останні у фарцовників коштували 150 рублів, а поміряти все це можна було в квартирі у ділка – своєрідному роздрібному магазині.

Хоча фарцівники займалися не тільки одягом, а й технікою. У них можна було придбати (підпільно, біля комісійного магазину) касетний відеомагнітофон Sony або Panasonic, телевізор цих же брендів, двокасетний японський магнітофон SHARP і радіодеталі. Водночас були й простіші модні імпортні товари. Наприклад, у 1980-му набув популярності угорський кубик Рубіка – він вважався хорошим подарунком, який доречно було дарувати як на ювілей, так і на весілля або новосілля.

Пролом "залізної завіси"

У Радянському Союзі були, звичайно ж, і легальні джерела дефіцитних закордонних товарів. Один із них – магазин "Берізка". Перший такий у СРСР відкрився в 1961 році, в ньому можна було знайти японську техніку, французькі пальто, шотландський віскі тощо.

"Берізка" була своєрідним радянським торговим раєм і втіленням красивого життя, адже відкривала свої двері тільки обраним. Так, доступ в ці магазини мали іноземці з валютою або власники сертифікатів (пізніше чеків) – найчастіше це були радянські чиновники.

Такий значний попит на якісні, красиві і рідкісні речі за тотального дефіциту в СРСР не був чимось незвичайним. Почавшись у 1970-1980-х роках, міжнародний туризм радянських громадян відкрив канал припливу імпортних товарів, тож поряд із неефективною економікою бум "фірми" став закономірним явищем, а продаж "з-під поли" – логічним розвитком подій.

Раніше OBOZREVATEL розповідав про те, які речі в СРСР діставали за блатом. Так, рівень матеріальної забезпеченості визначався кількістю килимів на стінах, телевізорами або автомобілями, а також кришталевими виробами і норковими шапками.