Національний круглий стіл: у пошуках національної ідеї та ментального спротиву російській агресії
Три десятиліття існування незалежної України так і не дали розуміння: а якою ж є національна ідея української держави? Хоча пошуки того, що об’єднало би громадян України у єдину політичну націю, що дозволило би нарешті замість хаотичного тупцяння на місці чи кидання в крайнощі нарешті будувати державу, в якій би було затишно, комфортно і безпечно для всіх без винятку громадян –тривали. Щоправда, замість об’єднання досі вдавалося досягати кардинально протилежного ефекту – і ще більше поглиблювати штучно створену прірву між українцями.
Наразі процес пошуку національної ідеї вперше за довгі десятиліття може нарешті стати конструктивним та результативним. Адже шукати його будуть представники науки та культури, інтелектуали та моральні авторитети – у рамках Національного круглого столу. Що це таке, як організатори Національного круглого столу планують шукати національну ідею і чим це допоможе протидіяти російській агресії – розбирався OBOZREVATEL.
Що таке Національний круглий стіл?
Національний круглий стіл – це широкомасштабна програма, започаткована Міністерством культури та інформаційної політики, в рамках якої українські інтелектуали – науковці, письменники, діячі мистецтв – шукатимуть відповіді на питання: довкола чого українці можуть об’єднатися у політичну націю.
У концепції Національного круглого столу закладено 3 базові мети:
досягнення єдності нації і формування національної ідеї;
ментальний спротив російській агресії – пошук того, що українці можуть протиставити войовничій імперській ментальності росіян;
просування прогресивних цінностей – як то культура діалогу, історія, мова, віра, щастя, екологія та мистецтво.
"Українцям потрібно визначити ті базові цінності, які допоможуть Україні вирватися із замкненого кола і прорватися до успішних країн. Ми намагатимемося знайти точки дотику навіть між ідеологічними опонентами. На національних круглих столах немає місця тим, хто ненавидить Українську державу, хто не розуміє необхідності її існування", - так коротко охарактеризував ключові принципи Національного круглого столу його натхненник, відомий політичний та громадський діяч Олесь Доній.
Він розповів OBOZREVATEL, що загалом у рамках програми заплановано 7 зустрічей у 7 містах України, присвячених 7 темам. З вересня по грудень відомі науковці з різних сфер знань, представники мистецтва, лідери думок та моральні авторитети збиратимуться у Києві, Харкові, Одесі, Чернівцях, Острозі, Полтаві та Кривому Розі – і шукатимуть ті спільні світоглядні цінності, на основі яких можна будувати політичну націю, а відтак – і майбутнє України.
Модерувати кожен з круглих столів будуть визнані авторитети у тій чи іншій сфері. Модератором круглого столу, присвяченого історії, буде Іван Патриляк, декан історичного факультету КНУ ім.Шевченка. Дискусію, присвячену релігії, модеруватиме релігієзнавець та колишній в’язень "ДНР" Ігор Козловський. Задавати напрямок розмові про мову довірили координаторці безкоштовних курсів з української мови Анастасії Розлуцькій. Круглий стіл про екологію проведе знаний еколог Павло Вишебаба. Дискусія про культуру точитиметься під проводом відомого українського культуролога Костянтина Дорошенка. "Щастя як мета" стане темою дискусії, яку модеруватиме Олесь Доній. А перший захід з низки запланованих, який вже пройшов у столиці і був присвячений основоположній для будь-якої дискусії речі – культурі діалогу – модерував директор Інституту філософії імені Г. Сковороди НАНУ Анатолій Єрмоленко.
Єдине застереження: Національний круглий стіл буде аполітичним – у тому сенсі, що при виборі учасників кожної з дискусій організатори керувалися принципом, що це не має бути діючий політик. Адже менше за все натхненникам програми хотілося би, аби все вкотре звелося до звинувачень у політичній ангажованості і фарбування пошуків об’єднавчих цінностей у партійні кольори.
"Ми можемо кричати одне на одного, можемо не погоджуватися, але врешті-решт ми сідаємо і розмовляємо. І це відрізняє нас, скажімо, від сусідів, з якими у нас війна. Бо вони розуміють тільки мову сили. І прагнуть до того, аби думка не була вільною. І я дуже хотів би, аби ми цими круглими столами показали українському суспільству, що ми не лише можемо кричати одне на одного в ефірах, але й можемо слухати одне одного. Вміємо знаходити нові наративи, які дозволять нашому суспільству, не зважаючи на те, що воно різне – бути єдиним", - так окреслив ідею Національного круглого столу міністр культури та інформаційної політики Олександр Ткаченко.
Культура діалогу: говорити, слухати, чути
Насправді, тему першого круглого столу обрали не випадково. Адже перш ніж про щось говорити – слід переконатися, що сторони діалогу чують і розуміють одна одну. Тож Національний круглий стіл стартував з визначення власне змісту поняття – "культура діалогу" - і його засадничих правил.
"Перша настанова така: шукай вагомішого аргументу на шляху до істини. Друга вимога дискурсу уточнює попередню: утримуйся від своїх емоцій, від умовиводів, зроблених нашвидкоруч, від примусу, соціальних і, зокрема цифрових, технологій і некритичних своїх або партійних тверджень в громадському просторі. Третя вимога соціального діалогу: завжди поважай людську гідність усіх, про кого ти говориш або пишеш. Хай це будуть можновладці чи пересічні громадяни", - зазначив у своєму виступі модератор круглого столу Анатолій Єрмоленко.
Однак наразі в Україні мистецтво ведення діалогу майже втрачене. Аби у цьому переконатися, достатньо увімкнути будь-яке політичне ток-шоу: рейтинги матимуть тільки ті телепрограми, де учасники сваряться, маніпулюють, ображають, звинувачують один одного, а часом – і зчиняють бійки. Тож тим, хто прагне освоїти мистецтво діалогу, просто нема в кого і де йому вчитися.
"Протягом останніх 15-20 років ми втратили вміння вислуховувати один одного. Ми втратили його, коли з’явилися нові, відверто маніпулятивні медіа. Те саме зараз відбувається з кіно і театром. Взагалі, будь-яке мистецтво – це свого роду маніпуляція. Але коли маніпулюють люди, які думають про хороше – це одне. Коли маніпулюють люди, які думають про гроші – це зовсім інше", – переконаний письменник Ян Валетов.
Разом з тим, вміння слухати і чути одне одного для України без перебільшення стало життєво важливим. Зокрема, в умовах зовнішньої агресії. Говорити – треба. Головне – визначитися, з ким і для чого.
"Всередині України є люди, які не хочуть, щоб Україна існувала взагалі як держава. Чи можна говорити про діалог між людьми, які хочуть, щоб Україна була, і тими, які не хочуть її існування? Діалог тут може бути тільки один: максимально швидкий і комфортний виїзд туди, де вони хочуть жити. Якщо вони не хочуть жити в Україні… Інше питання – для чого цей діалог ведеться. Якщо ми говоримо про діалог між однодумцями, то має бути мета цього діалогу. Інакше він рано чи пізно перетвориться на порожню балаканину", - переконаний один з учасників круглого столу, музикант Олександр Положинський.
Де ж навчитися мистецтву ведення діалогу, якщо у ЗМІ заради рейтингів його вбили повністю ще у зародку? Учасники дискусії зійшлися на тому, що вчитися розмовляти один з одним треба починати ще змалечку – і не припиняти цього робити впродовж всього життя. І у цей процес так чи інакше має втрутитися держава.
"Необхідно створити нове горизонтальне медіа, яке буде самоорганізовуватися за невеликого модерування з боку держави. І через це медіа вчити людей культурі діалогу. Крім того, це медіа необхідно закоротити з Міністерством освіти – бо найперше треба організовувати вчителів у школах. Щоб вони розуміли, що таке розмовляти, як вести діалог з учнем замість повчати його. Бо менторство вже не працює… Саме з цього починається інститут поваги", – переконаний актор, режисер та драматург Влад Троїцький.
Вчитися говорити один з одним: від образ та ворожнечі – до поваги
Безперервною практикою громадянських чеснот назвав діалог доктор філософських наук Сергій Йосипенко. Адже лише за допомогою аргументованого дискурсу можна прийняти важливі рішення так, аби в них було максимально враховано інтереси всіх, на кого це рішення впливає.
"Діалог - це практика громадянських чеснот. Ви заходите в магазин, ви в масці, хтось - без маски. Просто зробити зауваження, керуючись тим, що ви старший з віком – не варіант. Сто років тому це працювало, сьогодні - ні. Вам потрібно знайти аргумент, поговорити з цією людиною, не образити її, не дати образити себе… Це виклик. Але це і привід практикувати діалог. Де посадити дерево? Як організувати ОСББ? Потрібно застосовувати аргументований дискурс, якщо ми хочемо врахувати інтереси всіх", – заявив Йосипенко.
На цінності кожної людини, на її праві зберігати свою індивідуальність і праві бути почутою, наголосив і правознавець, публіцист, один з засновників Української Гельсінської групи Мирослав Маринович. Він відзначив: сьогодні опоненти концентрують зусилля не на пошуку аргументів для переконання іншої сторони, а на тому, як би сильніше образити та принизити співрозмовника. Хоча будь-який діалог має починатися з поваги до співрозмовника.
"В Україні, ідентичність якої мозаїчна, важливо визнати медитивну суб’єктність кожного скельця національної мозаїки. Натомість усі ми заповзялися співати пісеньку відомої колись Едіти П’єхи "Стань таким, как я хочу". Галичани часто співали її в 1990-х роках великій Україні. Донецькі - всій Україні в часи Януковича. І так далі. І не припиняється в Україні "плач Ярославни", коли ми ворогуємо, так і не знайшовши української моделі єдності у багатоманітті… Цю руїнну стихію не вдасться подолати на політичному рівні. Навпаки - політика живиться нею. За лікування цієї моральної гемофілії мають взятися передусім душпастирі та шкільні вихователі, які змалечку блокуватимуть у душі людини цей шкідливий ген ворожнечі", - переконаний Маринович.
Україна – не Росія
І йдеться тут не про однойменну книжку другого президента України Леоніда Кучми, а про те, що однією з моделей (чи частиною ширшої моделі), на основі якої можна будувати національну політичну націю в Україні, цілком можуть бути ті відмінності, які вирізняють людей, що живуть в нашій країні, від мешканців інших держав. І зокрема – від Росії. Адже в умовах війни це протиставлення – цілком природнє.
Можливі реперні точки такого самоусвідомлення та єднання назвав у ході круглого столу відомий соціолог Володимир Паніотто.
"Для створення української політичної нації потрібно, ймовірно, шукати не стільки ті характеристики, які спільні для етнічних українців чи росіян, які живуть в Україні, скільки ті, за якими російські і російськомовні люди в Україні відрізняються від росіян з РФ", - переконаний Паніотто.
Зокрема, громадян України від росіян відрізняє відсутність імперських амбіцій. І цю відмінність варто би було плекати.
"В Росії є такий великодержавний шовінізм і взагалі - претензії на велич країни. І ми би могли (і у нас реально це є) формувати щось протилежне цим імперським сантиментам. Наприклад, презирство чи ненависть до великодержавності. Бо ж реально українське суспільство не має таких претензій, як російське", - переконаний Паніотто.
Інша важлива відмінність – притаманний українцям антиавторитаризм. На теренах нашої держави у всі часи дуже скептично ставилися до влади - до царів, гетьманів, президентів. Натомість росіянам властиве підлабузництво і страх перед владою. Тож чи дивно, що у РФ, де в усі часи існував культ "сильної руки", за останні кілька років тиран Йосип Сталін перетворився майже у національного героя? Якщо в 2012 році позитивно ставилися до диктатора, за чиїм наказом було вбито мільйони людей, 28% росіян, то наразі рівень підтримки сягнув 52% - і, схоже, продовжує зростати. Ця відмінність – світоглядна, і мала би закладатися у фундамент формування української політичної нації.
"Ну і орієнтація на Захід, на Європу, США мала би стати для українців противагою російському антиамериканізму і орієнтації росіян на самостійний шлях розвитку і певну ізоляцію від світу", - назвав Паніотто третю відмінність українців від росіян.
Безумовно, ні ідеологічні натхненники Національного круглого столу, ні його організатори, ні його учасники не розраховують на те, що ця програма у результаті видасть готову національну ідею, яка одразу ж забезпечить Україні безхмарне майбутнє. Завдання Національного круглого столу – в іншому. У тому, аби запустити процес осмислення українським суспільством себе, своєї ролі і місця у світі – і дати старт створенню "дорожної карти" до подолання існуючих викликів, розбіжностей та побудови процвітаючої держави.
"Дискусії можуть мати різний градус. Ми сподіваємося, на виході будуть пропозиції - не лише політикам, а й суспільству. Сподіваємося, про спільні світоглядні цінності. Які вони - ми обговоримо на наступних круглих столах. Національний круглий стіл триватиме. На нас чекає світоглядна реформація", – заявив Доній.
Наступна зустріч у рамках програми відбудеться в Одесі вже 24 вересня. Її темою стане історія.