Блог | Наслідки "умиротворення" агресора, або Як Мюнхен-1938 порятував Гітлера від катастрофи

Бліцкриги 1939-41-го – прямі наслідки "умиротворення" агресора

Відео дня

Про подібність політики нової адміністрації США щодо умиротворення російських агресорів (яких вона, втім, воліє не звати агресорами) до політики британських і французьких учасників Мюнхенської угоди-1938 написано та сказано чимало – як в Україні, так і на Заході. Але не сказане (чи недостатньо чітко сказане), як на мене, головне: по-перше, та угода врятувала Гітлера від катастрофи; по-друге, її реалізація відкрила шлях бліцкригу на Заході у 1940-му та на Сході у 1941-му; по-третє, вона на довгі десятиліття віднадила чехів від демократії, з усіма відповідними наслідками.

Про те, що передувало Мюнхенській угоді, детально не розповідатиму. Адже з цього приводу існує достатньо літератури. Є і моя брошура "Пакт, який розпочав війну. Епізоди Великої Історії ХХ століття" (два видання – 2016, 2018). Зазначу лише те, про що зазвичай мовчить більшість авторів.

Найперше, до початку 1930-х "судейських німців" у Чехословаччині не було; натомість у ній майже чверть населення становили німецькомовні судетці, Sudeťáci, як їх звали чехи. Німецькою у них була тільки літературна мова, а між собою вони розмовляли на діалекті, що відрізнявся від цієї мови майже так, як голландська від німецької. На виборах Sudeťáci голосували за регіональні організації соціал-демократів, християнських консерваторів, комуністів, аграріїв. Але після приходу до влади Гітлера у Чехословаччині був створений "Німецький патріотичний фронт" під керівництвом Конрада Генлейна, який офіційно вимагав автономії Судет у складі федеративної Чехословаччини, а реально прагнув приєднання Судетської області до Третього Райху. З Генлейна почалося визнання судетців "співвітчизниками" жителів Німецької держави, хоча територія області до складу Німеччини ніколи не входила, якщо не вважати такою державою аморфну середньовічну "Священну Римську імперії німецької нації".

Берлін щедро фінансував організацію Генлейна, постачав їй пропагандистську літературу, слав вправних агітаторів, а за ними й організаторів масових заворушень та терору проти політичних опонентів. У підсумку суденці швидко усвідомивши себе "істинними арійцями", дружно голосували за генлейнівців, з крамниць і готелів зникли написи чеською мовою, а найзаповзятіші марширували у воєнізованих загонів, пройшовши перед тим вишкіл у "літніх таборах для німецьких патріотів" тощо.

Існує міф, наче чехи здалися нацистам без бою. Це не так. На травень 1938 року Берлін запланував збройних заколот у Судетах і рушив дивізії Вермахту до кордону. Але чехословацький уряд провів часткову мобілізацію, ввів армію в Судети, придушив силою виступи генлейнівців. А далі на вимогу західних демократій почалися переговори з судейськими нацистами за посередництва групи поважних політиків на чолі з лордом Ренсименом. Прага погодилася на створення німецьких автономних районів, але 12 вересня 1938 року з’їзд НСДАП ухвалив резолюцію з вимогою до Чехословаччини надати право на "державне самовизначення" судетським "співвітчизникам". У промові на з’їзді Гітлер заявив, що він прагне миру й тільки миру, але "не для того Всемогутній створив сім мільйонів чехів, щоб вони гнобили три з половиною мільйони судетських німців" і що за спинами "змучених" судетських німців "стоїть озброєна німецька нація". 13 вересня почалося збройне повстання у Судетах; у відповідь чеський уряд запровадив воєнний стан у населених судетцями районах і знову рушив туди регулярні війська. У боях загинуло понад 300 путчистів, Генлейн утік до Німеччини.

Але фото "звірств чеської вояччини" з легкої руки відомства Геббельса обійшли весь світ. Гітлер з усіх трибун погрожував – він, мовляв, дуже прагне миру і є визнаним миротворцем, але у цій ситуації можлива війна якнайширшого масштабу. І демократичний Захід завагався. Бо ж ішлося про забезпечення загального миру у Європі, про умиротворення з якогось дива розлюченої висококультурної німецької нації, яка дала світу Баха і Ґете. Тим більше, що нацистський державний антисемітизм у 1935-38 роках був істотно притлумленим, отож той, кому цього хотілося, міг повірити у "позитивні трансформації Гітлера". Тож 30 вересня 1938 року у Мюнхені дві тоталітарні держави – Німеччина та Італія – і дві демократичні – Британія та Франція – без участі Праги підписали угоду про "врегулювання кризи".

А через п’ять із половиною місяців після цієї угоди, згідно з якою французи та британці "в ім’я миру та стабільності", а також "заради забезпечення прав німецькомовної меншини чеських судетців", вирішили долю своєї союзниці – демократичної Чехословаччини, – віддавши її значні території Третьому Райху, Угорщині та другій Речі Посполитій, відбувся наступний акт центральноєвропейської трагедії. Позбавлена своєї столиці Братислави та низки ключових земель Словаччина 14 березня 1939 року, щоб не втратити взагалі все, проголосила позірну незалежність, де-факто – під опікою гітлерівської Німеччини. Карпатська Україна теж проголосила незалежність, але була окупована авторитарною Угорщиною. А до Праги "на прохання уряду Чехії" 15 березня ввійшли німецькі війська. Країна була перетворена на "Протекторат Богемія унд Моравія" (des Protektorats Böhmen und Mähren); при цьому Берлін не позбавив чехів усіх ознак державності – протекторат мав президента, Еміля Гаху, уряд, армію та поліцію, органи місцевої влади, фінанси. Проте все "своє" підпорядковувалося імперському протектору – спершу Костянтину фон Нейрату, а потім обергрупенфюреру СС Райнгарду Гайдріху. З відповідними наслідками у вигляді заборони свободи мас-медіа та політичних партій, побудови концтаборів, знищенні політичної опозиції, закриття чеських вишів, геноциду євреїв та циган і, звісно, мобілізації потужної чеської економіки для військових потреб Райху.

До речі, Совєтський Союз також кинув Чехословаччину напризволяще: після запевнень про допомогу та розгортання чималих військ на західному кордоні СССР, раптом уривається зв’язок із Москвою на три доби. Він відновлюється тільки після капітуляції Праги, і Москва вичитує: не треба було капітулювати, ви самі винні, тепер "вигрібайте" самостійно. Кілька тисяч чеських військовиків і політиків емігрувало на Захід, кілька сотень – до СССР. Усі інші залишилися в країні та з більшою чи меншою мірою успішності адаптувалися до нового режиму.

При цьому промисловість тієї частини Чехословаччини, що ввійшла до протекторату, була однією з найрозвиненіших у передвоєнній Європі, в тому числі військова промисловість. Прекрасно навчена армія Чехословаччини мала добре озброєння та, як уже було сказано, розгромила заколот місцевих нацистів і викинула геть 20-тисячний "добровольчий" корпус, який вдерся з Райху. Проте Мюнхенська угода підірвала моральний дух чеських вояків; ба більше – ще раніше за "доброзичливою порадою" британських і французьких "миротворців" було припинене виробництво новітніх танків LT-38 (які були куди кращими за легкі німецькі танки, які тоді становили основну силу Панцерваффе) й інших озброєнь – не треба дратувати Гітлера! Тож у березні 1939 року останній одержав як трофеї 244 легких танків LT-35 і 3 нових LT-38 (їх негайно пустили в серію під назвою Pz.Kpfw 38 (t), а з LT-35, названих Pz.Kpfw 35 (t), сформували 6-ту танкову дивізію Вермахту). Крім того, трофеями стали 254 гірські 75-мм гармати, 241 80-мм польова гармата, 261 150-мм гаубиця, 23 305-мм мортири і понад дві тисячі 37-мм протитанкових гармат, які пробивали броню всіх тодішніх совєтських танків, крім Т-28 і Т-35. Я вже не кажу про кілька десятків тисяч ручних і станкових кулеметів, про сотні тисяч гвинтівок.

Але окупанти не збиралися задовольнятися трофеями. Їм потрібна була вся потужність чеської промисловості. Найперше вони продовжили на якийсь час випуск танків Pz.Kpfw 35 (t) і розгорнули випуск Pz.Kpfw 38 (t) – загалом останніх різних модифікацій до 1942 року побудовано близько 1400. Чеські танки зіграли неабияку роль у польській кампанії та у бойових діях на Західному фронті (1939-40). У червні 1941 року майже чверть танкового парку Німеччини становили Pz.Kpfw 35 (t) і Pz.Kpfw 38 (t). У Вермахті було п’ять танкових дивізій, повністю озброєних чеськими танками. А ще ці танки перебували на озброєнні Угорщини, Словаччини і Румунії, які теж воювали проти СССР, та союзниці Німеччини Болгарії. Чи був би можливим бліцкриг без цих танків? А ще на шасі Pz.Kpfw 38 (t) були розроблені та серійно випускалися самохідні гармати Marder III та Grille, а з літа 1944 року – винищувач танків Hetzer (побудовано близько 3000). При цьому нові модифікації танків й інших броньованих машин розробляли чеські інженери, а на конвеєрах працювали чеські робітники.

Загалом Вермахт іще отримав від військово-промислового комплексу протекторату понад 20000 вантажівок Škoda, понад 1100 Tatra, понад 1400000 гвинтівок і пістолетів, 62000 кулеметів, близько 4000 гармат і мінометів. Для Вермахту випускалися також гусеничні тягачі RSO, важкі тягачі SWS, командирські позашляховики Škoda-900, Kfz-1 і Kfz-4. Теж важливі знаряддя бліцкригу, чи не так? У КБ чеських підприємств розроблялися найскладніші військово-морські, танкові, ракетні й авіаційні системи, чимало компонентів для підводних човнів, важких танків Tiger і Panther, балістичних ракет V-2, реактивних винищувачів He-162 і Me-262. Вироблялися корабельні гармати та штурмові гвинтівки StG-44, на основі яких по війні в СССР був зроблений автомат Калашникова…

Число чеських робітників, зайнятих у промисловості (насамперед військовій), зросло з 1332000 осіб у 1939 році до 1701000 осіб у 1944 році. А понад 450000 чехів добровільно-примусово виїхали на роботу до Райху. Такі значні резерви робочої сили з’явилися, по-перше, внаслідок закриття всіх чеських вишів, по-друге, демобілізації більшої частини армії (у ній залишили тільки сім тисяч вояків). Що цікаво: аж до травня 1945 року ця промисловість достатньо ритмічно працювала, хоча і не так, як раніше, через нальоти авіації союзників. Актів серйозного саботажу майже не було – негативне ставлення до нацистів виливалося в анекдоти, бойкот німецької кінохроніки, слухання британського радіо, сповільнення робити (je pomalé – "працюй повільно", таким було гасло). На Третій Райх і його військо працювало і контрольоване владою сільське господарство.

Після початку Другої світової війни у протектораті запровадили продовольчі картки. Звичайний споживач на тиждень отримував: 2900 г хліба, 900 г борошна, 500 г м’яса, 210 г їстівних жирів, два літри молока. За картками також розподілявся одяг, взуття, тютюн, бензин, ліки і деякі інші товари. Більш високі категорії, ясна річ, забезпечувалися краще. Враховуючи значення місцевого виробництва, окупаційна влада прагнула тримати рівень життя чеського населення близьким до стандартів, прийнятих у Райху.

Лише з середини 1944 року настрої чехів почали дедалі більше ставати антинімецькими. Ба більше: у гірській і залісненій місцевості з’явилися перші партизанські загони; у березні 1945 року партизанів уже було кілька тисяч. А 1-9 травня у протектораті спалахнуло антинацистське повстання, яке підтримала спочатку 1-а дивізія Російської визвольної армії (РОА), тобто власовці, а потім війська 1-го Українського фронту.

Постає, як на мене, закономірне запитання: чому Рух Опору у Чехії не йшов у порівняння ані з сусідньою Польщею, ані зі Словаччиною? У Польщі діяла могутня підпільна Армія Крайова, до якої затим долучилася й Армія Людова, у Словаччині у 1944 році вибухнуло масштабне національне повстання, в якому брали участь і військовики, і цивільні, і партизани. Винні репресії? Так, репресії були, і масштабні. У 1939 році нацисти арештували близько двох тисяч учасників акцій протесту – робітників і студентів, дев’ятьох із них стратили. До жовтня 1941 року у протектораті окупаційна влада заарештувала понад 10 тисяч осіб за звинуваченням у підривній діяльності, в тому числі й прем’єра Алоїса Еліаша (страчений у травні наступного року). Лише з 28 вересня 1941 року по 20 січня 1942 року празький військово-польовий суд засудив до смерті 486 осіб, а 2242 особи були відправлені до концтаборів. Після замаху на імперського протектора Райнгарда Гайдріха, який призвів до його смерті внаслідок зараження крові, була проведена акція залякування – 10 червня 1942 року чоловіче населення селища Лідице (172 особи), звинувачене у пособництві диверсантам було розстріляне, а жінки (теж 172 особи) відправлені до концтабору Равенсбрюк. Дітей же (їх там було 105) частково відправили до концтабору Хелмно (82 особи), де вони і загинули, а решту (23 особи) залишили для "онімечування". Всі будівлі селища були спалені. Так, це  була страшна річ. Але скільки сіл спалили окупанти у Польщі, скількох цивільних поляків розстріляли та заморили в концтаборах? Є ще один варіант пояснення: матеріальні блага. Справді, німецька адміністрація докладала чимало зусиль, щоб постачання продовольством, одягом, взуттям для чеських робітників не набагато відрізнялося від тих норм, які існували в Райху. Ба більше: була розгорнута дієва система соціального забезпечення. Та невже все для чехів вимірювалося матеріальними благами?

Схоже, головним стало інше. Абсолютна більшість чехів, позбавлених своєї інтелектуальної верстви (яка або емігрувала, або потрапила до таборів), була дезорієнтована. Загалом же чехи були страшенно ображені на Британію та Францію, їхня зрада вщент деморалізувала суспільство. На СССР чехи теж дивилися спідлоба: обіцяв допомогти, закликав боротися, а потім кудись зник з обрію… При цьому у 1930-х за комуністів голосувало понад 13% виборців Чехословаччини; вони не щезли, а в більшості пішли працювати на Гітлера, а хтось – із фольксдойчів і словаків – і воювати за нього…

…Я не даремно навів стільки цифр і фактів – задля того, щоб читачі мали досить інформації для висновку: якою би була Друга світова війна без "умиротворення" Райху й анексії Чехії – і чи взагалі б вона розпочалася? Бо ж значна частина німецького генералітету та чиновництва в разі початку війни з Чехословаччиною та її союзниками готова була скинути фюрера, але Мюнхен-1938 порятував Гітлера від катастрофи, засвідчивши перевагу агресивного тоталітаризму над миролюбною демократією.

А головне, що національна травма, завдана чехам "умиротворенням" агресора, неминуче наклала відчутний відбиток на наступні події. Червона арія була виведена з Чехословаччини у листопаді 1945-го, комуністи ж змогли без совєтських окупантів захопити всю повноту влади й одержати підтримку більшості населення на виборах. Це сталося через 10 років після Мюнхенської угоди. І тільки через 30 років після неї чехи піднялися на боротьбу за демократію. Такою глибокою виявилася зневіра у її дієвості…

…Але за всього того у 1938 році Чемберлен все ж не запросив Гітлера завітати з дружнім візитом до Лондону.

Важливо: думка редакції може відрізнятися від авторської. Редакція сайту не відповідає за зміст блогів, але прагне публікувати різні погляди. Детальніше про редакційну політику OBOZREVATEL – запосиланням...