Могли схопити через жовту футболку або на тебе могли "настукати": інтерв'ю з організатором опору "Жовта стрічка" в Херсоні

Про те, як жив Херсон упродовж усіх цих довгих місяців окупації, ми знали не дуже багато. Люди не мали жодного зв'язку із "зовнішнім світом", із рідними. Вони самі навіть не одразу зрозуміли, що їхнє місто звільнили українські військові. Росіяни відступали кілька днів, утікали через переправи, грабували та виносили все, що тільки могли забрати. 11 листопада люди вийшли надвір і зрозуміли, що вільні.

Однак про те, що на Херсонщині діють різноманітні підпільні організації опору, було відомо. Одна з них – рух "Жовта стрічка". Її організатор, житель Херсона на ім'я Іван (чоловік досі не називає свого прізвища), розповів OBOZREVATEL, як вони працювали в підпіллі.

– Іване, скажіть, як з'явилася ідея створити рух "Жовта стрічка" у Херсоні? Ми часто про це чули, але ніколи не знали, хто за цим стоїть?

– Так сталося, що після того, як почалася окупація, я залишився в Херсоні. Ідея була проста: щоб росіяни не створили інформаційний вакуум, як це було у Донецьку чи Луганську. Щоб люди не забували, що вони є українцями. Не кожен здатний підривати колаборантів, але набратися сміливості й повісити чи намалювати жовту стрічку може багато хто. Ми намагалися показати людям, що робити це можна безпечно.

Починали ми з моїм товаришем. Створили канал, де показували, як усе це робиться. Потім з'явилися онлайн-мітинги в Instagram. Друкували та розсилали плакати, робили графіті "Збройні сили України йдуть".

Ми підписували кожен будинок, де перебували окупанти, малювали жовту стрічку там, де мешкали росіяни чи готували референдум. Ось ці будинки ми підписували, щоб колаборанти знали: за вами спостерігають, про вас знають, опір існує. І щоб про це знали всі перехожі.

Ми спілкувалися з людьми, бо ніякого інтернету, жодного зв'язку ми не мали. Окупанти захопили телебачення, українське радіо глушили. Й у такий спосіб зомбували херсонців. Не було інформації про те, що відбувається довкола. Тож усно передавали одне одному новини.

– Наскільки це було небезпечно?

– Було дуже небезпечно, тому що військові перебували довкола. Це і кадировці, і російські десантники, і мобілізовані, і представники "ДНР" та "ЛНР". У деяких районах було безпечно працювати вдень, в інших – уночі. Звісно, ми боялися потрапити "на підвал" до росіян. А опинитися там можна було за що завгодно. Вийшов у жовтій футболці – тебе схоплять і на тиждень посадять у підвал. За жовту стрічку в пакеті або сумці – також. На тебе могли настукати, що ти був чи залишаєшся активістом із патріотичною позицією, передаєш інформацію про росіян. Або відмовився співпрацювати з росіянами – за це тебе могли пресонути й теж посадити в підвал. Також здавали тих, хто служив в АТО, колишніх військових, особливо спочатку було багато таких випадків.

Мої знайомі так зникали. З деякими з них досі немає зв'язку. Ми дуже сподіваємося, що окупанти їх насильно забрали із собою і вони живі. Або вони змінили номер телефону.

– А хто зраджував?

– В основному люди, яким обіцяли золоті гори. Ну і були так звані ждуни, які чекали на "русскій мір". Але всі вони у меншості, переважна частина херсонців нікого не здавала.

– Як ви жили в окупації, з якими стикалися проблемами?

– Для всіх жителів Херсона були гострими соціальні та комунальні проблеми – вода, гаряча вода, світло, зв'язок. Останні два тижні, коли російські війська відходили, вони вивозили все обладнання мобільних провайдерів, підривали вежі зв'язку. Нині все це намагаються відновити, завозять старлінки. Вже є 4-5 точок, де працює зв'язок, інтернет, люди там групами стоять.

Багато магазинів закрилося, їх пограбували. Тому основним місцем купівлі був ринок. Росіяни намагалися організувати постачання з Криму, навіть з Ірану. Бачив морозиво "ЛНР".

– А що з ліками?

– Із медикаментами ситуація була жахливою. Росіяни привозили лікувальні засоби з величезними накрутками. Особливо страждали люди з такими захворюваннями, як цукровий діабет або астма, кому ліки були життєво необхідні. Якщо тобі потрібен інсулін, то ціни були космічними.

– А що з грошима, вони ж намагалися нав'язати свої рублі? Вийшло у них?

– Ні, звичайно. Навіть окупанти казали, що можна розплатитися рублями чи гривнями. Коли вони організовували коридори для евакуації, то перевізники воліли плату брати у гривнях.

– До речі, чи багато херсонців окупантам удалося депортувати на лівий берег?

– Частина людей виїжджала від безвиході, вони сподівалися, що якось через інші країни їм вдасться повернутися на підконтрольну частину України. Були люди, які мусили виїхати. До них приходили додому й казали, що ви маєте терміново виїхати, а до їхніх квартир вселялися росіяни. Такі випадки були, але щоб хтось рвав на собі сорочку та кричав "хочу на лівий берег", таких не було.

– Яка зараз ситуація в Херсоні?

– На щастя, життя налагоджується. Зв'язок з'являється. Це хороший знак. Київстар, Водафон, Лайфсел у багатьох районах ловить. Обіцяють дати газ. Залишилися вода та світло. З електрикою зараз у всіх погано, по всій Україні.