Блог | Мій син не ходить в школу. Йому 11 і він навчається вдома

В школу можна не ходити! Знали про це? І я колись не вірила, що таке можливе, поки самі не спробували.

Мій старший син Матвій не ходить в школу вже два роки. Йому 11 і він навчається вдома.

Він абсолютно здоровий, активний, щасливий хлопчина, який просто не хотів до школи. А ми звичайні батьки, які просто йому це дозволили.

Як нині пам'ятаю, як шкода мені було віддавати його 6-річного у школу, як хотілося продовжити дитинство, але на той час я лише читала окремі статті, що є таке поняття як хоумскулінг і це здавалось на грані фантастики.

Не дати сина у 1 клас я не наважилась. Та й підтримки не було, живих прикладів довокла теж.

Так Матвій пішов у київську математично-економічну школу, що була найближче до нашого дому. 1 вересня, новий рюкзачок/піджачок, сонце і подарунки – здавалося не все так погано) Але вже буквально за кілька місяців до картини почали додаватись сірі кольори. Матвій потрошки втрачав інтерес до усього нового, він перестав просити читати йому на ніч.

Нічого, звикне, всі ходять, і живуть якось, - думалось. І він пішов у 2 клас. В ту ж школу.

Читайте: Дитина проходить всі стадії страждання - від страху до повної зневіри

Пригадую, тоді син дуже гарно рахував – математика була у них щодня, а то й по два уроки. Я навіть писала пост у фб, як за 10 секунд Матвій встигав додати чи відняти тризначні приклади в кілька дій! Хоча тривало це не довго. Під кінець року він настільки втомлювався, що все частіше просив забрати його раніше, пропустити уроки, шукав нагоди похворіти одноденними болячками. І це при тому, що не мав ніяких додаткових гуртків, крім айкідо, і не залишався на групу.

Я знала, що діти різні, витривалість та стійкість у кожного своя, але все ж не могла йому потурати. І заплющувала на все це очі.

****

Отож, Матвій закінчив 2 клас в київській математично-економічній школі і ми думали, що робити з ним далі. Вчитися малий не хотів, ходити на уроки і робити дз теж. Всякі вмовляння, іграшки у винагороду робили його ще покірнішим, ніж він був за характером.

Щоб батьки були задоволені, щоб мама не засмучувалась, Матвійко все ж старався. І тихенько плентався ззаду за мною додому після занять.

Він все більше мовчав, все рідше сміявся і щонайгірше - почав втрачати слух! Уявляєте, таке буває. Ми перепитували, давали голосніше телевізор, ходили до лікарів. Ті казали, нічого очевидного, але аудіограма показувала значне відхилення від норми.

Я тоді цікавилась психологією, вперше дізналась про езотерику, психосоматику і в якийсь момент спробувала пов'язати його бажання не чути з тим, що відбувається довкола. Пов'язалось.

Читайте: Мій 10-річний син уже другий рік вчиться вдома, до школи не ходить

Ми почали шукати альтернативну школу. Щоб без домашок, щоб більш індивідуально, щоб цікавіше. З того, що підійшло по ціні було за 50 хв їзди на метро. І навіть це не злякало. Ми готові були вкладати, возити, помагати. Залишати дитину вдома не наважувались. Та й Матвійкові альтернативна школа дуже була сподобалась.

Але все повернулося по-іншому, ніж ми планували. Через хворобу серця померла чоловікова мама і єдиний син у літнього батька вирішує повернутись до рідного Львова. Тим паче, що ми обоє з чоловіком на той час працювали уже дистанційно, здому. І у Львові у нас була своя квартира.

Так з вересня Матвійко пішов знову у звичайну школу. На цей раз в селищі Новий Яричів, що поблизу Львова і де живуть мої батьки та сестра з сім'єю. Ми втрьох зупинилися в їхньому просторому будинку, поки робили ремонт у своїй квартирі.

В тій школі колись вчилася я. І як не дивно, але вона виявилась кращою за київську. І з учителькою дуже пощастило. Така добра-добра, як Матвій любить)

Але навіть там син не вчився. Не хотів.

- Я сьогодні попрошу Матвійка залишитись після уроків, щоб разом вивчити вірш, якщо ви не проти, - сказала по телефону якось учителька. Мені було дуже соромно, але з іншого боку я розуміла, що вчити сама Матвія не хочу, заставляти теж. А як зробити цікавішим вірш про "рідний край" я на той час не знала.

Знаєте, діти ж різні бувають - когось легше примусити, комусь краще гроші дати, а моєму синові треба, щоб цікаво і хоч ти кіл на голові теши (так кажуть на Львівщині).

Далі буде.