Блог | Ковід – справжній ПЛР-тест для всіх нас
5 грудня 2020 року вийшов фільм "Covid-2019: Вихід з червоної зони", знятий мною в рамках проекту "7 фільмів Бно-Айріяна".
Ця робота стала першим повнометражним документальним фільмом про епідемію коронавірусу на пострадянському просторі. За неповний місяць її вже переглянули понад 300 тисяч українців.
Стрічка не про політику, і тим більше не про політиків, вона – про нашу країну, яка живе в епідемії ковіду вже майже рік.
Ми побували в семи регіонах України і поспілкувалися з понад шістдесятьма героями, серед яких були як звичайні люди, так і відомі бізнесмени і публічні особи.
І ось що нам вдалося зрозуміти і побачити під час зйомок і роботи над фільмом.
Розчарування медиків у владі
Досі питання захищеності медичного персоналу є відкритим. По-перше, ми стали свідками десятків прикладів, коли медпрацівники не мають достатньої кількості засобів індивідуального захисту. По-друге, незважаючи ні численні заяви Уряду та МОЗ, питання страхування медиків не вирішено: ми не зустріли жодного лікаря, хто б був застрахований на момент нашої розмови.
На почуття захищеності негативно впливає і ганебна практика невиплат компенсацій сім'ям лікарів, які загинули від COVID-19. У нашому фільмі ми показали дві історії про медиків – братів Гайд, які жили і працювали в різних регіонах України, але, на жаль, з різницею в кілька тижнів померли від коронавірусу. Протягом вже шести місяців їхні родичі фактично борються з державою, щоб отримати обіцяні компенсації. Таких прикладів десятки. І це наша спільна ганьба.
Крім того, далеко не всі медичні працівники отримують обіцяні урядом доплати за лікування хворих на ковід. За весь час боротьби з вірусом медикам так і не запропонували чіткого механізму виплати надбавок. Деякі з них на момент зйомок (а вони відбувалися на початку жовтня) не отримали обіцяних коштів.
Все це в комплексі підриває довіру лікарів і медичного персоналу до дій влади і створює атмосферу тотальної незахищеності і невпевненості в завтрашньому дні. Складно вимагати від них повної самовіддачі, коли захист не гарантується.
Ну і найважливіше. Уже в найближчі рік-два ми станемо свідками масового виїзду медиків за кордон, якщо не змінимо політику в цій сфері. Напевно, вперше за останні десятиліття, країни Заходу (насамперед ЄС і США) відкривають свої кордони для іноземних медичних працівників та пропонують роботу. Раніше влаштуватися там лікарем з нашим дипломом було практично неможливо. Сьогодні – вже все інакше. І це – серйозний виклик не тільки для охорони здоров'я, а й безпеки громадян, і цим потрібно негайно займатися на найвищому рівні.
Продовження медичної реформи
Поспілкувавшись з лікарями, які задіяні на вторинному і третинному рівні медичної допомоги, керівниками відповідних медзакладів, ми ще раз переконалися в тому, що більшість з них чекають продовження реформи, яка зможе забезпечити гідні умови праці і дозволить зробити систему більш гнучкою.
Насправді більшість лікарів вважає реформу первинного рівня (сімейної медицини) успішною. І дуже чекає, що реформа піде далі і нарешті торкнеться і їх установи.
Запит на продовження реформи зробив і сам вірус. Коли розділив людей на тих, хто живе у великих містах і має хоч якийсь шанс на швидкий тест, КТ легенів і просто на отримання місця в палаті з киснем, і на тих, хто залишився жити в провінції.
Те, що там зараз в провінції - це справжня тиха гуманітарна катастрофа. Там не роблять швидких тестів, там немає КТ, кисню і вже давно мало лікарів.
І ми точно втратили багатьох через те, що вони просто живуть в провінції. Це ще один привід задуматися про децентралізацію і реформуванні всієї системи.
Реформу точно зупиняти не можна. Тому що, наприклад, неможливо забезпечити селища і маленькі містечка всім необхідним. А ось створення розвиненої інфраструктури в відповідних госпітальних округах і опорних лікарнях, коли будь-яка людина з села зможе отримати якісну діагностику та лікування – ключове завдання держави вже зараз.
Кисень на первинному ринку
Ситуація з киснем в українських лікарнях нарешті почала потроху поліпшуватися, хоча на початку вона була на межі катастрофи.
Але сьогодні вкрай важливо забезпечити кисневими концентраторами сімейних лікарів, тобто первинну ланку – і розвантажити лікарні. Це дозволить надати кисень тим пацієнтам (в основному, літнього віку), яким відмовляють у госпіталізації, залишаючи їх з кисневою недостатністю вдома. Як правило, вже за кілька днів ці ж пацієнти, але вже у вкрай важкому стані, потрапляють до лікарень вторинного та третинного рівня допомоги.
Поховання померлих від коронавірусу
Сьогодні по всій країні тисячі громадян змушені ховати своїх померлих родичів в нелюдських умовах.
МОЗ ще в квітні цього року спростив правила поховання таких померлих. Однак досіх пір в деяких регіонах тіла померлих продовжують відправляти в крематорії, ховати в целофанових мішках і цинкових трунах. Тим самим порушуються духовні канони, а сім'ї померлих не можуть попрощатися зі своїми родичами як годиться.
Я сам став свідком цього, як прощалися з моїм товаришем Олегом Ременніковим, заслуженим лікарем України, який загинув від ковіду минулого місяця - без права відкриття труни і в цинковій скрині.
Цій ганебній практиц іі знущанням над українцями потрібно покласти край.
Діалог влади і бізнесу
Зйомки нашого фільму в Києві припали якраз на момент введення карантину вихідного дня. Ми поговорили з відомими рестораторами, представниками шоу-бізнесу і керівниками розважальних закладів.
І ми побачили абсолютне неприйняття малим і середнім бізнесом відповідних управлінських рішень органів влади. Головна причина - відсутність діалогу і чіткого центру прийняття рішення, вибірковість застосування норм для різних груп бізнесу.
Швидка допомога Кривого Рогу та децентралізація
Кривий Ріг став для нас справжнім шоком. Те, що ми побачили на підстанціях швидкої допомоги в цьому багатому промисловому місті, не могло не вразити. Пригнічений моральний стан медиків, які змушені працювати на старих напіврозвалених автомобілях, відсутність достатньої кількості засобів індивідуального захисту, мізерні зарплати, неповага з боку начальства – все це створює відчуття тотального апокаліпсису, коли потрапляєш в стіни швидкої допомоги в Кривому Розі.
Ця ситуація – яскравий приклад відсутності діалогу міста і області, так як система екстреної медицини знаходиться в обласному підпорядкуванні, хоча в даному випадку обслуговує городян. В результаті, в місті з восьмимільярдним бюджетом і де працюють десятки промислових гігантів, - убиті швидкі зі зневіреними медиками.
Хороший і потрібний кейс домашньої роботи, який вимагає підвищеної уваги влади.
Рецепт виходу з червоної зони
І таких домашніх завдань після вірусу чимало. Тому що епідемія закінчиться. Вакцину вже знайшли, в наступному році, дасть Бог, вона буде і у нас, населення перехворіє, створивши колективний імунітет.
Про лікарів знову забудуть. Як і про інфекційні лікарні, кисень і швидку допомогу. Це все зітреться з пам'яті. І все стане історією. Навіть наш фільм.
Але сотні лікарів і тисячі українців для чогось загинули. Їхні смерті не повинні стати тільки статистикою.
Ми зобов'язані нарешті почати змінюватися. Міняти себе, країну, медицину. Зробити висновки і знайти свій вихід з червоної зони.
І головне тут - люди. Ми побачили фантастичних людей - тих, хто зараз на передовій. Їх тисячі: це лікарі, санітарки, водії швидкої допомоги, волонтери і навіть підприємці. Незважаючи на всі труднощі, вони працюють 24 на 7.
Це справжні герої. Вони посміхаються крізь сльози, жартують, коли не до жартів, продовжують рятувати, коли зовсім немає сил.
А головне - вони люблять свою роботу.
Це і є рецепт виходу з червоної зони - стати відповідальними і всім почати робити свою роботу, чесно і сумлінно.
Тоді з'явиться кисень. Лікарні знову оживуть. Швидкі будуть ремонтуватися. Лікарі будуть отримувати доплати. Всі будуть застраховані. Родичі загиблих медиків отримають обіцяні виплати. Медреформа продовжиться. Бізнес не закриватимуть, а якщо і будуть – то з розумом.
А люди – одягнуть маски.
