Комфорт був не на висоті: чому в СРСР так любили ходити у громадські лазні
Зараз похід у лазню сприймається більшістю сучасних людей, як спа-процедура і спосіб розслабитись. Зовсім інакше до таких походів ставились за часів СРСР – тоді це був одним з основних способів підтримувати особисту гігієну. Але не тільки.
OBOZ.UA розповідає, чому радянські громадяни ходили у лазню, навіть якщо вдома у них була власна ванна і доступ до гарячої води. А також чому люди ігнорували невисокий рівень комфорту в них.
Історія лазні
На землях Київської Русі лазні з давніх давен були важливим місцем – свій будиночок для гігієнічних процедур мали чи не у кожному дворі. Тут мились, проводили лікування від хвороб, народжували дітей і готували померлих до поховання. Так тривало століттями.
У ранні роки існування СРСР, коли люди почали масово переселятись із сіл у міста, роль лазні змінилась. Будувати комфортне житло для всіх держава не встигала, та й не було такої задачі – люди жили у комунальних квартирах, бараках та наспіх побудованих гуртожитках при підприємствах. Ванни у такому житлі були спільними, а доступ до гарячої води існував далеко не всюди. Тому, щоби забезпечити населенню певний рівень гігієни, почали масово відкривати громадські лазні.
Роль лазні в житті радянської людини
На початкових етапах існування СРСР люди здебільшого займались фізичною роботою – будівництвом та виробництвом. Тому потреба у регулярному обмиванні тіла була досить високою. Робітники збирались у лазнях після робочої зміни, щоби привести себе до ладу.
У такій обстановці неминуче зав’язувались розмови, тому лазня стала не тільки важливим побутовим осередком, але й місцем, де починалась дружба, зароджувались плітки, передавалися новини, тощо.
Головним "банним днем" в СРСР була субота. Зазвичай у перший вихідний люди збирались, щоби без поспіху і як слід привести себе до ладу. Послуги лазні коштували зовсім недорого – за похід потрібно було викласти не більше, ніж коштував буханець хліба чи кухоль пива.
Якою була банна культура в СРСР
Попри те, що доступ до послуг лазні був загальним, приладдя для гігієнічних процедур доводилось приносити своє. Це було і мило, і рушники, і простирадла. З часом їх почали продавати на місці.
Заходили у банне приміщення босоніж. Традиція взувати спеціальні капці з’явилась значно пізніше. Шафки для особистих речей були далеко не всюди. Часто обладнання роздягальні обмежувалось лавами та гачками для одягу.
У приміщеннях для миття підлогу та стіни викладали керамічними кахлями. Така поверхня була дуже слизькою, тому на плитку накладали дерев'яний настил із дощечок, що скріпляли одну з одною. Це також допомагало бороти зі скупченням води на підлозі.
Жінки та чоловіки мились окремо. Дітей брали з собою – дівчатка ходили до лазні з мамами, а хлопчики- з батьками. У передбаннику повністю роздягались і брали з собою мило, мочалку, а часом і віник з березових або дубових гілок. Для обмивання використовували невеликий металевий таз, який називали шайкою. Удачею вважалось прихопити дві шайки – для миття ніг і для голови. Перед процедурами її ополіскували окропом для дезінфекції. Так само обмивали місце на лаві, де людина сиділа, поки парилась. У парній розміщували декілька дерев’яних полиць на різних рівнях – чим вища полиця, тим вищою там була температура. На завершення гігієнічних процедур приймали душ.
Традиції походу в лазню
Окрім, власне, миття, у лазнях також розслаблялись за спілкуванням. Сюди могли взяти з собою їжу та чай, щоби підкріпитись після парильні. Чоловіки нерідко крадькома приносили з собою у портфелі алкоголь.
Навіть ті громадяни, в будинках яких була індивідуальна ванна кімната, продовжували регулярно відвідувати громадські заклади гігієни. Лазня впродовж всього існування СРСР залишалася, перш за все, місцем душевних посиденьок.
Раніше OBOZ.UA розповідав, чому в СРСР забороняли йогу.
Підписуйтесь на канали OBOZ.UA в Telegram і Viber, щоб бути в курсі останніх подій.