Кібербулінг. Де шукати порятунку від онлайн-кривдників?

Кібербулінг. Де шукати порятунку від онлайн-кривдників?

Освітній процес – складний, багатокомпонентний коктейль. Дев’ятеро з десяти батьків переконані, що його основа – уроки, домашні завдання і, звісно, оцінки. Тобто – безпосередньо навчання, якщо узагальнити. Проте справжня основа освіти українських шкіл – соціальна складова. Саме від комфортного мікроклімату в середині навчального закладу та якісної комунікації з однолітками – залежить успіх кожного школярика.

Діти, що лише вчаться соціальній взаємодії та самотужки шукають межі дозволеного, часто вдаються до жорстких, ба навіть – жорстоких методів. Пригадаймо випадки цькувань у шкільному середовищі під час навчання. Неважливо, була це роль кривдника, жертви чи спостерігача – з проявами булінгу стикаються усі без винятку.

Стрімкий перехід на дистанційну форму освіти став, на перший погляд, порятунком для дітей, над якими глумилися однолітки під час очного навчання. Утім, примарна надія швидко перетворилась на цілком реальне жахіття. Фізичні знущання перекочували в цифровий формат. І тут, у віртуальній реальності, набули небаченої сили.

Де шукати порятунку від онлайн кривдників? Як поводитися дітям, батькам та освітянам, що стали свідками або жертвами знущань, принижень і цькувань? Зрештою, як зупинити подальше отруєння освітнього середовища? У хитросплетіннях донині нерозпізнаного суспільством поняття "кібербулінг" – розбираємось далі…

Цькування без обмежень

Міжнародні дослідження явища булінгу красномовно демонструють приголомшливі результати: понад 67% підлітків хоча б раз відчули на "своїй шкірі" фізичне знущання, цькування або приниження. До початку пандемії діти часто опинялись у ролі жертв шкільних застінок. Шукаючи порятунку від жорстокості оточуючих – ровесників, вчителів та батьків, школярі відмовлялись ходити до навчальних закладів, замикались у собі та підміняли живе спілкування – віртуальним. Проте від кібербулінгу сховатись практично нікуди.

Діджитал-середовище настільки щільно переплітається із повсякденним життям українців, що відмова від нього дорівнює самоізоляції в світі цінностей та розвитку. Як наслідок – цькування, перенесені в інтернет, майже всеосяжні. Цифрові технології без жодних зусиль знаходять нас за стінами рідної домівки. З групи в соціальних мережах неможливо просто забрати документи та перевестися до іншого закладу. Та і відбитись від сотень жорстоких незнайомців навряд чи вийде самотужки. У мережі діти практично беззахисні.

Найбільша небезпека кібербулінгу – анонімність, яку дарує віртуальне середовище. Адже за аватаром з котиком може ховатись будь-хто. Та й обмежень щодо кількості акаунтів, залучених до цькування, практично не існує. Так само неможливо прогнозувати шляхи і методи проявів агресії. Адже в підлітків, ізольованих від природної соціальної взаємодії, з’явилось дуже багато часу на вигадування нових підступних збиткувань.

Світло в кінці тунелю

На щастя, тему булінгу набуває розголосу. Як наслідок – з кінця 2018 року в українському законодавстві нарешті юридично закріпили поняття булінгу та покарання за нього. Так, за підтверджені випадки цькування батьки агресивного школяра можуть дістати адміністративне покарання у вигляді штрафів або виправних робіт. Проте важливо пам’ятати – покарання цілком може стати каталізатором нових проявів жорстокості. Саме тому протидія булінгу не обмежується лише карою за встановлені факти цькування. Найбільш ефективними методами боротьби були і є профілактичні заходи.

У системній протидії проявам жорстокості з боку підлітків найважливіша роль відводиться дорослим: батькам і вчителям школярів. Саме їхня виховна діяльність та позитивний приклад стають запорукою здорового середовища, в якому немає місця приниженням та булінгу. Важливим є усвідомлення. що в кожному окремому випадку жертвами стають всі три сторони учасників конфлікту: і кривдник, і скривджений, і спостерігачі. Адже жодна дитина не вигадує агресії самостійно. Причиною для цькування може стати приклад батьків, нестача уваги з боку дорослих чи необхідність самоствердитись будь-якою ціною. От тільки, що робити, коли самі вчителі чи батьки однокласників провокують дітей на невмотивовану жорстокість?

Право на порятунок

Перший крок на шляху до боротьби з булінгом – небайдужість. Адже там, де дорослі уважно спостерігають за станом дітей та атмосферою в колективі – будь-яка спроба токсичної взаємодії гине в зародку. Держава, активісти та міжнародні фундації створили величезну кількість посібників із протидії цькуванню, як фізичному, так і віртуальному. Знайти їх – справа декількох клацань мишкою у будь-якій пошуковій системі. Варто лише припинити ігнорувати існуючу проблему, і сотні варіантів її рішення знайдуться практично самі собою.

Наостанок – одне з багатьох відео, що створювали школярі в рамках всеукраїнської ініціативи з протидії кібер-булінгу: .

Велика подорож починається з маленького кроку. Нехай ним стане цей двохвилинний ролик!

Редакція сайту не несе відповідальності за зміст блогів. Думка редакції може не збігатися з авторською.

Українабулінг